Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України

1.1 Розуміння «кримінального провадження» у кримінальному процесі зарубіжних країн

1.2 Поняття та сутність терміну «кримінальне провадження» у кримінальному процесі України

Розділ 2. Правова характеристика засад кримінального провадження

2.1 Поняття засад кримінального провадження

2.2 Реалізація засад кримінального провадження

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність дослідження. Суспільство зацікавлено в захищеності прав та законних інтересів будь-якої особи, залученої до сфери дії кримінальної юстиції, від незаконного, необґрунтованого обвинувачення, засудження, обмеження її прав та свобод. Адже Конституція України [1] проголошує життя і здоров'я людини, її честь та гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю.

Гарантованість прав та свобод людини визнано змістом та спрямованістю діяльності держави. Тож у нормативному акті, що має найвищу юридичну силу, визнана гуманістична спрямованість існування та функціонування як держави в цілому, так і її окремих інститутів.

З огляду на це, реалізація правової реформи в Україні, як один із найважливіших аспектів державної політики повинна нерозривно поєднуватись із метою подальшої гуманізації системи правоохоронних та судових органів.

Система кримінального правосуддя повинна бути ефективною не тільки тому, що від неї залежить законне, обґрунтоване та справедливе вирішення кримінальних справ, а й тому, що саме від цієї системи залежить захист ідеалів та свобод людини, демократії, законності та справедливості, побудова правової держави та громадянського суспільства. Саме тому найважливішим результатом правової реформи в Україні має бути становлення змагальної судової системи, характерної саме для правової держави з її розвинутими суспільними інститутами захисту прав людини.

Однією з головних передумов становлення змагальної системи кримінального судочинства в Україні повинен стати процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства в цілому та кримінально-правових систем зокрема.

Процес реформування кримінального процесуального законодавства в Україні тривав майже двадцять років. 13 квітня 2012 р. Верховною Радою України був прийнятий новий Кримінальний процесуальний кодекс України.

Прийняття 13 квітня 2012 року Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу України (КПК України) [2] ознаменувало нову еру в розвитку кримінальної юстиції в Україні, її зближенні та гармонізації з демократичними світовими стандартами судочинства.

Загальні засади кримінального провадження в різні роки були предметом наукового інтересу таких вчених: О.А. Александрова, Ю.М. Грошевого, С.Л. Деревякіна, Л.В. Карабут, О.Б. Комарницької, Л.М. Лобойка, В.Т. Маляренка, В.В. Молдавана, В.Т. Нора, Л.Д. Удалової, Г.В. Юркової та інших. Проте ґрунтовних комплексних досліджень з урахуванням норм нового КПК на сьогоднішній день, на жаль, не проводилось.

У зв'язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України стало актуальним питання змісту та регламентації засад кримінального провадження. Вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство. система принципів кримінального процесу суттєво змінилася: засади чітко закріплені у кодексі, з'явилися нові принципи, які раніше не зазначалися у старому Кримінально-процесуальному кодексі, деякі старі принципи було втрачено.

Засади кримінально-процесуального права є гарантією дотримання прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі; гарантією прийняття законних і обґрунтованих рішень у кримінальній справі; вихідними положеннями для тлумачення окремих кримінально-правових засад. Засади кримінального процесу утворюють систему - самостійних, об'єктивно взаємопов'язаних правових положень, які розповсюджують свою дію на весь кримінальний процес.

Головною метою дослідження є системний правовий аналіз норм законодавства України щодо системи засад кримінального провадження.

Завдання дослідження:

- проаналізувати сутність розуміння «кримінального провадження» у кримінальному процесі зарубіжних країн;

- розкрити поняття та сутність терміну «кримінальне провадження» у кримінальному процесі України;

- дослідити поняття засад кримінального провадження;

- розглянути реалізацію засад кримінального провадження.

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з реалізацією системи засад кримінального провадження.

Предметом дослідження є сутність кримінального провадження та засади його реалізації.

Методологічною основою є універсальний діалектичний метод. Поряд з ним у роботі використовувались також системний, формально-логічний, структурно-функціональний та інші спеціальні методи дослідження.

Дослідження має відповідну структуру: вступ, 2 розділи, висновки та список використаних джерел.

Розділ 1. Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України

1.1 Розуміння «кримінального провадження» у кримінальному процесі зарубіжних країн

Характерною особливістю найстарішого у Європі Кримінального процесуального кодексу Німеччини, прийнятого у лютому 1877 р., є відсутність у ньому будь-яких ідеологем на зразок закріплення у законі «принципів» чи загальних засад. Книга друга Кодексу регламентує провадження у суді першої інстанції.

Окрім уживання терміна «провадження» у назві цього розділу у подальшому він використовується при визначенні особливих видів проваджень. Однак жодного разу у німецькому процесуальному Кодексі цей термін не вживається як словосполучення «кримінальне провадження» [26, с.28].

Аналогічним чином, без додаткових термінологічних уточнень, термін «провадження» вживається у Кримінально-процесуальному кодексі Франції 1958 р., який з незначними змінами діє до тепер.

Кримінально-процесуальний закон Латвійської Республіки фактично обходиться без цього терміна, використовуючи визначення з радянської доктрини - «кримінальний процес» і застосовуючи термін «провадження», зокрема, у стадіях розгляду справи за нововиявленими обставинами (ст.656, 657). У всіх інших випадках йдеться про справу та її розгляд, а не кримінальне провадження [4, с.76-77].

У кримінально-процесуальному кодексі Республіки Білорусь збереглися архітектоніка й термінологія процесуального законодавства радянської доби. З уживанням терміна «провадження» у процесі розкриття його видів. Як-от: судове провадження, касаційне провадження, наглядове провадження, провадження за нововиявленими обставинами тощо.

Законодавці Російської Федерації інститут кримінального судочинства у процесуальному кодексі роз'яснюють як досудове і судове провадження (п.56 ст.5 КПК РФ). У подальших відповідних розділах Кодексу термін «провадження» вживають для визначення конкретної стадії або форми процесу (судове провадження, особливості провадження у мирового судді, провадження в суді за участю присяжних засідателів, провадження в апеляційній і касаційній інстанціях тощо) [18, с.100-101].

1.2 Поняття та сутність терміну «кримінальне провадження» у кримінальному процесі України

Однією з новел Кримінального процесуального кодексу (КПК) України 2012 року стала легалізація на законодавчому рівні раніше вживаного лише в окремих наукових публікаціях термінологічного словосполучення «кримінальне провадження».

Попереднє кримінально-процесуальне законодавства оперувало термінами: «провадження у кримінальній справі» (ст.6 КПК України), «провадження» (в усіх трьох судових інстанціях розділи 3-4), «виключне провадження» (ст. 4004 - ст. 40010) тощо.

Через зрозумілість ролі і значення цих процесуальних інститутів, необхідності у спеціальному роз'ясненні значення цих визначень не було, як і проблем щодо їх правильного розуміння не існувало.

Відсутність у законодавстві, прийнятому за радянських часів, словосполучення «кримінальне провадження» певною мірою було зумовлено тим, що процесуальні кодекси союзних республік ґрунтувались на єдиних Основах, які приймались у російськомовному варіанті, тому їх розробники уникали вживання терміна «уголовное производство», який викликав застереження у фахівців. Саме цим можна пояснити відсутність вживання терміна «кримінальне провадження» у сучасному кримінально-процесуальному законодавстві інших держав СНД.

Стала доктрина радянського і пострадянського кримінального процесу, розвиваючи законоположення розділу 1 КПК України 1960 р., вела мову про систему принципів, зокрема, визнаючи при цьому кримінальний процес як вид державної діяльності, який здійснюється спеціально уповноваженими органами шляхом «провадження з притягнення до кримінальної відповідальності та покарання за вчинений злочин» [21, с.22].

Український законодавець у новому Кодексі практично кожну стадію кримінального процесу унормовує через застосування універсального терміна «кримінальне провадження». Отже виникає необхідність у змістовному системному дослідженні, яке дасть змогу зробити висновки щодо ролі й значення у кримінальному судочинстві цього термінологічного ряду.

Практика використання ключових визначень кримінально-процесуальним законодавством дає підстави додатково замислитись щодо підстав введення нової термінології українським законодавцем. У зв'язку з нетривалим терміном дії нового Кодексу ні правозастосовна практика, ні юридична наука не виявили якихось проблем у застосуванні нового термінологічного словосполучення. Поки що відсутні й науково обґрунтовані дослідження і доктринальні визначення відносно системи кримінальних проваджень, започаткованої КПК України [25].

З аналізу вживання термінології у пояснювальній записці до проекту Кримінального процесуального кодексу України, розданій народним депутатам України напередодні його презентації у парламенті, можна дійти висновку, що її авторами поняття «кримінальний процес» і «кримінальне провадження» ототожнюються, внаслідок чого можливе припущення, що за попереднім законодавством існував кримінальний процес, а після прийняття нового Кодексу почало здійснюватися «кримінальне провадження».

Такою, на перший погляд, незначною новелою в Україні створені передумови для заміни раніше існувавшої системи принципів кримінального процесу на «загальні засади кримінального провадження».

Порівняльний аналіз переліку цих засад, наведених у ст. 7 нового Кодексу, з раніше визначеною на законодавчому рівні системою принципів кримінального процесу свідчить про більш широке (розлоге) їх унормування у чинному законодавстві.

Насамперед це відбулось за рахунок введення у перелік загальних засад кримінального провадження принципів судочинства (верховенства права, законності, поваги до людської гідності, доступу до правосуддя й обов'язковості виконання судових рішень). Натомість у новому законодавчому переліку відсутні суто процесуальні засади: здійснення правосуддя тільки судом, колегіальності й одноособового розгляду справ, об'єктивної істини, які були у попередньому законодавстві як спеціальні процесуальні принципи [9, с.111-112].

Однак однією з методологічних засад побудови системи норм Кодексу є застосування правила щодо невичерпного характеру засадничих нормоположень. Наукова доктрина у попередніх роках широко застосовувала це правило, пропонуючи до включення у систему принципів кримінального процесу не тільки тих, що безпосередньо сформульовані у Кодексі, а й тих, які випливали з приписів інших процесуальних норм.