Ще одним недоліком слід визнати й те, що за попередньої системи існували певні нерівності при виплаті пенсій. Згідно тодішньому законодавству за загальними умовами пенсійного страхування за ст. 20 закону України «Про пенсійне забезпечення громадян СРСР» № 1480-I від 15 травня 1990 «Пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку (статті 76 і 96). За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку.» Про пенсійне забезпечення громадян СРСР: Закон СРСР № 1480-I від 15 травня 1990 // Відомості Верховної Ради (ВВР) - 1990 - №23. А якщо звернутися до ст. 31 закону України «Про державну службу» № 3723-XII вiд 16 грудня 1993 «На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.» Про державну службу: Закон України 3723-XII вiд 16 грудня 1993.// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52. Таким чином це можна вважати відступом від єдиних принципів та норм пенсійної політики, що призвело до соціальної несправедливості, коли окремі категорії громадян, що сплачували протягом трудової діяльності пенсійні внески за однаковою з рештою працівників ставкою (або за них сплачували підприємства і організації), отримують значно вищі пенсії.

Безумовним чинником, що сприяли низькому рівню пенсій та незадовільній ситуації в рамках пенсійної політики були загальні гіперінфляційні тенденції, коли протягом 1992-1995 рахунки в банку знецінювались, а підприємці «виходили в тінь» задля того, щоб здобути більше прибутку та не сплачувати страхові внески.

Проаналізував та усвідомивши все вищесказане, можна зробити висновок, що стан пенсійного забезпечення у період 90-х років був далеко не ідеальним навіть як для періоду формування державності та пенсійної системи, що спричинило проблеми та недоліки, що ми маємо натепер. Стає зрозумілим, що потрібно рухатися далі та реформувати стан законодавства та всю систему пенсійного забезпечення. Ці реформування будуть висвітлені у наступному розділі моєї роботи.

Із прагненням розвиватися та відповідними реформами України як держави з ринковою економікою, на тлі «старіння нації», актуальна на той час система пенсійного страхування не була спроможна в повному обсязі задовольняти потреби населення. А отже настав час для введення нової системи пенсійного страхування шляхом проведення відповідних реформ.

«Реформування національної пенсійної системи є надзвичайно складним завданням як з технічної, так і з політичної точки зору». Поліщук В. О. Становлення системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні// Актуальні проблеми держави і права. - 2005 - № 25. - ст. 366. Безперечно я з цим погоджуюсь. Україна вже зробила перші кроки на шляху до встановлення нової системи пенсійного страхування. Висхідною точкою цього є прийняття закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-15 від 09 липня 2003 року, де передбачається перехід на трирівневу систему пенсійного забезпечення населення. Нова пенсійна реформа представляє собою синтез солідарної, накопичувальної системи та недержавного страхування. У одній із своїх наукових робот Сирота М. І. дає характеристику прийняттю цього закону, а також висвітлює окремо розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії розвитку пенсійної системи» від 15 грудня 2005 року № 525-р Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення стратегії розвитку пенсійної системи» від 15 грудня 2005 року № 525-р. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=525-2005-%F0 (на сьогодні втратив чинність). До його думки ми звернемось дещо пізніше.

Почнемо аналіз змісту реформи пенсійного страхування, що пропонується з 2004 року. Перший рівень - солідарна система пенсійного забезпечення.

Якщо розглядати солідарну система пенсійного страхування з етимологічної точки зору, то по визначенню науковців термін «солідарність», що лежить в основі солідарної системи, походить від лат. solidare, «що в перекладі означає пов'язувати, з'єднувати, наповнювати. У найповнішому значенні «solidare» - монолітне ціле, що утворилося з пов'язаних між собою елементів.» Клименко М. І. Поняття, показники і етапи формування соціальної солідарності// Вісник НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. - 2008 - Випуск. - ст. 2. Виходячи із суті головного терміну в цьому словосполученні, можна сформулювати значення солідарної системи пенсійного страхування. Сирота І. М. в своїй науковій праці також визначає сутність солідарної системи через сам термін «солідарність». «Солідарність, як етичний принцип, вимагає від працюючих фінансового забезпечення тих, хто вже втратив працездатність. Своєю чергою, нове покоління працюючих відраховуватиме кошти на пенсійне забезпечення громадян, яких воно змінило на виробництві». Сирота І. М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій. З-К.: Юрінком Інтер, 1998. - ст.54. Виходячи із суті головного терміну в цьому словосполученні, можна сформулювати значення солідарної системи пенсійного страхування.

Коробенко Н. визначає солідарну систему як «пенсійні правовідносини, що є двосторонніми, вольовими правовідносинами, що виникають на умовах, визначених актами пенсійного страхування, між правомочною особою, яка реалізує право на конкретний вид пенсії та уповноваженим органом у сфері пенсійного забезпечення, який наділяється компетенцією щодо призначення та виплати цього виду пенсій». Коробенко Н. Пенсійні правовідносини у солідарній системі загальнообов'язкового страхування; поняття та особливості// Підприємництво, господарство і право. - 2007 - № 7. - ст. 114. Двосторонність їх полягає в тому, що вони виникають між правомочними особами, тобто тими, що сплачували або за яких сплачували страхові внески та які підлягають державному пенсійному страхуванню, та уповноваженим суб'єктом - конкретним територіальним управлінням Пенсійного фонду. Основною підставою реалізації права на пенсійне страхування в солідарній системі є також наявність юридичного складу, тобто наявність пенсійних ризиків - наявність страхового стажу, досягнення пенсійного віку, непрацездатність та інше. Але зміст солідарної системи не закінчується на цьому. Солідарна система припускає перерозподіл коштів між галузями економіки та регіонами-донорами. Умовно солідарну систему пенсійного страхування можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1.1.)

За цією системою виплат Пенсійний фонд України здійснює моментальні виплати коштів на потреби пенсійних виплат. Наразі за рахунок виплат працюючих і здійснюється пенсійне забезпечення того населення, яке має на це право згідно діючого законодавства. З одного боку це безумовна перевага цієї системи над накопичувальною, але з іншої - «працівники не зацікавлені в збільшенні та систематичності своїх внесків до державного Пенсійного фонду». Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 2005. - ст. 46.

Рис. 1.1. Солідарна система пенсійного страхування.

Куліков Ю. та Михайленко Н. зазначають, що «ця система зазнає впливу багатьох внутрішніх та зовнішніх факторів, серед яких головними є демографія, зайнятість, податкова система, фінансовий ринок, грошовий обіг, стратегія розвитку.» Куліков Ю., Михайленко Н. Механізм вдосконалення пенсійної системи в контексті побудови соціальної держави// Україна: аспекти праці. - 2006. - № 3. - ст. 23. Демографічний фактор проявляється в збільшенні навантаження на працююче населення, адже співвідношення людей працездатного та пенсійного віку визначається як 1:2,5. Щодо економічної неефективності, то тут ми маємо наглядну проблему з тим, що забезпечення мінімальних потреб літнього населення є важким тягарем для працівників, підприємств, організацій, адже сплачуючи значний відсоток податку на пенсійне забезпечення, підприємства гальмують значною мірою свій розвиток.

Тим не менш не слід досить критично відноситись до існування вищезгаданої системи в державі, адже в Конституції України від 28 червня 1996 року в статті 46 закріплено право громадян на соціальний захист: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. … Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.» Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР) - 1996 - N 30. А окрім Конституції України, як основного джерела права, існує актуальний на наш час закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-15 від 09 липня 2003 року, згідно з яким законодавчо закріплюється система пенсійного забезпечення в Україні. Тут солідарна система визначається як перший рівень загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, «що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.» Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058-15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - N 49.

А тому солідарна система повинна мати місце в нашій державі для забезпечення мінімуму захисту громадян. Однак, зважаючи на розвиток ринкової економічної системи в державі час на вдосконалення, що зумовлює потреби проведення пенсійної реформи в Україні.

Наступним рівнем, який передбачений пенсійною реформою є накопичувальна система пенсійного страхування.

Згідно із ст. 2 закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-15 від 09 липня 2003 року «накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система пенсійного страхування), базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом». Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України № 1058-15 від 09 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2003. - N 49. Та положення, що зазначене в законі не обов'язково повинно мати характер припису. В даному випадку норма є ціллю, яку потрібно досягти. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи» №1224-р від 14 жовтня 2009 року «для забезпечення стабільного функціонування пенсійної системи необхідно: здійснити заходи щодо запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; здійснити додаткові заходи щодо захисту коштів учасників системи накопичувального пенсійного забезпечення від знецінення, втрат та інших ризиків з метою посилення довіри населення до системи накопичувального пенсійного забезпечення та інше» Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи» №1224-р від 14 жовтня 2009 року. - Електронний ресурс. - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1224-2009-%F0