Як вірно зазначає Д. Сисоєв, ігнорування характеру поведінки сторін і ступеня обґрунтованості вимог істотно порушує взаємозв'язок кінцевої мети судочинства та методів її досягнення Сисоєв Д. Наказне провадження в цивільному процесі Республіки Білорусь // Право України. - 2003. - № 8. - С. 45.. Застосування до вирішення всіх без винятку матеріально-правових спорів загальних вимог позовного провадження, як свідчить судова практика, у багатьох випадках призводить до затягування провадження по цивільній справі, чим на значний строк відкладається безпосередній захист прав і законних інтересів сторін. Така ситуація стосується випадків, коли вимоги заявника не викликають сумнівів щодо їх підстав, а сторона, яка несе відповідальність, не заперечує вимог, що до неї висуваються. Більш того, не можна не погодитися з тим, що застосування позовного порядку для розгляду документально підтверджених та неоспорюваних вимог невиправдане ні з позиції засад процесуальної економії, ні з позиції матеріальних (фінансових) витрат держави Гражданский процесе в России / Под ред. М.А.Викут, И.М.Зайцева. -- Юристь. -- М., 1999. - С. 189.. Можливість спрощення й скорочення процедури в обумовлених законом випадках підвищує ефективність захисту права, полегшує роботу суду. Відповідно, можливість спрощення й скорочення процедури в обумовлених законом випадках підвищує ефективність захисту права, полегшує роботу суду. Слід однак зауважити, що бажання розглядати та вирішувати будь-які справи - без урахування характеру поведінки сторін і ступеня обґрунтованості їх вимог - у межах однієї процесуальної форми роз'єднує кінцеву мету судочинства і методи її досягнення Штефан О. Наказне провадження у цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №1. - С. 44. . Таким чином, можливість існування спрощеної процедури у випадках, прямо передбачених законом, з одного боку, та зумовлених природою матеріально-правових вимог - з іншого, підвищує ефективність захисту права та не обтяжує роботою суд. З урахуванням зазначеного запровадження законодавцем у новому Цивільному процесуальному кодексі (далі - ЦПК) України спрощеної процедури розгляду справи - наказного провадження - вбачається досить позитивним кроком у процесі проведення судової реформи у нашій державі.

Теоретичним дослідженням наказного провадження присвячені наукові праці таких російських авторів, як М. Черемін, В. Решетняк, І. Черних, В. Аргунов. Заслуговує на увагу дослідження Д. Луспеника, який аналізує нововведення ЦПК України, що передбачає наказне провадження Луспеник Д. Наказне провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. - 2004. - № 7. - С.89-94. . Ретельні дослідження в галузі господарського права стосовно запровадження та практики наказового провадження провадить О. Фонова Фонова О. Наказне провадження у господарському процесі // Підприємництво, господарство і право. - 2005. - №11. - С. 51-55. .

Які ж чинники зумовили впровадження в цивільний процес України наказного провадження? Щоб відповісти на це запитання необхідно проаналізувати правову сутність та особливості наказного провадження, визначити доцільність існування такого інституту в сучасних умовах.

Необхідно зазначити, що швидкий розвиток суспільних відносин у нашій країні призводить до виникнення якісно нових положень у законодавстві. Одним із таких нововведень і стало наказне провадження.

Ефективність цивільного судочинства полягає у повному, всебічному розгляді справи та винесенні обґрунтованого рішення у прийнятні для цього найменші строки. Іншими словами, за критерієм скорочення строку для розгляду наказне провадження відповідає вимогам ефективності.

У літературі з цивільного процесуального права наказне провадження розглядається як спрощений вид провадження у справах за вимогами, які мають, очевидно, достовірний характер Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підр. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.:Ін Юре, 2005. - С. 315.  Безлюдько І.О. Бичкова С.С., Бобрик В.І.Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За ред. С.С.Бичкової. - К.: Атіка, 2006. - С. 269. . Як випливає з цього, вимога, заявлена у порядку наказного провадження, повинна бути безспірною. Безспірні вимоги у наказному провадженні - це ті вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин Свідерська М. Порівняльна характеристика судового наказу, судового рішення та виконавчого напису нотаріуса //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 3. - С. 117.. Такі вимоги зазначаються у заві про видачу судового наказу і підтверджуються відповідними письмовими доказами.

Предметом розгляду у справах наказного провадження є вимоги:

1) які ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі;

2) про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати;

3) про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника (ст. 96 ЦПК). Цей перелік не є вичерпний і може бути розширений законом.

Крім того, як вважає С.В. Щербак, судовий наказ видається за наявності певних умов: надання стягувачем разом із заявою провидачу судового наказу всіх доказів, що підтверджують зобов'язання боржника, зкопіями доданих документів відповідно до кількості боржників; надані судудокументи дають вичерпні відомості щодо обставин справи; заявлені стягувачем вимоги не викликають заперечень з боку боржника   Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І.Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково - практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - С. 97. .

Проаналізуємо положення розділу ІІ ЦПК України («Наказне провадження»). Зазначений розділ складається з 12 статей та передбачає можливість спрощення стягнень на підставі документів, що підтверджують правомірність вимог. Окрім цього, він містить норми, які визначають порядок видачі судового наказу, а також порядок скасування судового наказу. У частині 2 ст. 95, ст. 105 ЦПК зазначається, що судовий наказ прирівнюється за своєю силою до виконавчого документа. Стягнення по ньому провадяться у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Статтею 103 ЦПК визначаються вимоги, яким має відповідати судовий наказ, а ст. 96 ЦПК - не виключний перелік вимог, за якими може бути виданий судовий наказ.

Розділ II ЦПК не містить нормативно закріпленого визначення наказного провадження, хоча й має таку назву, а встановлює порядок видачі судом судового наказу. Тому слід погодитися з О. Штефан стосовно того, що II розділ ЦПК доцільніше було назвати не «Наказне провадження», а «Судовий наказ», що відображає сутність та зміст розділу Штефан О. Наказне провадження у цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №1. - С. 44.. Проте термін «наказне провадження» використовується у цивільно-процесуальній літературі у різній модифікації - «судове провадження з видачі судового наказу» Комментарий к ГПК РСФСР / Под ред. М.К. Треушникова. - М., 2003. - С. 169 , «спрощена правова процедура провадження з видачі судового наказу» Аргунов В.Н. Судебный приказ и исполнительная надпись // Российская юстиция. - 1996. - № 7. - С. 31. . Зазначені модифікації за своєю суттю є правильними, проте остаточними їх визнати не можна, оскільки національна цивільно-процесуальна наука робить лише перші кроки щодо розробки проблем наказного провадження.

Наказному провадженню притаманні специфічні ознаки, що відрізняють його від заочного, позовного та окремого провадження. Виходячи із змісту розділу II ЦПК, а також нормативного визначення судового наказу у ст. 95 ЦПК, наказне провадження можна визначити як спрощений процесуальний порядок розгляду справ, пов'язаний з урегулюванням питань стягнення судом з боржника грошових коштів або витребування майна у порядку видачі судового наказу у встановлених ст. 96 ЦПК випадках за відсутності спору про право (п. 2 ст. 100 ЦПК).

Згідно з чинним процесуальним законодавством наказне провадження є спрощеним порівняно з позовним провадженням, яке ґрунтується на достовірних письмових доказах, досліджених у суді першої інстанції. Даючи визначення наказному провадженню, слід враховувати специфіку його стадій, а також особливості судового наказу як постанови суду про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна.

Відмежування правил наказного провадження від загальних правил, що регулюють цивільну процесуальну форму, зумовлюється певними обставинами. Так, в теорії цивільного процесуального права окремі автори, розглядаючи наказне провадження як спрощену процедуру захисту цивільних прав, виділяють об'єктивні та суб'єктивні його передумови. До об'єктивних передумов належить судова діяльність і специфіка предмета судової діяльності, а до суб'єктивних - стан судової практики у сфері захисту цивільних прав Вершинин А.П. Способы защиты гражданских прав в суде: Дис. … д-ра юрид. Наук в виде научн. докл. - СПб., 1998. - С.33-37. . З цим визначенням передумов можна погодитись, якщо визнавати інститут наказного провадження як один із варіантів спрощення цивільної процесуальної форми. Саме на таке становище наказного провадження вказує ст. 102 ЦПК - заява про видачу судового наказу судом розглядається у триденний строк, без судового засідання і виклику стягувача та боржника, без заслуховування їх пояснень.

Як, вірно відзначає О. Стефан, від передумов виникнення інституту наказного провадження слід відмежовувати умови, що визначають можливість вирішення спірного правовідношення в порядку наказного провадження за чинним процесуальним законодавством. До них слід віднести:

1) особливий характер вимог (виникають із правовідносин «кредитор-боржник» і встановлюються нормами ЦПК);

2) наявність у заявника письмових доказів Штефан О. Наказне провадження у цивільному судочинстві України // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - №1. - С. 45..

Сторонами у наказному провадженні є стягувач (кредитор) та боржник (п. 3 ч. 1 ст. 103 ЦПК). Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

На підставі викладеного до характерних ознак наказного провадження можна віднести такі:

1) наказне провадження - спрощене порівняно з позовним цивільним судочинством у суді першої інстанції; передбачає: подачу кредитором (стягувачем) заяви про видачу судового наказу; видачу судового наказу суддею (відмову у його видачі); скасування судового наказу;

2) наказне провадження - специфічна форма захисту прав та інтересів кредитора як особи, яка у своїх вимогах проти сторони, що не виконує зобов'язань, базується на письмових доказах, що мають високий ступінь достовірності;

3) наказне провадження використовується для вирішення у спрощеному порядку вимог, що виникають із різноманітних правовідносин у сфері грошових коштів та майна;

4) наказне провадження має на меті забезпечити механізм примусового виконання зобов'язань, які підтверджуються достовірними документами, захистити права, свободи та інтереси осіб. Силу письмових доказів визначає їх об'єктивна форма, яка безпосередньо сприймається, а також відомості, які вони містять і юридична експертиза яких у суду не викликає складнощів;

5) наказне провадження зумовлено правовою природою матеріально-правових вимог, які підлягають захисту. Перелік вимог, за якими може бути виданий судовий наказ, закріплений у ЦПК;