Основи теоретичного осмислення і усвідомлення правової соціалізації були закладені ще в період античності. У ті часи, проблема соціалізації особистості ставиться переважно в морально-правовому аспекті. У навчаннях Платона і Аристотеля право і принципи справедливості розуміються не як випадкові породження людської фантазії, а як вічні сутності, пов'язані із загальними началами світобудови і один з одним. Відповідно до навчань Платона і Аристотеля істинне право не може бути аморальним, так само як і моральність не може суперечити праву. Істинна людина постає в їх навчаннях, насамперед громадянином своєї держави, яка виконує його закони і порівнювати їх з принципами моральності. Якщо ж закони держави суперечать істині, то і людина, що живе в такій державі, не може бути до кінця розвиненою. Однак ці якості істинного громадянина потрібно виховувати з тим, щоб людина органічно "вписалася" у морально-правову тканину соціуму, тобто соціалізуватися. Поняття моральної і правової соціалізації ототожнюються [16, с. 122].

Наступний етап обумовлений зміною проблематики у зв'язку з розвитком теорії природного права, договірного права та ін. Представники емпіризму (Гоббс, Локк) фактично виносять право за дужки моральності, підпорядковуючи йому останнє. У їхніх працях право набуває договірний, а не природний характер. Соціалізація особистості в кінцевому підсумку не може означати нічого іншого, як відмова від моральності в ім'я права. На противагу цьому представники раціоналістичної лінії в юриспруденції (Пуфеідорф, Томазий) говорять про взаємовідносини і взаємозв'язки права і моральності. Однак і емпірики, і раціоналісти поділяють праву і моральну соціалізацію, протиставляють їх один одному, хоча і з різних підстав.

В рамках суб'єктивного ідеалізму (Кант, Гегель, Вл.Соловьев) субстанцію єдності права і моральності становить свобода. Там, де зростає ступінь моральності і свободи як людини, так і суспільства, зміцнюються правопорядок і правосвідомість. Соціалізація особистості в їх вченні представляється як розвиток міри її свободи. Соціалізація повинна мати результатом вільне прийняття людиною норм моральності і визнання розумності норм права.

Зародження теорії правової соціалізації припадає на шістдесяті роки минулого століття. У контексті дослідження проблематики правової соціалізації починає формуватися концепція когнітивного розвитку, прихильники якої, Д.Луін-Тапп, Е.Кон і С.Вайт, визнавали когнітивний диференціал правового мислення домінуючим фактором еволюції індивіда як суб'єкта права. Її розвиток йшов у контексті методологічного протистояння теорії соціального навчання, яка активно використовувалася дослідниками в шістдесяті роки при визначенні зовнішніх детермінант моделі правової поведінки людини.

Дев'яності роки ХХ століття відрізняються переважанням компаративістських досліджень національних моделей правової соціалізації та значною диференціацією напрямів наукових досліджень даного феномену. Увага дослідників звертається на цілий ряд взаємозв'язаних проблем правової соціалізації людини: формування національної моделі соціалізації, трансформація правосвідомості громадян у транзитивний період розвитку суспільства, духовні та релігійні аспекти розвитку системи цінностей правової культури, роль правового менталітету в механізмі соціалізації, інститути громадянського суспільства як агенти соціалізації, деформації правосвідомості, правова ресоціалізація і т.д. [17, с. 615].

У цей період до дослідження даної проблематики активно підключаються російські вчені. Особливо слід виділити фундаментальні роботи Е.В.Аграновской, П.П.Баранова, Б.А.Кістяковского, В.Н.Кудрявцева, Е.В.Кузнецова, Т.Н.Радько, А.Р.Ратінова, Б.Н .Чічеріна, Л.С.Явіча та багатьох інших. У цих працях розглянуті питання про сутність, цінності та елементах правової соціалізації як чинника розвитку правової культури суспільства, про роль правового виховання в процесі правової соціалізації, його форми і методи, а також значення правової соціалізації у формуванні правової активності і правомірної поведінки особистості.

Переважаючими підходами до дослідження поняття правової соціалізації, стали два напрямки. Перше - класичне, розглядає правову соціалізацію саме як соціологічну категорію, трактуючи її як процес навчання людини спеціальним ролям, які йому необхідно грати у сфері політики і відповідно, з якими він здійснює вибір своєї поведінки в правових ситуаціях. Найбільше акцентується увага на взаємодії людини в основному з політичною системою та її інститутами. Другий напрямок, більш авторитетну, на наш погляд, розглядає соціалізацію з точки зору акультурації, тобто освоєння людиною нових для себе цінностей відповідно з якими їм здійснюється його життєва активність. У сучасних умовах необхідно більш конкретно визначити поняття «правова соціалізація» з використанням нових критеріїв і підходів. При цьому головну увагу слід приділяти внутрішньо-особистісним, психологічним механізмам формування правової свідомості та правової культури, розуміння правової соціалізації як процесу внутрішнього сприйняття правових цінностей і ролей, що характеризують поведінковий аспект людини [14, с. 550].

Варто відзначити, що такий термін, як правосвідомість позначає певний якісний рівень знання права, розуміння його необхідності і його участь у внутрішній мотивації вчинків і дій. Людина з високорозвиненим правосвідомістю, з одного боку, усвідомлює свої обов'язки перед суспільством та іншими людьми, а з іншого - розуміє свої права як особистості, що володіє цінністю і гідністю, і не допускає їх порушення. Уміння і готовність відстоювати свої права становить важливу характеристику громадянина правового суспільства. Інший, не менш важливою характеристикою, є визнання таких же прав за іншими людьми і готовність не порушувати їх. Все це в сукупності можна назвати повагою до права, яке і виховується в процесі правової соціалізації [19, с. 107].

Таким чином, правова соціалізація це процес засвоєння людиною розвиваючих соціальних і правових цінностей, на основі яких формуються усвідомлені позитивні соціально-правові та психологічні установки, що визначають поведінку індивіда в даному соціальному і правовому просторі.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ВИВЧЕННЯ ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИ

2.1 Сутність та напрямки правової соціалізації особистості

Правова соціалізація - це двосторонній процес взаємодії особи і суспільства, в якому особа оволодіває системою настанов і оцінювальних орієнтацій як стандартів правомірної поведінки, умінням визначати своє місце в суспільстві та зворотно впливати на формування правових цінностей суспільства.

Ознаки правової соціалізації наступні:

1) є складовою частиною загальної індивідуальної культурної соціалізації, що залучає особу до універсального соціокультурного досвіду;

2) є двостороннім процесом взаємодії особи і суспільства (на відміну від правового виховання, де соціальне середовище впливає на людину);

3) спирається на правову спадщину попередників і правовий досвід (юридичну практику) сучасників;

4) виражається в здобутті знань про правила законослухняної поведінки та в умінні здійснювати правові настанови в її межах;

5) виявляється в умінні бути активним учасником правовідносин та визначати їх значущість для себе;

6) відбувається під впливом не лише цілеспрямованих чинників (як у правовому вихованні), а й у стихійних, спонтанних.

Правова соціалізація - це взаємний правовий розвиток суспільства і особи. З одного боку, відбувається "входження" особи в соціальну систему, її мотиваційне і поведінкове пристосування до існуючих нормативних правових стандартів, з другого - широка свобода особи у виборі цінностей, напрацьованих суспільством, відповідно до власних переконань. Однак не завжди соціалізація особи супроводжується її законослухняною поведінкою. Існують і Інші форми соціалізації, що призводять до делінквентної (вчинення проступку) і кримінальної (вчинення злочину) поведінки. В цих випадках негативну роль відіграють неповноцінні сім'ї з деформованими стосунками або кримінальне середовище, в яке потрапляє ще несформована особа. Певною перешкодою для правової соціалізації особи є правовий нігілізм і правовий догматизм. [21]

Також визначають у наступному визначенні, правова соціалізація - це виховання у особи поваги до закону, покірності з метою досягнення особою конформізму по відношенню до правової системи суспільства, тобто повна інтеграція особи у пануючу правову систему суспільства. Даний підхід характеризується повним ігноруванням індивідуальності особи та її природної активності. [26]

Як вірно зазначає Є.А. Лукашева, реалізація прав, свобод і обов'язків особистості пов'язана з інтеріоризацією, внутрішнім засвоєнням останніх, з соціалізацією особистості, здійсненням нею суспільних функцій у вигляді соціальних ролей. [2]

Правова соціалізація поєднує в собі:

засвоєння критеріїв оцінок юридичних ситуацій;

вивчення законів й соціальних вимог, що визначають міру можливостей і належної поведінки в суспільстві;

усвідомлення своїх прав і обов'язків та способів їхньої реалізації;

оволодіння необхідними соціальними навичками шляхом правового навчання, правової освіти [15, с. 35].

Результатом правової соціалізації, як правило, є правова сформованість особистості, сформованість її правової психології. У педагогічному плані це пов'язано зі сформованістю її властивостей, наявністю таких правових складових:

правової освіти;

правової вихованості;

правової навченості;

правового розвитку [15, с. 65].

Вищий щабель проявів сформованості властивостей особистості виокремлюється у вигляді правової культури особистості. Як зазначають дослідники Головченко В.В., Ковальський В.С., Подзолков В.Г., правова соціалізація може здійснюватись у різних формах, серед яких можна виділити такі:

а) стихійне сприйняття права, що ґрунтується на власному правовому досвіді особи, епізодичному ознайомленні з відповідними нормативними матеріалами тощо;

б) організований цілеспрямований вплив на правосвідомість з боку держави та громадських об'єднань, що полягає у запровадженні видання професійно підготовленої правової літератури, в організації «круглих столів», виступів у засобах масової інформації на правову тематику тощо; в) самостійне систематичне вивчення особою текстів нормативно-правових актів, коментарів до них та іншої спеціалізованої юридичної літератури тощо.

Спрямованості на правомірну поведінку належить пріоритетна роль у правовій психології особистості. Вона визначає вибірковість активності й відносин особи, включаючи взаємовідносини з правовою системою, а також включає в себе такі правоорієнтаційні рушійні її сили:

1) гармонійно розвинені духовні та матеріальні потреби, відсутність криміногенних деформацій (алкоголізму, наркоманії тощо);

2) високий рівень правової культури - правові погляди, ідеї, переконання, ідеали справедливості, законності, рівності, єдності прав та обов'язків тощо;