Поліпшення процесу підготовки і прийняття законів має стати наслідком інтеграції зусиль законодавчої і виконавчої влади - з одного боку, і суспільства - з іншого. Цього вимагають існуючі факти прийняття недостатньо якісних законодавчих актів, які містять суттєві прогалини та положення, що суперечать одне одному. Часом це викликано невиправданим поспіхом при підготовці і прийнятті законів, надмірною деталізацією, що негативно впливає на їх «стабільність» і на реальне застосування законів на практиці [3, с. 90].

На ефективність законотворчого процесу впливає те, що він продовжує розглядатися у відриві від суспільної практики, нагальних інтересів і запитів більшості громадян. Про це свідчить стан українського законодавства, яке ще й досі є невпорядкованим, має неузгоджену внутрішню систему.

Завдання вдосконалення законотворчої діяльності вимагає підняття на якісно новий щабель її наукового, нормативно-правового та організаційного забезпечення, у тому числі за напрямками: додержання принципів законотворчості, визначених юридичною наукою; регламентації законотворчості; створення ефективних механізмів активної участі у законотворчій діяльності її суб'єктів; вироблення єдиного підходу до структури законотворчого процесу (його етапів та стадій), здійснення діяльності, пов'язаної з прогнозуванням і плануванням законотворчості, процесом підготовки, ініціювання та розгляду законопроектів, вивчення питань ефективності законотворчості; вдосконалення чинного законодавства; вироблення єдиних техніко-юридичних та мовно-термінологічних вимог до підготовки проектів законів; підвищення правової культури та професійної підготовки учасників законотворчого процесу; використання порівняльних досліджень та зарубіжного досвіду в законотворчому процесі.

Вкрай необхідними на сьогодні є вдосконалення нормативно-правового врегулювання відносин у сфері законотворчої діяльності, яке ще не повною мірою відповідає вимогам практики. Значна нормативно-правова база у цій сфері (налічується майже 100 актів різної юридичної сили) складається з розгалуженого масиву нормативно-правових актів, які не здатні справляти цілісний правовий вплив на законотворчу діяльність.

Аналіз Конституції України засвідчує відсутність системності регламентування законотворчої діяльності. Положення щодо законотворчості є в різних розділах Основного Закону і мають неоднаковий ступінь деталізації та обсяг.

Нині актуальним є нормативне визначення єдиної методології з питань підготовки проектів законів і врахування всього комплексу проблем, пов'язаних з вимогами до них. Поряд з прийняттям нових законодавчих актів потребує ревізії існуючий нормативно-правовий масив, що регулює законотворчу діяльність: перегляду та скасування застарілих нормативно-правових актів, що не відповідають реаліям сьогодення; усунення суперечності та дублювання окремих норм тощо.

Питання ефективності законотворчості слід розглядати крізь призму наукового, нормативно-правового та організаційного забезпечення діяльності всіх її учасників - суб'єктів законотворчої діяльності.

Особливу увагу необхідно звернути на шляхи підвищення ефективності роботи парламенту як єдиного законодавчого органу держави, зокрема його внутрішньої структури:

- роботу окремих парламентських комітетів можна охарактеризувати невідповідністю їх фракційного складу фракційній структурі парламенту (реалізація принципу пропорційного представництва вимагає зменшення кількості комітетів, для чого слід проаналізувати досвід законопроектної роботи комітетів по кожному з напрямків); різним ступенем професіоналізму членів комітетів (це потребує від партій більш виваженого підходу до висування кандидатів - до списків необхідно включати осіб, що мають належний рівень знань та підготовки і зможуть представляти фракцію відповідно до компетенції будь-якого комітету); нерівномірним обсягом функціонального навантаження на членів комітетів, чи на різні комітети; навантаженням подібними питаннями кількох комітетів різної компетенції; недостатнім залученням науковців для надання кваліфікованої правової допомоги при підготовці найважливіших законопроектів (потребує також створення правова база для залучення науково-дослідних та аналітичних установ);