Останнім часом у практиці дуже актуальною стає проблема розмежування проявів колективної антиконкурентної діяльності з об'єктивно обумовленою економічною ситуацією на ринку паралельною поведінкою [28, с. 62]. Спільною рисою антиконкурентних узгоджених дій і паралельної поведінки є послаблення змагальності між їх учасниками. В той самий час головна відмінність між зазначеними видами колективної діяльності на товарних ринках полягає у тому, що антиконкурентні узгоджені дії обумовлюються спільними антиконкурентними домовленнностями (формальними чи неформальними) між суб'єктами господарювання, а паралельна поведінка передбачає самостійність кожного суб'єкта господарювання у визначенні власної конкурентної поведінки на ринку. Встановлення цін на однаковому рівні може бути наслідком не лише порушення конкурентного законодавства, а ціною, яка склалася через об'єктивно існуючі ринкові процеси і не спрямована на обмеження чи спотворення конкуренції на ринку, порушення прав споживачів. У кожному випадку остаточний висновок щодо правомірності чи неправомірності певних колективних дій на ринку потребує ретельного дослідження стану ринку за відповідний період часу та врахування особливостей функціонування окремих ринків. Проведення такого дослідження лише силами фахівців АМК України може бути дуже довготривалим та ускладнюватися за рахунок специфіки окремих товарних ринків. Питання може бути вирішено за рахунок залучення до участі у найбільш складних дослідженнях незалежних експертів чи спеціалізованих фірм. На практиці досить часто виникає необхідність розмежування антиконкурентних узгоджених дій як порушення та передбачених чинним законодавством (легальних) обмежень прав сторін господарського договору. Зокрема, набуває поширення практика укладання цивільно-правових договорів (наприклад, про реалізацію нафтопродуктів на умовах комісії), які за певних умов можуть призвести до антиконкурентного ефекту, передусім до обмеження конкуренції на регіональних ринках. Такі узгоджені дії у разі, якщо вони призвели до негативних для конкуренції наслідків, можуть бути визнані антиконкурентними. Але той факт, що антиконкурентні узгоджені дії охоплюють різні форми та прояви, не зазначає, що ними слід вважати будь-які обмеження прав, передбачені сторонами у господарському договорі [29, с. 58]. Деякі обмеження у підприємницькому договорі можуть бути передбачені (тобто, дозволені) чинним законодавством [16]. Наприклад, згідно із пунктом 1 ч. 1 статті 1122 Цивільного кодексу України у договорі комерційної концесії як особлива умова може бути передбачений обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території. Відповідно до пунктів 2, 3, 4 ч. 1 статті 1122 Цивільного кодексу України у договорі комерційної концесії можуть бути передбачені: обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач із використанням наданих правоволодільцем прав; обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця; обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення. Таким чином, при вирішенні питань щодо правомірності чи неправомірності певних обмежувальних умов у підприємницькому договорі необхідно враховувати їх специфіку, а також приписи та дозволи правових норм, які регулюють конкретні цивільні чи підприємницькі відносини. Істотним недоліком чинного конкурентного законодавства безумовно є відсутність правової регламентації порядку вилучення та арешту доказів у справах про порушення конкурентного законодавства. Відповідно до статті 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органам АМК України надано право вилучати письмові та речові докази, а у разі неможливості їх вилучення, накладати на них арешт. Проте на даний час процедури вилучення та арешту доказів, як і порядок взаємодії при проведенні вказаних дій між органами АМК України та Міністерства внутрішніх справ України не врегульовано відповідними нормативними актами. Таким чином, практична реалізація прав, передбачених статтею 44 Закону України «Про захист економічної конкуренції», на сьогодні неможлива. Недосконалою є також практика застосування до керівників суб'єктів господарювання адміністративної відповідальності за конкурентні правопорушення та незначний розмір відповідних штрафів. З об'єктивних причин у більшості випадків притягнення вказаних керівників до адміністративної відповідальності згідно із статтями 164-3, 166-1 та 166-2, 166-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення є дуже складним (далі - КУпАП) [30]. Відповідно до статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше 2 місяців з дня вчинення порушення, а при триваючому порушенні - не пізніше 2 місяців з дня його виявлення. Як правило, розгляд справи про порушення конкурентного законодавства у вигляді антиконкурентних узгоджених дій або зловживання спільним (колективним) монопольним становищем на ринку потребує значного часу. Зазвичай процес розслідування перевищує вказаний вище строк у 2 місяці. Це обмовлено об'єктивними факторами, які відображають специфіку даного виду справ, а саме - відсутністю у більшості випадків прямих доказів порушення, необхідністю проведення обов'язкового у таких справах дослідження стану відповідного товарного ринку, наявністю значної кількості співвідповідачів у справі та значним обсягом документації цих співвідповідачів, яка підлягає опрацюванню та аналізу при розгляді справи. Винятком може бути лише випадок виявлення антиконкурентної змови, втіленої у письмовому договорі. Крім цього, для застосування адміністративної відповідальності за статтею 164-3, 166-1 чи 166-2, 166-3 КУпАП до фізичної особи - керівника суб'єкта господарювання необхідним є доведення антиконкурентного наміру порушника (суб'єктивний критерій). Це є досить складним. Побудова доказової бази на підтвердження існування вказаного наміру потребує доопрацювання матеріалів справи про порушення конкурентного законодавства у вигляді зловживання спільним (колективним) монопольним становищем чи антиконкурентних узгоджених дій на ринку, оскільки суб'єктивний критерій - антиконкурентний намір не є елементом вказаних порушень за Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Все це зумовлює необхідність уніфікації та систематизації конкурентного законодавства України.

Систематизацію конкурентного законодавства України можна визначити як процес впорядкування чинних юридичних актів у сфері конкуренції, приведення їх до певної, внутрішньоузгодженої системи відповідно до об'єктивних потреб розвитку конкурентних відносин. Головною метою систематизації конкурентного законодавства є забезпечення єдності та узгодженості чинних нормативних актів, визначення та остаточне закріплення юридичних, економічних та організаційних засад розвитку та захисту економічної конкуренції в Україні. Водночас йдеться не лише про упорядкування нормативно-правового масиву з питань конкуренції, але й про уніфікацію категоріального апарату конкурентного законодавства, забезпечення єдності термінологічного оформлення нормативних актів [31 c. 272].

Систематизація законодавства взагалі та конкурентного законодавства зокрема спрямована на вирішення певних завдань [31 c. 271-273, 32]: вдосконалення правового регулювання, забезпечення підвищення ефективності правового регулювання конкурентних відносин, що виникають між суб'єктами господарської діяльності, між ними і державою, як в особі певних органів державного управління, так і в особі державних підприємницьких структур, підвищення правової культури населення шляхом проведення роз'яснювальної роботи з боку Антимонопольного комітету України, так і інших органів (проведення «круглих» столів, семінарів) та ін.

Вирішення зазначених та інших завдань передбачає різні за своєю формою та змістом засоби систематизації нормативно-правового матеріалу, які можуть відрізнятися один від одного ступенем офіційності, глибиною розробленості, узагальненнями, остаточними результатами [33].

Важливим напрямом систематизації конкурентного законодавства повинно також стати всеохоплююче узгодження термінології українського законодавства у сфері конкуренції. Особливістю конкурентного законодавства є і те, що більшість дефінітивних норм та оціночних категорій, що містяться в конкурентному законодавстві України, не мають національного підґрунття і були запозичені з інших правових систем.

Використання таких понять («чесні» або «добрі» звичаї, «введення в оману», «значне обмеження конкуренції» та ін.) у західній правовій доктрині базується на багаторічній практиці їх застосування, завдяки якій сформувалися певні моделі їх реалізації. В Україні подібний досвід відсутній і тому важливим напрямом вдосконалення конкурентного законодавства є адаптація і уніфікація понятійного апарату конкурентного законодавства в межах національного права.

Крім того, одночасно з проведенням систематизації конкурентного законодавства повинна відбуватися і гармонізація українського конкурентного законодавства з європейським та міжнародним законодавством з питань конкуренції [33, 34].

У сучасних умовах розвитку міжнародних економічних відносин великий вплив на конкурентне законодавство має уніфікація норм матеріального права в сфері захисту конкуренції в межах СНД та реалізація положень інших як двосторонніх, так і багатосторонніх угод, спрямованих на розвиток і захист економічної конкуренції. Співробітництво країн СНД з питань розвитку та захисту конкуренції грунтується на положеннях низки документів: Договорів «Про принципи зближення господарського законодавства» від 09.11.2008 р., «Про здійснення узгодженої антимонопольної політики» від 12.03.2009 р. [36], «Про створення зони вільної торгівлі» від 15.04.2010 р. (зі змінами та доповненнями), Угоди «Про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності» від 24.12.2010 р., Договору «Про проведення узгодженої антимонопольної політики» від 25.01.2011 року [37], Угоди «Про основні напрямки співпраці держав СНД у сфері захисту прав споживачів» від 25.01.2010 р. та ін. [38].

Усі ці документи прийняті для реалізації єдиної мети - усунення негативних факторів, що значно впливають на розвиток торгівлі та економічного розвитку і спрямовані на уніфікацію нормативних актів з питань конкуренції, здійснення ефективної міждержавної конкурентної політики. Договір «Про проведення узгодженої антимонопольної політики» від 25.01.2010 р. (замінив аналогічний Договір від 23.12.2005 р.) визначає основні поняття антимонопольної політики, мету і завдання антимонопольної політики, визначає загальні принципи конкуренції, закладає підвалини співпраці держав СНД у сфері обмеження монополістичної діяльності та недобросовісної конкуренції (див. Додаток 1 до Договору). Крім того, відповідно до статті 4 Договору реалізація положень Договору покладається на наднаціональний спеціально створений орган - Міждержавну Раду з антимонопольної політики [39]. Питання захисту конкуренції вирішуються між Україною та іншими країнами на основі двосторонніх угод.