Найпоширенішим у літературі тих років був поділ принципів на загальноправові, міжгалузеві, галузеві, з самостійною їх класифікацією в кожній з цих трьох груп. Однак аналіз окремих варіантів системи принципів кримінального процесу свідчить про те, що їх автори, називаючи більше трьох десятків самостійних принципів, не дотримуються чіткого розмежування і серед суто галузевих принципів наводять і міжгалузеві, і загальноправові. Цю хибу слід ураховувати під час побудови системи кримінального провадження і сформувати їх таким чином, щоб і на законодавчому рівні уникнути дублювання. Ґрунтуючись на визначеннях понять, даних законодавцем, і результатах доктринального тлумачення норм, пов'язаних із кримінальним судочинством, що містяться в усіх розділах нового КПК України, можна дійти висновку, що кримінальне провадження є сукупністю форм кримінального процесу, установлених кримінальним процесуальним законом і здійснюваних правоохоронними органами і судом з метою захисту: особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень охорони прав і свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження; забезпечення швидкого та неупередженого розслідування і судового розгляду справ про кримінальні правопорушення з метою покарання винних і виправдовування невинуватих відповідно до встановлених КПК України процедур [10, с.219-220].

Однак слід визнати, що наведене визначення не повною мірою враховує багатозмістовність і багатоаспектність поняття «кримінальне провадження». Цей термін лише у 29 статтях перших двох глав нового Кодексу використовується 75 разів. Крім того, словосполучення достатньо широко вживається як просто «провадження», а також «судове провадження».

Слід також звернути увагу на те, що з обігу фактично вилучені термінологічні словосполучення зі словом «справа», які були основою радянської моделі кримінального процесу. Так, класичними процесуальними інститутами того часу були: порушення кримінальної справи, провадження у кримінальній справі, розгляд кримінальної справи та ін. Новим Кодексом усі ці процесуальні дії визначаються з використанням терміна «кримінальне провадження». Як-от «розгляд кримінального провадження» (ч.1 ст.342 КПК України) і т. п. [22, с.195].

Експрес аналіз цього термінологічного ряду дає підстави для таких висновків і пропозицій:

1. Чинним кримінальним процесуальним законодавством України легалізовано термін «кримінальне провадження», який є базовою основою для побудови сучасного кримінального процесу і в широкому сенсі слова він відображає саме це поняття.

2. Крім того, «кримінальне провадження» є усі підстави характеризувати через стадії розслідування кримінальних проваджень і їх судового розгляду (п.5, п.14 ст.3 та ін.); сукупність процесуальних дій (п.10 ст.3, ч.1 ст.20 та ін.); механізми й процедури (зокрема, судові п.24 ст.3, ст.6, ч.2 ст.27); форми реалізації прав і повноважень усіма учасниками (зокрема, ст.7); розуміння словосполучення «кримінальна справа» (п.2 ст.9, ч.2 ст.19, ст.284, ч.1 ст.342 та ін.).

3. У зв'язку з тим, що науково-практичні коментарі Кримінального процесуального кодексу України не відобразили багатоаспектність терміна «кримінальне провадження» з метою однозначності в його розумінні, необхідно більш поглиблене дослідження на доктринальному рівні й прийняття відповідних роз'яснень Пленумом Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних і цивільних справ.

Розділ 2. Правова характеристика засад кримінального провадження

2.1 Поняття засад кримінального провадження

Будь-яка діяльність за своєю природою підпорядкована певним закономірностям, принципам, які визначають її спрямування і характер, тобто є щодо неї своєрідним орієнтиром.

Не виняток і кримінальна процесуальна діяльність в Україні, що незалежно від суб'єктів та стадій кримінального провадження має відповідати певним загальним критеріям, які в галузі кримінального правосуддя прийнято називати фундаментальними положеннями, або принципами чи засадами кримінального провадження, як відображено в КПК України.

Знання інституту засад кримінального провадження є надзвичайно важливим.

Про це, зокрема, свідчить те, що, незважаючи на відсутність прямих норм з даного питання в Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 року, який був чинним на території держави не одне десятиліття, питання засад кримінального провадження багато років було предметом обговорення науковців.

В ході таких дискусій визнано, що зазначений інститут є дійсно потрібним під час кримінального провадження. Законодавцем враховано таку позицію, в тому числі на підставі висновків дослідників кримінальної процесуальної діяльності, у зв'язку з чим в КПК України, прийнятому 13 квітня 2012 року, цей інститут відображено безпосередньо в Главі 2 [8, с.170].

На засадах кримінального провадження, як вважає В.Т. Маляренко, повинні ґрунтуватися всі інші правила кримінального процесу, і їх має бути стільки, скільки того вимагають умови життя суспільства.

Польський дослідник М. Цийшлак зазначив, що засади визначають роль «рефлекторів», які освітлюють шлях тлумаченню законів тоді, коли виявляються ті чи інші прогалини у правовому регулюванні.

I.В. Тиричев відзначав, що принципи живуть і діють в рамках цілісної системи, «де суть і значення кожного принципу обумовлені не тільки власним змістом, а й функціонуванням всієї системи.

Добровольська Т.М. вважала, що система принципів - це сукупність самостійних за змістом, взаємопов'язаних і об'єктивно обумовлених положень, пронизаних єдністю цілей та завдань, які саме в цій сукупності мають якісний сенс.

Михеєнко М.М. під системою принципів розумів їх сукупність та порядок розташування. систему принципів кримінального процесу поділяли на конституційні і інші принципи.

До конституційних відносять засади, що закріплені в Конституції України. цієї позиції дотримуються видатні вітчизняні вчені - процесуалісти Альперт С.А., Грошевий Ю.М., Стецовський Ю.I. і інші. до інших відносять засади, закріплені в КПК України [5, с.262-263].

В юридичній науці немає єдиного, загальноприйнятого визначення поняття засади кримінального провадження, але при всіх розбіжностях думки процесуалістів збігаються в основних позиціях.

Так, до критеріїв визнання певного положення засадою кримінального провадження відносять таку сукупність властивостей: це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, що мають фундаментальне значення для кримінального провадження, визначають його спрямованість, побудову загалом, форму і зміст його стадій та інститутів; вони повинні закріплюватися в нормах права; засади мають діяти у всіх або кількох стадіях кримінального провадження й обов'язково в його центральній стадії - стадії судового розгляду; порушення будь-якої засади означає незаконність рішення У справі та обов'язкове його скасування.

В КПК України не міститься визначення терміна «засади кримінального провадження». Проте в будь-якому разі під ним треба розуміти фундаментальні положення, ідеї, основні положення кримінального судочинства в Україні, які не залежать від волі чи певних обставин в ході такої діяльності. Адже, якщо взяти до уваги назву Глави 2 КПК України «Засади кримінального провадження», п.10 ч.1 ст.3 КПК України, де визначено, що кримінальне провадження це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, та зміст ч.1 ст.7 КПК України, де вказано, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, можна дійти висновку, що законодавцем реалізація засад кримінального провадження не залежить від: суб'єкта кримінального переслідування, стадії кримінального провадження, учасника кримінального провадження, процесуальної дії (бездіяльності), рішення в ході кримінальної процесуальної діяльності, тобто взагалі від будь-яких факторів.

Зокрема, у ч.1 ст.7 КПК України в імперативній формі встановлено, що зміст та форма кримінального провадження (досудове розслідування і судове провадження) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження [19, с.10-11].

Таким чином, вперше законодавець закріпив 22 загальні засади, у відповідності до яких має здійснюватися кримінальне судочинство. Зокрема закріплено чимало принципів, що давно вже є фундаментальними у кримінальному судочинстві багатьох європейських країн. Відповідно до ст.7 КПК України «Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність перед законом і судом; 4) повага до людської гідності; 5) забезпечення права на свободу та особисту недоторканність; 6) недоторканність житла чи іншого володіння особи; 7) таємниця спілкування; 8) невтручання у приватне життя; 9) недоторканність права власності; 10) презумпція невинуватості; 11) свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї; 12) заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення; 13) забезпечення права на захист; 14) доступ до правосуддя; 15) змагальність; 16) безпосередність дослідження показань, речей і документів; 17) забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності; 18) публічність; 19) диспозитивність; 20) гласність і відкритість судового розгляду; 21) розумність строків; 22) мова, якою здійснюється кримінальне судочинство». Кожному з 22 принципів законодавець присвятив окрему статтю.

На відміну від запобіжних заходів, класифікацію яких наведено в ч.1 ст.176 КПК України (від найменш суворих до найсуворішого), засади кримінального провадження за своїм значенням рівні між собою і обов'язкові для дотримання незалежно від того, в якій сукупності вони виявляються під час конкретного кримінального провадження.

При цьому в конкретному кримінальному провадженні вони можуть виявлятися не повною мірою, проте, якщо проведення якихось процесуальних дій, рішень стосуватиметься засад кримінального провадження, то такі дії, рішення мають відповідати цим засадам.

Наприклад, якщо в ході досудового розслідування застосовується така слідча (розшукова) дія, як обшук, то вона має відповідати передусім таким засадам, як законність, недоторканність житла чи іншого володіння особи та іншим.

Тобто їх реалізація в кримінальному провадженні, як правило, виявляється у сукупності між собою, оскільки їх визначення є доволі широким, у зв'язку з цим вони містять характерні ознаки, дотримання яких притаманне декільком інститутам кримінальної процесуальної діяльності [14, с.332].

Щодо сутності засад кримінального провадження, перелік яких наведено в ч.1 ст.7 КПК України, зауважимо, що під поняттям «верховенство права» слід розуміти принцип, відповідно до якого людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України), тобто під час кримінального провадження.

Інакше кажучи, потрібно забезпечити не тільки не порушення прав та свобод людини під час кримінального провадження, а й, найважливіше, їх дотримання іншими учасниками кримінального провадження. Тобто, якщо хтось із учасників кримінального провадження вчинив дії щодо реалізації свого права, гарантованого та передбаченого кримінальним процесуальним законодавством, то суб'єкт кримінального переслідування під час досудового розслідування, а суддя (судді) в ході судового провадження, мають вжити заходів для його практичної реалізації.