3) правомірні цілі, плани, наміри у житті та діяльності за умови повної неприйнятності протиправних намірів. Так, присутні у деяких соціологічних анкетах запитання у стилі «За скільки тисяч доларів Ви б погодилися вбити свою бабусю?» є абсолютно неприйнятними і не підлягають навіть обміркуванню, вони повинні відразу ж відкидатися свідомістю. Правова психологія особистості створює імунітет до протиправних намірів та їх конкретизації у будь-яких життєвих намірах та планах;

4) правові установки, що знаходять вираження у пильній та стійкій увазі та інтересі до правових аспектів життя суспільства, колективу, групи, членом яких є особа, та суто законному їх вирішенню;

5) зацікавленість та потреба у правомірній поведінці та сприянні укріпленню законності й правопорядку, в особистій посильній участі у такій роботі, у підтримці правоохоронних органів, у вжитті заходів для дотримання правових норм і правил у своєму оточенні, в сім'ї, на роботі, у наданні допомоги людям, які зробили помилку та вступили у конфлікт із законом, але зрозумівши хибність своїх поглядів, готові спокутувати провину;

6) правові мотиви - рушійні сили особистості, виражені в особистісній цінності правомірної поведінки, у відповіді для себе на запитання: «Заради чого?».

Провідне завдання правової соціалізації - забезпечення правомірної поведінки особистості, що передбачає формування й розвиток у неї правової культури, правового виховання, правосвідомості. Серед аспектів всебічного розвитку особистості - її висока правова культура, правове виховання та правова освіченість. Здатність людини розуміти правила співжиття й вимоги законів та відповідно поводитись не є вродженою, вона формується під впливом спеціальних виховних заходів, є наслідком спілкування з іншими людьми, участі у різних видах діяльності.

Необхідним елементом доступу особистості до права є правове виховання, що має правозахисний зміст та водночас формує позитивне відношення громадян до державних інститутів. Правове виховання - ключовий напрям у педагогічному забезпеченні правової соціалізації й правової культури студентів. У сучасних умовах правове виховання набуло глобального характеру.

Правове виховання - цілеспрямований постійний вплив на особистість з метою формування у неї правової культури й активної правомірної поведінки.

Таким чином, мета правового виховання - надати особистості необхідні в житті юридичні знання та навчити її чітко дотримуватися вимог законів й підзаконних актів, тобто сформувати досить високий рівень правової культури, що здатний значно зменшити кількість правопорушень. Правове виховання складається з таких складових: формування правосвідомості, правової культури та правової поведінки. Правова свідомість складається з інтелектуальних (раціональних), емоційних та вольових процесів і станів. Кожен з цих компонентів має свою досить складну структуру, вони є тісно взаємопов'язаними.

Складовими правової свідомості є певні стани: правові знання, правові вміння та правові навички. Правові вміння й навички тісно пов'язані з вольовою сферою: особа не тільки повинна мати певний обсяг правових знань, знати свої юридичні права й обов'язки, але й вміти їх виконувати, використовувати і дотримуватись, а також захищати свої права й обов'язки, правомірну діяльність й поведінку, правильно приймати рішення, застосовувати норми права відповідно до вимог законності [15, с. 32].

Другою сферою правової свідомості є емоційні процеси і стани. З емоціями тісно пов'язані правові почуття. Правовим почуттям властиві більш стійкі й тривалі психічні стани. Це така форма відображення правових явищ, яка сприймається й оцінюється особою відповідно до своїх потреб, інтересів, а також до потреб інших суб'єктів права та відображає суб'єктивне ставлення особи до цих явищ (почуття законності, почуття права, почуття справедливості). У процесі правової діяльності й поведінки правові почуття поєднуються з інтелектуальною і вольовою сферами індивідуальної правосвідомості, розвиваються у результаті правової освіти, правової пропаганди, правової агітації, практичної діяльності і у правовідносинах.

До третьої сфери належать вольові процеси і стани. Вольова сфера правосвідомості особи починається з усвідомлення правових потреб й інтересів суб'єктів суспільних відносин. Правові потреби і інтереси - це базові складові поведінки й діяльності особи, вони спонукають її до вступу в суспільні відносини з іншими суб'єктами [3, с. 39].

У своїй сукупності інтелектуальна, емоційна та вольова сфера правосвідомості є необхідною основою для правомірної поведінки.

Таким чином, правова свідомість особистості - це така форма відображення правових явищ, яка включає в себе психічні, інтелектуальні, емоційні й вольові процеси і стани; знання діючого права й законодавства; правові навички й вміння; правове мислення; правові емоції й почуття; правові переконання й установки, що синтезуються в прийнятих рішеннях і направлені на пізнання, спілкування й взаємодію у процесі правової діяльності й поведінки [15, с. 19].

Правова свідомість - сукупність правових уявлень, поглядів, переконань і почуттів, що визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовій ситуації.

Правові погляди мають бути засновані на загальних правових знаннях та уявленнях про державу і право, правових відносинах між людьми, конституційних правах та обов'язках особистості. Необхідно, щоб ці знання й уявлення правильно відображали певні правові норми, інакше правові погляди будуть хибними.

На сьогодні специфічним недоліком правової свідомості окремих молодих людей є хибні уявлення про зміст правових норм. Індивідуальна правосвідомість - це соціально-психологічна єдність людини. Вона завжди виникає як відображення конкретних умов людини, особливостей структури особистості. Наразі вона є й відображенням суспільного життя. Формування індивідуальної правосвідомості - найважливіший шлях становлення особистості, що відбувається під час засвоєння та усвідомлення норм і цінностей.

Правова свідомість належить до складу найважливішої складової частини системи регулювання безпосередньої поведінки людини у правовій сфері. Александров Д.О., Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Костицький М.В., Мойсєєва О.Є. визначають, що необхідність активного розвитку правосвідомості у цей період обумовлюється тим, що намагання до самостійності, незадоволення пасивним положенням ще не підкріплюється стійкими соціально корисними мотивами поведінки і інтересами, достатнім життєвим досвідом, правильним розумінням співвідношення свободи й відповідальності особистості [1, с. 221].

Морально-правові компоненти особистості визначають методи та засоби досягнення цілей. До морально-правових компонентів особистості слід віднести:

ставлення до життя, до використання його можливостей, що характеризується осмисленістю, цивілізованістю, порядністю, гідністю та правомірністю;

повагу до закону та законності, ставлення до них як до норм життя, що затверджують та захищають найвищі моральні цінності, як до блага, без якого неможливо цивілізованим шляхом реалізувати себе, свої життєві плани, як до найбільш надійного способу розв'язання проблем, як до сили, що покликана та здатна захищати права і свободи від злочинних посягань;

цивілізоване ставлення до власних прав і свобод, яке можна сформулювати наступним чином: «Мої права й свободи закінчуються там, де починаються права й свободи іншої людини»;

повагу до свого громадського обов'язку, почуття відповідальності за надані суспільством права і свободи, відповідальне виконання обов'язків у трудовому колективі, сім'ї, стосовно інших осіб;

неприйняття корпоративної, групової відповідальності та дружби, коли йдеться про аморальні, протиправні вчинки;

вибір правомірних методів і засобів задоволення власних потреб, досягнення цілей, реалізації намірів;

стійкість до спокус та можливостей, що містяться у протиправних шляхах задоволення потреб, легкої наживи та збагачення;

високоморальне, вимогливе ставлення до себе, власної поведінки у суспільстві, що характеризуються розумінням органічної єдності своїх прав й обов'язків, а також обов'язком задовольняти власні потреби та інтереси, не завдаючи шкоди іншим людям і суспільству в цілому;

розвинені почуття гідності, честі, совісті, самоповаги, що не дозволяють здійснювати вчинки, які принижують особистість не тільки в очах інших, а й у своїх власних та можуть призвести до втрати самоповаги;

повагу до правоохоронних органів, їхніх представників, що призводить до безумовного виконання вимог законодавства та надання допомоги в укріпленні законності й правопорядку [1, с. 276].

Таким чином, правосвідомість має бути властива усім громадянам. Правосвідомість - це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов'язаної з правом. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни у правовому середовищі, прогнозує й моделює їх. Правова свідомість суспільства, окремих груп, індивідів органічно пов'язана з правом як цілісним соціальним інститутом, з його виникненням, функціонуванням й розвитком, з правотворенням і правозастосуванням, іншими сторонами правового буття суспільства.

2.2 Особливості правової соціалізації

Повна морально-правова соціалізація особистості - це ідеал, прагнути до якого людині наказує борг його практичного розуму. Без цього ідеалу людина не може існувати, але й досягти його повною мірою неможливо [20, с. 112].

Розрізняються чотири аспекти правової соціалізації:

Перший - це безпосереднє сприйняття індивідом правового життя, інформацію про яку він черпає в оцінках батьків, друзів, викладачів школи і т.д., їх відношенні до права і закону, реакціях і почуттях.

Другий - це так звана персоналізація права, в ході якої ті чи інші суб'єкти, що належать, наприклад, до владних структур, з якими індивід стикається у своєму повсякденному житті, і стають для нього зразками правомірно провідних себе індивідів.

Третій аспект - це ідеалізація цих правових образів, утворення на їх основі стійких емоційних відносин до права і правових явищ.

Четвертий аспект - інституціоналізація знайдених властивостей, яка свідчить про становлення в індивіда визначеності в юридичному баченні навколишнього світу і його перехід до самостійної орієнтації в навколишньому його правовому просторі [25, с. 15].

В цілому особливості процесу правової соціалізації полягають у тому, що індивіду доводиться адаптуватися до правової системи, правовим нормам і правовій культурі суспільства, хоча він ще до кінця і не розуміє їх сутності та призначення. [27, с. 436].

У процесі цілеспрямованої діяльності людини відбувається освоєння прийомів переробки інформації та здійснення ролей, виробляється здатність протистояти груповому тиску, здійснювати індивідуальний перегляд своїх життєвих позицій, переоцінку культурних норм і правових традицій. Це означає безперервну самокорекцію людиною своїх ціннісних уявлень, бажаних способів правової поведінки і моральних позицій, що представляє собою дуже істотну особливість правової соціалізації.