Постає питання, про дотримання яких саме прав та свобод людини йдеться в ч.1 ст.8 КПК України? Під час кримінального провадження ними будуть: стосовно підозрюваного, обвинуваченого права, передбачені частинами 3, 4 ст.42 КПК України; стосовно виправданого, засудженого права, передбачені ч.3 ст.43 КПК України, яка відсилає до прав обвинуваченого (ч.ч.3, 4 ст.42 КПК України), але в обсязі, необхідному для його захисту на відповідній стадії судового провадження.

Відображення таким чином прав цих осіб є доволі вдалим, оскільки в практичному житті визначити перелік прав, якими необхідно наділити осіб із таким статусом, досить проблематично, адже це буде залежати від багатьох факторів конкретного кримінального провадження, а саме: що намагається довести виправданий, засуджений реалізацією того чи іншого права під час кримінального провадження; стосовно законного представника підозрюваного, обвинуваченого права, передбачені для самого підозрюваного, обвинуваченого, тобто в частинах 3, 4 ст.42 КПК України, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена представнику (ч.5 ст.44 КПК України); стосовно захисника права, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, захист якого здійснює адвокат, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику (ч.4 ст.46 КПК України); стосовно потерпілого права, передбачені ст.56 КПК України; стосовно представника потерпілого права, якими наділений сам потерпілий (ст.56 КПК України), крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим, і не може бути доручена представнику (ч.4 ст.58 КПК України); стосовно законного представника потерпілого права, передбачені для самого потерпілого (ч.2 ст.59 КПК України); стосовно заявника права, передбачені ч.2 ст.60 КПК України; стосовно цивільного позивача права, передбачені для потерпілого, але в частині, що стосується цивільного позову, крім того, право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення [16, с.409-410].

Право бути проінформованим про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та право на отримання їх копії у випадках та в порядку, встановлених КПК України, для інформування потерпілого та надіслання йому копій процесуальних рішень (ч.3 ст.61 КПК України); стосовно цивільного відповідача права, передбачені для підозрюваного, обвинуваченого, в частині, що стосується цивільного позову, а також право визнавати позов повністю чи частково або заперечувати проти нього, та, крім того, право бути поінформованим про прийняті процесуальні рішення в кримінальному провадженні, що стосуються цивільного позову, та право на отримання їх копії у випадках і в порядку, встановлених КПК України, для інформування підозрюваного, обвинуваченого та надіслання йому копій процесуальних рішень (ч.3 ст.62 КПК України); стосовно представника цивільного позивача, цивільного відповідача права, передбачені для цивільного позивача, цивільного відповідача, інтереси якого він представляє (ч.3 ст.63 КПК України); стосовно законного представника цивільного позивача права, передбачені для самого цивільного позивача (ч.2 ст.64 КПК України); стосовно свідка права, передбачені ст.66 КПК України; стосовно перекладача права, передбачені ч.2 ст.68 КПК України; стосовно експерта права, передбачені ч.3 ст.69 КПК України; стосовно спеціаліста права, передбачені ч.4 ст.71 КПК України.

До цього переліку прав, які мають бути дотримані під час кримінального провадження, обов'язково відносяться ще й права, передбачені Розділом II Конституції України, оскільки, як визначено у ст.8 Основного Закону України її норми є нормами прямої дії. Сутність такої засади кримінального провадження, як законність, у нашому випадку полягає в тому, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інших актів законодавства (ч.1 ст.9 КПК України) [15, с.334-335].

Рівність перед законом і судом слід розуміти як неприпустимість привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених КПК України, за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, громадянства, освіти, роду занять, а також за мовними або іншими ознаками (ч.1 ст.10 КПК України).

У кримінальному провадженні має бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження (ст.11 КПК України).

Сутність такої засади, як забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, полягає в тому, що під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставі ухвали слідчого судді (під час досудового розслідування), судді (суддів) під час судового розгляду (ст.12 КПК України) [12, с.368].

Щодо недоторканності житла чи іншого володіння особи КПК України встановлено (ст.13), що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до кримінального процесуального закону втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети (ч.2 ст.14 КПК України). Реалізація такої засади, як невтручання у приватне життя, пов'язано з тим, що ніхто не може збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію про приватне життя особи без її згоди, крім випадків, передбачених КПК України (ч.2 ст.15 КПК України). Недоторканність права власності забезпечується тим, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК України (ч.1 ст.16 КПК України).

Сутність такої засади, як презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, визначеному КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч.ч.1, 2 ст.17 КПК України).

Стосовно такої засади, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім'ї зауважимо, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення (ч.1 ст.18 КПК України) [4, с.228].

Наступна засада заборона двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення. Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він був виправданий або засуджений на підставі вироку суду, що набрав законної сили (ч.1 ст.19 КПК України).

Забезпечення права на захист реалізується таким чином: підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК України (ч.1 ст.20 КПК України).

Відповідно до засади доступу до правосуддя та обов'язковості судових рішень кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону (ч.1 ст.21 КПК України).

Змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості полягає в самостійному обстоюванні стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України (ч.1 ст.22 КПК України).

Сутність такої засади, як безпосередність дослідження показань, речей і документів, в тому, що суд досліджує докази безпосередньо (ч.1 ст.23 КПК України).

Забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності реалізується шляхом гарантування кожному права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України (ч.1 ст.24 КПК України). З огляду на таку засаду, як публічність, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила (ст.25 КПК України).

Така засада, як диспозитивність, полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України (ст.26 КПК України). Відповідно до гласності і відкритості судового провадження та його повного фіксування технічними засобами учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом (ч.1 ст.27 КПК України).

З метою реалізації такої засади, як розумні строки, законом передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, які є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.