Вступ

Актуальність теми. 1 січня 1901 шість самоврядних британських колоній - Новий Південний Уельс, Вікторія, Квінсленд, Південна Австралія і Тасманія - об'єдналися на федеративних засадах і утворили Австралійський Союз. Ці шість колоній залишилися першими штатами нової федеральної системи. Крім того, виділено дві території - Північна територія і Австралійська столична територія, які протягом всієї історії були безпосередньо підпорядковані національному уряду Союзу, а нині володіють владними повноваженнями, порівнянними з повноваженнями урядів штатів. Інститути законодавчої, судової та виконавчої влади федерального уряду Союзу зосереджені в столиці країни Канберрі.

Акт британського парламенту, який створив федеративний Союз, дарував Австралії власну конституцію, яка сформулювала принципи розподілу влади між Союзом та окремими штатами. У компетенції федеральних органів влади знаходяться в основному традиційні функції «загальнонаціонального» характеру: оборона, зовнішня політика, імміграція, міжнародна торгівля, випуск національної валюти, поштова служба і т.д. Ряд цих функцій носить ексклюзивний характер, більшість же формально збігаються з владними повноваженнями штатів, хоча в разі розбіжності федерального і місцевого законодавства федеральні закони мають верховенство над законами штатів. За штатами закріплені всі інші повноваження, не делеговані Союзу.

Характеристика федералізму в Австралії є актуальною тому, що країна, яка порівняно нещодавно отримала повну незалежність (вона була колонією Англії) на сьогоднішній день являє собою країну з високим рівнем життя та з досить цікавою формою державного устрою.

Метою цієї статті є розкриття сутності федералізму в Австралії, характеристика основних органів державної влади та аналіз їх роботи. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

· Визначити поняття та ознаки федерації.

· Визначити особливості федералізму в Австралійському Союзі.

· Дати характеристику органам законодавчої, виконавчої та судової влади у Австралійському союзі.

Об'єктом дослідження Державний устрій Австралії.

Предмет дослідження - особливості федералізму у Австралійському Союзі.

Ступінь наукової розробки. Особливості організації влади у Австралії не особливо розглянута науковцями на сьогоднішній день, але різні аспекти сутності та поняття федералізму вивчали такі науковці як : Росенко М.І., Юрій М.Ф., Ломжець Ю.В., Ріяка В.О., Журавський В.С., Протасова В.Є., Шаповал В.М., Бариська Я.О., Манько О. Є., Бостан С.К., Годованець В. Ф., Волинка К. Г. , Кельман М.С., Мурашин О.Г., Георгіца А.З., Скакун О.Ф., Рабінович П. М., Цвік М.В. та інші.

Методи дослідження. При написанні курсової роботи використовуватимуться різні методи - аналіз, опис певних явищ, спостереження, , узагальнення, формалізація, синтез, аналогія, порівняльно - правовий метод

Структура курсової роботи. Робота складається із вступу, основної частини, висновків та списку використаних джерел.. У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження, визначаються мета, завдання, об`єкт та предмет дослідження а також короткий опис літератури. Основна частина присвячена дослідженню визначеної проблеми і складається з двох розділів. У висновках сформульовані основні результати курсової роботи. Загальний об'єм роботи - 38 сторінок.

Розділ 1 Загальна характеристика федералізму

1.1 Поняття федерації

Федерація є формою державного устрою -- це спосіб устрою державної влади, при якому державна територія поділяється на складові частини, а порядок взаємовідносин держави з її частинами закріплено в конституційних актах. Усі держави за формою устрою поділяються на дві групи -- прості (унітарні) і складні (федерації і конфедерації).[1, с. 90]

Федеративна держава -- це складна союзна держава, що містить державні утворення (суб'єкти федерації), які мають юридично визначену політичну самостійність.

З юридичної точки зору федерація означає створену за принципами федералізму єдину суверенну державу, що складається з особливих територіальних одиниць -- державних утворень, які мають деякі риси держави і наділені самостійною юрисдикцією поза межами компетенції федеральної державної влади.

Багатоманітність модифікацій федералізму обумовлює неоднорідність федеративно - організованих держав. Можна припустити, що у світі є стільки моделей федерації, скільки й федеративних держав.

Однак, як свідчить світова практика, всі федеративні держави повинні відповідати певним специфічним ознакам, які полягають у тому, що:

а) кожна федерація має дуальну організацію державного апарату: дві системи вищих органів влади (органи федеральні і органи суб'єктів федерації), а також відповідно дві системи інших державних органів (судових, контрольно-наглядових та ін.);

б) вони мають вертикальну систему законодавства (законодавство федеральне і законодавство суб'єктів федерації; в той же час ніякі доповнення не можуть бути внесені до конституції, якщо вони не схвалені суб'єктами федерації);

в) кожна особа має, крім громадянства федеративної держави, також громадянство суб'єкта федерації (штату, землі, провінції тощо);

г) суб'єктом міжнародно-правових відносин може виступати, як правило, не тільки держава в цілому, але й суб'єкти федерації;

ґ) існує двоканальна податкова система (державні податки, загально - федеральні і податки суб'єктів федерації);

д) суб'єкти федерації самостійно вирішують питання свого адміністративно-територіального устрою;

є) суб'єкти федерації мають, як правило, рівний обсяг прав;

є) для федерації, як правило, характерна наявність двопалатних парламентів: головний законодавчий орган федерації (парламент) повинен бути бікамеральним (двопалатним), а суб'єкти федерації мають рівне представництво в його палатах;

ж) федеральна влада має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики;

з) федеральна влада не має права в однобічному порядку змінити кордони суб'єктів федерації.[1, ст. 91]

Підставами формування федеративної держави й закріплення федеративних відносин, в тому числі й питання про розмежування компетенції між федерацією і її суб'єктами, можуть бути конституція і (або) федеративна угода. На підставі прямих договорів виникали, наприклад, федерації Австралії, Швейцарії, США, СРСР, Малайзії, Росії та інших держав. Такі федерації звичайно називають договірними, на відміну від позадоговірних, таких як, наприклад, Канада, Індія, Нігерія, Пакистан, що виникли на іншій підставі, а саме -- на підставі представлення центральними органами держави чи метрополіями статусу автономії майбутнім суб'єктам федерації.

Договір, який покладений в основу створення федеративної держави, є своєрідною відмовою від зайвого централізму, він оформлює такий розподіл повноважень між різними центрами влади і управління, що гарантується конституцією.

Частіше всього в конституціях визначені три сфери повноважень: федерації, її суб'єктів і питання спільного відання (прикладом останнього може бути Російська Федерація).

Розмежування повноважень у федерації може здійснюватися і за принципом виключної компетенції федерації (визначено досить широке коло питань, з яких лише федерація в цілому може приймати рішення, а всі інші питання залишаються у віданні суб'єктів). До такого кола питань, наприклад, належать:

а) встановлення кордонів та митна справа (США, Бразилія, Мексика, ФРН та ін.);

б) грошовий та валютний обіг, монетна монополія (Австралія, Канада, Мексика та ін.);

в) паспортна справа, еміграція, іміграція, пошта (Бразилія, Індія, ФРН та ін.);

г) федеральні фінанси та податки (Австралія, Мексика, Індія та ін.);

ґ) федеральний повітряний, залізничний та водний транспорт (США, ФРН, Швейцарія та ін.);

д) армія, поліція, розвідка, контррозвідка, виробництво та поширення зброї (Австрія, США, ФРН та ін.)

Розмежування компетенції може здійснюватися й за принципом спільної компетенції (коли законодавчо визначено один предмет відання для федерації та її суб'єктів, інші питання вирішуються за згодою).

Федерації утворюються, як правило, за територіальним принципом, або за національним, або з урахуванням обох принципів. Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бразилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що національний чинник, який при побудові федерації вимагає врахування показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль або фактично взагалі ігнорується (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРЮ).

Статус суб'єктів федерації в історії держав формально визначався по-різному: суб'єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його конституцією) або за ними не закріплювався статус суверенного державного утворення. Прикладом є республіки, краї, області і округи у складі Російської Федерації, які вже не називаються «суверенними». Останній підхід є більш науково обґрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суверенного утворення. Разом з тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб'єкти мають неоднаковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву) в силу історичних, політичних, географічних факторів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відносини з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.[1, с. 91 - 92]

Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними (США, Мексика, Бразилія), аніж ті, в основу яких покладений національний принцип, де зберігається потенційна загроза розпаду саме тому, що національний чинник, який при побудові федерації вимагає врахування показників розселення національних етнічних груп, виконує підпорядковану роль або фактично взагалі ігнорується (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРІО).

Статус суб'єктів федерації в історії держав формально визначався по - різному: суб'єкти юридично визнавалися суверенними державами (наприклад, республіки СРСР згідно з його конституцією) або за ними не закріплювався статус суверенного державного утворення. Прикладом цього є республіки, краї, області і округи у складі Російської Федерації, які вже не називаються «суверенними». Останній підхід є більш науково обгрунтованим, бо не може бути у складі суверенної держави якогось іншого суверенного утворення. Разом із тим останнім часом припускається асиметричність деяких федерацій, коли її суб'єкти мають неоднаковий юридичний і фактичний статус (незважаючи на однакову офіційну назву), в силу історичних, політичних, географічних факторів, етнічного складу чи інших особливостей мають різні відносини з центральною владою, відрізняючись привілеями, що зберігає потенційну загрозу цілісності юридично неподільної федерації.[2, с. 120]

1.2 Особливості федералізму в Австралійському Союзі

Австралія являє собою федеративну державу, утворене 1 січня. 1901 р. (тоді ж була прийнята Конституція країни) з шести англійських колоній. Розташована на материку Австралія, острові Тасманія, а також ряді дрібних прибережних островів.

В адміністративному відношенні Австралія являє собою федерацію з шести штатів (Квінсленд, Новий Південний Уельс, Вікторія, Південна Австралія, Західна Австралія, Тасманія) і двох територій (Північна та Австралійська столична). Кожен штат і територія мають свій парламент і уряд.