Законодавчий захист економічної конкуренції в Україні

В умовах інтернаціоналізації економічних зв'язків і обмежувальної ділової практики законодавство про захист економічної конкуренції у більшості країн світу передбачає екстериторіальний підхід до припинення антиконкурентних дій: санкції застосовуються до порушників конкуренції незалежно від їх юридичного місцезнаходження. Це породжує два типи конфліктів: у відносинах між країнами і процесуальних правових норм. Конфлікти між країнами виникають унаслідок прямого застосування органом захисту економічної конкуренції однієї країни санкцій до компаній і фізичних осіб іншої країни. При цьому рішення, яке приймає національний орган захисту економічної конкуренції, є остаточним: компанії не можуть оскаржити його в міжнародному органі (на відміну, наприклад, від торговельних спорів, які розглядаються органом СОТ з розв'язання спорів - Dispute Settlement Body). Конфліктну ситуацію закладено й у самій формі розгляду справ і прийняття рішень. Якщо в цілому міжнародне публічне право передбачає взаємодію держав в особі їхніх уповноважених органів за різними напрямами діяльності, то у випадку екстериторіального застосування законодавства про захист економічної конкуренції держава в особі свого уповноваженого органу захисту економічної конкуренції вступає у безпосередні правові відносини з юридичними і фізичними особами та приймає обов'язкові для них рішення, що певною мірою суперечить принципам міжнародного публічного права [1-4]. Саме тому питання захисту українських та іноземних суб'єктів господарювання від монополістичних та недобросовісних практик є дуже актуальним. Варто відзначити, що приєднання України до СОТ також дає суб'єктам господарювання право обирати форму захисту своїх прав та законних інтересів. Одночасно аналіз чинного законодавства про захист економічної конкуренції дозволить визначити його недоліки та запропонувати шляхи вдосконалення та гармонізації законодавчого механізму захисту економічної конкуренції.

Конкурентне законодавство в Україні розвивається разом з формуванням економічної системи нашої країни. Першим конкурентним законом в Україні став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.1992 р. [5]. Протягом майже 60 років законодавче регулювання захисту конкуренції було відсутнє і тому можлива ефективність заходів, спрямованих на забезпечення розвитку та захисту конкуренції, оцінювалася, головним чином, на підставі результатів їх застосування в зарубіжних системах конкурентного права.

Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» заклав підвалини захисту конкуренції в Україні. Законом також передбачалося, що: «Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції». Більшість статей Закону присвячена питанням створення та забезпечення функціонування Антимонопольного комітету України. Проте специфічність завдань та фунцій, що покладалися на Антимонопольний комітет України, виявили необхідність створення спеціального нормативного акту, яким став Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. [6]. Закон визначив основні завдання, компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України, правовий статус його посадових осіб та територіальних одиниць, вирішивши питання матеріально-технічного та соціально-економічного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України.

Важливе значення для розвитку конкурентного законодавства мало підтвердження необхідності створення сприятливих умов для ефективного функціонування і захисту конкуренції на конституційному рівні (стаття 42 Конституції України) шляхом надання гарантій державою щодо захисту конкуренції в підприємницькій діяльності та визнання неприпустимості діяльності, спрямованої на монополізацію та недобросовісну конкуренцію.

Одночасно із вдосконаленням антимонопольного регулювання підприємницьких відносин, зростанням кількості новостворених, а також корпоратизованих та приватизованих підприємств змінювалися і приорітети державного регулювання підприємницької діяльності. В цей період головним завданням держави стало створення дієвих механізмів попередження та захисту від недобросовісної конкуренції. Підкреслимо, що саме недобросовісні методи здійснення конкурентної боротьби завдають найзначніших збитків конкуренції, тому що спрямовані, головним чином, на недобросовісне використання об'єктів інтелектуальної власності або на порушення договірних зв'язків та розкриття комерційних секретів. Крім того, на відміну від інших порушень конкуренції прояви недобросовісної конкуренції постійно видозмінюються і їх досить важко кодифікувати. Верховна Рада України 07.06.1996 р. прийняла Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» [7]. У Законі дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією. Правовий захист від недобросовісної конкуренції у зовнішньоекономічній діяльності здійснюється на основі Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.2001 р. [8], а також Законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [9] від 22.12.1998 р., «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» [10] від 22.12.1998 р.

Важливим напрямом конкурентного законодавства є законодавство з регулювання діяльності природних монополій. Варто зазначити, що законодавство у сфері природних монополій за своїм змістом є антиподом антимонопольному законодавству. Проте природні монополії діють лише у тих сферах промисловості, де дія конкуренції неефективна або згубна. На відміну від антимонопольного законодавства та законодавства із захисту від недобросовісної конкуренції, яке передбачає опосередковане державне втручання в економіку, для законодавства у сфері природних монополій характерне жорстке і передусім цінове регулювання ринку, пряме втручання держави в діяльність суб'єктів природних монополій. Відповідно до законодавства перелік суб'єктів природних монополій складає Антимонопольний комітет України. Проте суб'єкти природних монополій в силу свого монопольного становища підпадають під дію Закону «Про захист економічної конкуренції», який не містить для них вилучень. Все це дає підстави відносити законодавство у сфері природних монополій до конкурентного законодавства.

Сьогодні державне регулювання у сфері природних монополій передусім здійснюється на підставі Указу Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 11.12.1997 р. (зі змінами та доповненнями), Закону України «Про природні монополії» від 20.04.2000 року та Указу Президента України «Про основні напрями конкурентної політики на 2010-2015 роки» [11-13].

Особливістю сучасного конкурентного законодавства є формування його на основі найкращих світових аналогів. Проте практика застосування окремих положень чинного законодавства потребує вдосконалення.

Значним кроком на шляху створення ефективної системи захисту конкуренції можна вважати прийняття Закону України «Про захист економічної конкуренції» [14], який замінив Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку ринкових відносин.

Регулювання конкурентних процесів у Законі України «Про захист економічної конкуренції» базується на поєднанні принципів заборони і контролю. Відповідно до принципу заборони Законом заборонено зловживання монопольним становищем, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, обмежувальна та дискримінаційна діяльність суб'єктів господарювання і об'єднань, окремі антиконкурентні узгоджені дії. Відповідно до принципу контролю в Законі визначено перелік узгоджених дій, які можуть бути дозволені, якщо їх учасники доведуть, що ці дії спрямовані на вдосконалення виробництва, техніко-технологічний, економічний розвиток та ін.

Закон також визначає законодавчі засади контролю за економічною концентрацією та передбачає спеціальний порядок одержання дозволу суб'єктом господарювання на економічну концентрацію, які можуть бути дозволені. Норми Закону України «Про захист економічної конкуренції» спрямовані суто на ті дії суб'єктів господарювання, які можуть призвести до монополізації ринків. Так, відповідно до Закону не вважається концентрацією і не потребує дозволу Антимонопольного комітету України придбання акцій суб'єкта господарювання банками, а також страховими компаніями за умови наступного їх перепродажу протягом року. Крім того, не потребують окремого дозволу Комітету дії підприємців, пов'язаних відносинами контролю, що спрямовані на вдосконалення управління підприємствами та оптимізації схем корпоративних зв'язків у межах єдиної групи [15]. У Законі на законодавчому рівні визначені процесуальні засади діяльності антимонопольних органів щодо припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, визначені особливі форми оперативної роботи антимонопольних органів, а також підстави та види відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та ін.

Крім того, вперше Закон України «Про захист економічної конкуренції» встановлює вилучення з під дії норм законодавства з захисту економічної конкуренції, зокрема для узгоджених дій малих та середніх підприємців (ст. 7), узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів, якщо ці дії не призводять до суттєвого обмеження конкуренції (ст. 8), узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності (ст. 9).

Варто звернути увагу на те, що Законом України «Про захист економічної конкуренції» передбачені випадки, коли антимонопольні органи не надають дозволу на здійснення економічної концентрації або узгоджених дій за таких умов дозвіл може бути наданий Кабінетом Міністрів України. Фактично законодавець обмежив «монополію» антимонопольних органів на прийняття рішень у сфері економічної конкуренції. З іншого боку, практика надання дозволу на концентрацію або узгоджені дії при забороні таких дій з боку Антимонопольного комітету України створює підвалини для розвитку корупції у цій сфері та обмежує можливості контролю за дотриманням конкурентного законодавства в діяльності Кабінету Міністрів України. Прийняття таких рішень повинно здійснюватися органами виконавчої влади за умови існування дієвої системи громадського та судового контролю за діяльністю відповідних органів, якої на жаль не існує в Україні.

Крім того, Законом передбачено, що якщо дії суб'єктів господарювання не мали значного впливу на умови конкуренції на ринку, не призвели до значного обмеження конкуренції, не завдали значних збитків окремим особам чи суспільству, антимонопольні органи можуть надати рекомендації порушникові, а в разі їх виконання не розглядати справу та не застосовувати штрафні санкції.