2. Стадії наказового провадження та його значення у цивільному процесі України 2.1 Порушення наказового провадження та видання судового наказу Наказне провадження, маючи властиві лише йому ознаки, складається з окремих стадій, кожна з яких має свою мету: 1) перша - подання заяви про видачу судового наказу (статті 95-101 ЦПК). Норми, що регулюють цю стадію провадження, визначають правила подачі, форму і зміст заяви, порядок визначення судового збору за подання заяви, а також встановлюють підстави для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу та наслідки повернення або відмови у прийнятті заяви; 2) друга - порядок розгляду заяви про видачу судового наказу, його зміст та набрання ним законної сили (ст. 102-105 ЦПК); 3) третя - скасування судового наказу (ст. 106 ЦПК). Особами, які беруть участь у наказному провадженні, є стягувач і боржник. Тоді як у ч.2 ст. 98 ЦПК законодавець вживає інший термін і називає стягувача заявником. Отже, виходячи з цього, бачимо: щодо особи, яка звертається до суду у законодавстві вживаються два терміни: стягувач і заявник. На мій погляд, указаних осіб потрібно розрізняти за такими критеріями. Так, якщо особа звертається до суду із заявою, то вона набуває статусу заявника, тоді як стягувача - лише з моменту видачі судового наказу судом. Сторонами у наказному провадженні можуть бути фізичні, юридичні особи, держава. Заявник під час звернення до суду подає заяву, яка і буде засобом порушення справи в суді. Що стосується заявників у даній категорії справ, то, як зазначає Д.Д. Луспеник, таким статусом у процесі може наділятися і прокурор, оскільки таке повноваження його випливає із змісту ст.45, 46 ЦПК  Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. Серія «Судова практика». - Харків: Харків юридичний, 2005. - С. 307. . Відповідно до ст. 97 ЦПК України заява при видачі судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом. Форма та зміст заяви про видачу судового наказу детально регламентовані ст. 98 ЦПК. Заява про його видачу повинна бути оформлена і подана до суду з дотриманням передбаченої в процесуальних нормах процедури і має ґрунтуватися на матеріально-правовій нормі. Відповідність заяви положенням матеріального закону має перевірятись суддею при видачі судового наказу. До неналежно оформленої заяви застосовуються правила ст. 121 цього Кодексу, тобто заява залишається без руху з наданням певного строку для виправлення недоліків, з можливим визнанням заяви неподаною у разі невиконання вимог суду і повернення її заявникові. Згідно із ст. 98 ЦПК, заява про видачу судового наказу подається до суду в письмовій формі. У ній повинно бути зазначено: 1) найменування суду, в який подається заява; 2) ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я (найменування) представника заявника, якщо заява подається представником, їх місце проживання або місце знаходження; 3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 4) вартість майна у разі його витребування; 5) перелік документів, що додаються до заяви. Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається представником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження (ч. 3,4 ст. 98 ЦПК). Як вбачається, законодавець визначив коло осіб, що мають право звернутись до суду із заявою про видачу судового наказу. Існує думка, що таке право має й прокурор. Так. Д. Луспеник стверджує, що це право надається йому статтями 45, 46 ЦПК України, де йдеться про повноваження прокурора у процесі Луспеник Д. Наказне провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. - 2004. - № 7. - С.90. . За подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір, а у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або у випадку його скасування цей збір не повертається (ст. 99 ЦПК). Підстави для відмови у прийнятті заяви та наслідки повернення заяви, відповідно, регламентуються статтями 100 та 101 Кодексу. Важливим є надіслання боржникові копії судового наказу та його виконання. Після видачі наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом з повідомленням. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз'яснюється його право у разі заперечення проти вимог стягування протягом 10 днів з дня отримання наказу подати заяву про його скасування (ст. 104 ЦПК). Заява про видачу судового наказу і додані до неї документи подаються до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими ЦПК (ст. 97 ЦПК). Зокрема, загальне правило -- подача заяви в суд за місцем проживання боржника. Альтернатива: заява про стягнення зарплати, аліментів може бути подана за місцем проживання стягувача; вимоги, що випливають з правочинів, у яких зазначено місце їх виконання, можуть подаватися за місцем виконання такої угоди; заявник сам вибирає, в який суд йому звертатися за вимогами про захист прав споживачів та інше. Наказне провадження не передбачає можливості суду відмовити у видачі судового наказу, оскільки законом (ст. 100 ЦПК) передбачається лише можливість суду відмовити у прийнятті заяви про видачу судового наказу, про що постановляється ухвала (ч. 2 ст. 100 ЦПК), яка не може бути оскаржена, напевне тому, що не позбавляє заявника права на звернення до суду в порядку позовного провадження. На цю процесуальну специфіку слід звернути увагу. Як, вірно зазначає Д. Луспеник, законодавець допустився технічної помилки, оскільки можливості відмови у видачі судового наказу Кодексом не передбачено взагалі, однак в ч. 2 ст. 99 ЦПК зазначається, що у разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається Луспеник Д. Наказне провадження: його цілі, процедура, проблеми та шляхи їх вирішення // Право України. - 2004. - № 7. - С.90.. Законодавцю слід усунути ці неточності, оскільки це може негативно вплинути на судову практику. Так, ст. 100 ЦПК вказує лише на дві підстави відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу: 1) заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу; 2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право. Тобто, перевірка всіх обставин, необхідних для виникнення і руху наказного провадження, здійснюється судом уже на стадії прийняття заяви. Відповідно до ст. 99 ЦПК за подання заяви про видачу судового наказу сплачується судовий збір у розмірі 50% ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження. У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або у разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву (ч. 2 ст. 99 ЦПК). Судовий наказ у разі прийняття заяви про його видачу видається у триденний строк без проведення судового розгляду, тобто не потрібно заслуховувати пояснення стягувача, кредитора, досліджувати докази, вести протокол судового засідання (за ЦПК -- журнал судового засідання), що передбачено ст. 102 ЦПК. Разом з тим, як і рішення суду, судовий наказ є кінцевим актом реалізації норм процесуального і матеріального права. У разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог (ч. 1 ст. 102 ЦПК). Зміст судового наказу також деательно регламентований ЦПК (ст. 103), та включає в себе наявність таких елементів, як: 1) дата видачі наказу; 2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 3) ім'я (найменування) стягувача і боржника, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно присуджено та його вартість; 6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника. Судовий наказ одночасно є виконавчим документом і ч. 2 ст. 103 ЦПК зазначає, що він має відповідати вимогам, які пред'являються до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження». Судовий наказ пред'являється для виконання у порядку, передбаченому для виконання рішення суду в разі ненадходження протягом тринадцяти днів (десять днів плюс три дні) заяви від боржника про його скасування та наявності даних про отримання боржником копії судового наказу (статті 104, 105 ЦПК). Законодавцем також передбачено, що заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 104 цього Кодексу, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подана, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви. Судовий наказ, як й інші судові акти, що набрали чинності, відповідно до ст. 14 ЦПК, є обов'язковим для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, -- і за її межами. У наказному провадженні дотримуються такі важливі елементи правозастосовчої процедури, як прийняття відповідного правозастосовчого документа (судове рішення --судовий наказ) та доведення його до відома заінтересованих осіб. Відповідно до ч. З ст. 103 ЦПК судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у справі, а другий скріплюється печаткою і видається стягувачу після набрання ним законної сили. Боржнику суд зобов'язаний невідкладно направити копію судового наказу саме рекомендованим листом із повідомленням (ч. 1 ст. 104 ЦПК). Тобто судовий наказ видається лише у трьох екземплярах -- два примірника і одна копія (для боржника). Варто також звернути увагу і на той факт, що в законодавстві не передбачено можливості суду відмовити у видачі судового наказу, оскільки у ч.1 ст. 100 ЦПК передбачається лише дві підстави відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, а саме: 1) заявлено вимогу, непередбачену статтею 96 цього Кодексу; 2) із заяви і поданих документів вбачається спір про право. Тобто, можна зробити висновок, що це є вичерпний перелік підстав. Проте у судовій практиці можуть виникнути й інші випадки, які будуть перешкодою для прийняття заяви про видачу судового наказу, але вказана стаття, на жаль, цього не передбачає. Наприклад, ст.121, 122 ЦПК указують на випадки повернення заяви та відмови у відкритті провадження у справі. То чому їх не застосовує законодавець для наказного провадження? Оскільки, як відомо, загальні правила судочинства розповсюджуються і на інші види провадження, зокрема окреме та наказне. Отже, на мою думку, ст.100 ЦПК потрібно доповнити положенням такого змісту, де передбачити, що суд відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу з підстав, передбачених ст.121, 122 ЦПК. Крім доповнення ч.1 ст.100 загальними правилами позовного провадження, вважаємо за необхідне доповнити її третім пунктом, коли cуддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Це стосується випадку, коли місце проживання боржника невідоме. Адже в такому разі, коли суд видасть судовий наказ, боржник не зможе його оспорити, а цим порушиться його право на захист.