4) Принцип демократизму та гласності законотворчої діяльності, що означає залучення громадян, трудових та інших колективів, організацій тощо до законотворчої діяльності, гласність її здійснення. Великого значення набуває обговорення законопроектів в засобах масової інформації (преса, радіо, телебачення та ін.) для аналізу зауважень та пропозицій, врахування їх при обговоренні проекту закону законодавчим органом. Найвищим проявом демократизму законотворчої діяльності в Україні можна вважати всеукраїнський референдум, предметом якого може бути прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень.

5) Принцип гуманізму, який означає, що закони повинні формулювати, захищати загальнолюдські цінності, природні права людини, створювати умови і механізми їх втілення в життя.

6) Професіоналізм при здійсненні законотворчої діяльності. Цей принцип прямо та опосередковано пов'язаний з якістю законотворчості, ефективністю механізму прийняття законів. До законотворчої діяльності повинні залучатися компетентні спеціалісти (юристи, економісти, політологи тощо), що мають професійні знання та досвід з питань правового регулювання майбутнього закону [23, с. 311].

Законотворчий дилетантизм може призвести до некоректного поводження та ставлення до законодавства, що в свою чергу викликає неповагу до самого законодавця. І тут важливими питаннями для подолання недосконалості процесу прийняття законів і законодавства в цілому мають стати:

- необхідність довгострокового та короткострокового планування законопроектних робіт;

- потрібні єдині правила розробки та оформлення проектів законів у вигляді спеціального закону;

- необхідна незалежна наукова експертиза законопроектів, що вносяться на розгляд парламенту;

- потрібно проводити юридичний всеобуч правилам законотворчої діяльності її суб'єктів, і насамперед народних депутатів України. Але принцип професіоналізму повинен бути тісно пов'язаним з принципом демократизму та гласності законотворчої діяльності - поєднання громадської думки та залучення до законотворчості якнайширшого кола суб'єктів поруч з роботою професіоналів буде запорукою розробки більш ефективних законів.

7) Принцип зв'язку з практикою. Цей принцип висловлює завдання законодавця постійно відслідковувати суспільні процеси, орієнтуватися на практику застосування чинних законів, вчасно усувати прогалини в праві, сприймати все найкраще, що пропонується правозастосовними органами.

8) Принцип дотримання законодавчого регулювання законотворчої діяльності. Законотворча діяльність сама по собі повинна здійснюватися в рамках закону, і в першу чергу - Конституції України, яка визначає її основні положення (стаття 75: єдиний орган законодавчої влади в Україні - Верховна Рада України; в статті 92 перелічуються питання, що визначаються та встановлюються виключно законами України; стаття 93 перелічує суб'єктів законодавчої ініціативи; стаття 94 визначає порядок підписання прийнятих Верховною Радою законів України тощо) [1].

9) Принцип використання належних процедур підготовки. Тобто, кожен законопроект готується не просто сам по собі, довільно, а при ретельному аналізі соціально-економічної ситуації у країні, політичної обстановки, потреб правового регулювання тих чи інших сторін суспільного життя, доцільності такого регламентування тощо. Для виявлення таких параметрів потрібно використовувати різноманітні соціально-правові експерименти, соціологічні опитування, анкетування і т.д. Враховуючи дані фактори, а також якнайширше використовуючи досягнення юридичних та інших наук, можливо приймати більш обґрунтовані, доцільні та ефективні закони.. Суттєвий вплив на законотворчу діяльність, як вже було сказано, має планування законопроектних та законодавчих робіт. Разом з тим, без знання законодавцем характеру застосування норм законів на практиці, неможливий подальший процес удосконалення законодавчого регулювання суспільних відносин і законів в цілому. Законодавець має знати і цікавитися результатами своєї праці, вивчати ефективність прийнятих ним рішень, коректувати свою роботу, тобто вивчати правозастосовчу практику з метою виявлення всіх недоліків та прорахунків для удосконалення законодавства. У цьому полягає принцип науковості та врахування правозастосовної практики, вивчення правової дії законів для удосконалення законотворчої діяльності [27, с. 176].

Крім того, перед законодавцем постає вимога адекватно відображати «правову природу» суспільних відносин у нормативно-правових актах, і зокрема у законах, створюючи їх у суворій відповідності до регламентуючих цей процес правових норм.

На сьогодні для України важливого значення набуває також принцип відповідності законодавства міжнародним нормам та стандартам. Наша держава визначила для себе стратегічну мету - бути повноправним членом демократичної спільноти: ООН, Ради Європи, Європейського Союзу тощо. А це означає, що наше законодавство повинно відповідати міжнародним стандартам. Участь України в цих інституціях дає не тільки відповідні права, а й вимагає виконання певних зобов'язань. Тому необхідною є чітка планова робота по контролю за виконанням цих зобов'язань, робота по вивченню практики законотворчої роботи та законодавчого процесу в інших країнах для удосконалення власних.

Конституція України проголосила, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (див. статтю 9) [1].

Ще за часів молодої незалежної держави Україна, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва, встановила, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства [27, с.180].

Отже в даному розділі курсової роботи ми розглянули основні положення законотворчого процесу, його поняття, види та принципи. При цьому зазначимо, що як уже вказувалося вище, робота по створенню законопроектів, їх розгляду, ухвалення є дуже важкою і вимагає величезних знань не тільки в області юридичних наук, але і в інших сферах суспільного життя і діяльності.

Розділ 2. Основні стадії законотворчого процесу

2.1 Процедура розглядів законопроекту на передпроектному етапі

Завжди законотворча діяльність починається з вияву потреби у прийнятті закону (що слідує відразу після законотворчого замислу або поєднується з ним), тобто визначення змісту найважливіших суспільних відносин, що будуть предметом правового регулювання майбутнього закону. І саме визначення закону як акта, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, виявляє змістовну тотожність між предметом законодавчого регулювання та найбільш важливими суспільними відносинами. Визначення їх обсягу залежить від завдань, цілей та проблем, що постають перед законотворцем. А, отже, розуміння суб'єктом законотворчої діяльності важливості вибору та оцінювання суспільних відносин відіграють далеко не останню роль. Тому індивідуальні оцінки, інтереси, відчуття, емоції, переконання завжди матимуть місце у процесі законотворення, оскільки, і в першу чергу сам законодавець, є з психологічної та гносеологічної точок зору звичайною людиною.

Процес пізнання, аналізу і оцінки правостворюючих факторів, включення механізму волевиявлення народу - важлива стадія законотворчого процесу. І саме тут процес творення закону характеризується свободою.

Виявлення правосвідомості, різноманіттям організаційних та інших форм і засобів; цій стадії ще не властиві жорсткі правила і певні процедурні норми. Однак, на мій погляд, має бути визначена система органів і установ, які б забезпечували змістовну підготовку законопроектів і допомагали іншим суб'єктам законотворчості у цьому напрямку; потрібно закріпити стабільні демократичні форми вираження і використання громадської думки і народного волевиявлення для зацікавлення та залучення до законотворчої діяльності всіх її можливих суб'єктів [29, с. 116].

Водночас утворення закону обумовлює також і необхідність певної процедури, нормативної регламентації підготовки, прийняття і введення в дію законодавчих рішень. Це досягається завдяки юридично регламентованим діям органів, уповноважених брати участь у законодавчому процесі та ухвалювати закони. Саме для цього мають бути і визначаються процедурні правила, процедура правотворчості, в рамках якої відбувається стадія законотворчого процесу - законодавча процедура. Проте поділ законотворчої діяльності на певні частини та стадії має умовний характер, оскільки і на другій стадії продовжується змістовне відпрацювання законопроекту, оформлення змісту у відповідні юридичні формули, положення і норми. Отже, мова іде про взаємопов'язані стадії законотворчої діяльності (законотворчості), яка вбирає в себе певні методи, способи, механізми, процедури у сфері діяльності по творенню законів.

Закони «з'являються на світло» і включаються в чинне законодавство в результаті складної законотворчої діяльності.

У теорії правотворчості визнано, що процес створення права не носить одномоментного характеру, а «розтягнуть» у часі. У зв'язку з цим виділяють, як правило, два етапи законотворчого процессу: передпроектний та безпосередньо проектний етап.

Передпроектний етап полягає в тому, що в суспільстві виявляється потреба у врегулюванні нормами права суспільної проблеми. Виявлення такої потреби відбувається спонтанно, мають значення лише ступінь гостроти проблеми (питання), її загальна важливість і актуальність. Оцінює потребу у правовому регулюванні як суспільство, яке через свої інститути - лідерів, засоби масової інформації, науку - може вплинути на законодавця, так і самі правотворческие органи, держава. Про те, що потреба в правовому регулюванні назріла, можна говорити, коли закон є найбільш ефективним засобом, переважною формою регулювання порівняно з іншими соціальними засобами впливу (економічними, моральними і пр.) [9, с. 155].

Законодавча процедура складається з ряду стадій. Це:

- вияв законодавчої ініціативи,

- обговорення законопроекту,

- прийняття закону,

- його підписання й оприлюднення (опублікування).

Кожна з таких основних стадій у свою чергу поділяється на окремі етапи. Розглянемо одну із найважливіших стадій передпроектного етапу - законодавчу ініціативу.

Законодавча ініціатива -- це офіційне внесення до Верховної Ради уповноваженим суб'єктом законопроекту або законодавчої пропозиції.

Законопроект та законодавча пропозиція - це дві основні форми реалізації права законодавчої ініціативи. При цьому під законопроектом розуміється текст майбутнього закону з усіма його атрибутами (преамбулою, статтями, параграфами тощо), а під законодавчою пропозицією -- ідея або концепція майбутнього закону. Регламент Верховної Ради передбачає можливість застосування ще й такої форми, як поправка. Поправкою вважається пропозиція до іншої пропозиції, що доповнює, змінює чи скасовує частину основної пропозиції. Законопроекти та законодавчі пропозиції, які вносяться на ім'я Верховної Ради, реєструються в Апараті Верховної Ради.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України мають:

1) Президент України;

2) народні депутати України;

3) Кабінет Міністрів України;

4) Національний банк України.