Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа або орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи. Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію [26, с. 185].

Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи при перегляді Конституції та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України тільки Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Особа, яка має право законодавчої ініціативи або представляє орган, що має право законодавчої ініціативи, вносить на ім'я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи) у письмовій формі за своїм підписом. Законодавчі пропозиції і проекти законів вносяться разом із супровідною запискою, яка має містити обґрунтування необхідності їх розробки або прийняття, а також характеристику цілей, завдань і основних положень майбутніх законів, вказівку на їх місце в системі чинного законодавства, очікувані соціально-економічні та інші наслідки їх застосування. У разі внесення законодавчої пропозиції, законопроекту або поправки, реалізація яких потребує матеріальних чи інших витрат за рахунок державного або місцевих бюджетів, додаються їх фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття цих витрат.

2.2 Законотворча діяльність на проектній стадії

Проектний етап (стадія), тобто прийняття законодавчим органом проекту, це процес в результаті якого він стає законом - документом, що мають вищу юридичну силу. Це головна ланка в законотворчості. Особливий характер має законотворчість при проведення всенародних референдумів; тут закон приймається безпосередньо народом.

Проектна стадія проходить в наступному порядку:

1. Відбувається ухвалення рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції до плану законопроекти их робіт.

2. Надається доручення розробити законопроект уряду або постійним комітетам у Верховній Раді; створення для цих цілей комісій, робочих груп у складі депутатів, представників зацікавлених громадських організацій, вчених-юристів та ін. Початкова розробка проекту провадиться фахівцями за конкурсом, дорученням або договором.

3. Здійснюється розробка законопроекту і його попередня експертиза із залученням зацікавлених організацій, дороблення і редагування проекту.

4. Відбувається внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду, обговорення законопроекту і його узгодження: розгляд поправок; виявлення думок зацікавлених осіб про проект і одержання їх пропозицій щодо вдосконалення, доробки проекту; ухвалення в порядку першого, другого, третього читання; розгляд альтернативних проектів. У необхідних випадках -- винесення проекту:

а) на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів шляхом проведення парламентських слухань, конференцій, «круглих столів» та ін.;

б) на всенародне обговорення.

Далі відбувається стадія ухвалення законопроекту, тобто ухвалення законопроекту в результаті голосування (в Україні звичайні закони ухвалюються простою більшістю голосів, конституційні -- 2/3 від конституційного складу Верховної Ради) і підготування відповідної постанови законодавчого органу про вступ закону в силу. Тексти законів, ухвалені Верховної Радою, у 5-денний строк підписуються Головою Верховної Ради і невідкладно передаються на підпис Президентові України.

Наступна стадія проектного етапу - засвідчувальна, тобто відбувається санкціонування (підписання) закону главою держави (президентом) в установлені конституцією строки (в Україні - 15 днів) [1].

Далі відбувається інформаційна стадія. Під час якої здійснюється промульгація закону, тобто не лише підписання його главою держави, а й видання спеціального акта, який містить, зокрема, розпорядження про офіційне опублікування закону. Промульгація закону здійснюється зазвичай актом глави держави -- указом, наказом та іншими подібними документами, текст якого в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується. В Україні -- це підписання закону Президентом, підготовка постанови Верховної Ради про порядок введення в дію даного закону і офіційне його опублікування. Текст постанови Верховної Ради в офіційних виданнях передує тексту закону, що промульговується.

Передостанніми стадіями проектного етапу є наступні:

1. Включення закону до Єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний код.

2. Опублікування закону -- друк його тексту з усіма реквізитами в офіційних друкарських виданнях (в Україні -- «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України», газети «Голос України», «Юридичний вісник України»),

Можливий також додатковий етап на другій стадії після ухвалення законопроекту парламентом і передачі його главі держави на підпис. У багатьох країнах (США, Індія, Україна та ін.) існує право «відкладеного вето» президента. В Україні, зокрема, Президент може скористатися своїм правом відкладеного вето і повернути закон із своїми зауваженнями і пропозиціями Верховній Раді для повторного розгляду. Саме вето об'єктивно може ставати стадією законотворчого процесу, яка має позапарламентський характер. Проте вето переборюється у парламенті [26, с.190].

Якщо під час повторного розгляду закон ухвалюється не менше ніж 2/3 голосів установленого Конституцією складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його й представити до офіційного опублікування протягом 10 днів.

На всіх стадіях законодавчої діяльності необхідним є вивчення і використання громадської думки, врахування рівня правосвідомості громадян.

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно звернутися до Регламенту Верховної Ради України - нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту.

2.3 Особливості внесення змін до Конституції України

Конституція не може не реагувати на зміни, що постійно відбуваються у суспільстві, тому до будь-якої конституції рано чи пізно вносяться зміни. Динаміка суспільного і державного життя неминуче породжує необхідність приведення Основного Закону у відповідність до нових умов, вимагає заміни або скасування застарілих норм. Та така заміна обов'язково має відбуватися тільки за законодавчо передбаченим порядком. Тому є нагальна потреба, принаймні в науковому плані, звернутися до аналізу процедури внесення змін до Конституції України.

Світовій теорії та практиці конституціоналізму відомі такі способи зміни конституції: внесення доповнень до існуючого тексту, скасування певних статей і перегляд тексту. В Розділі ХІІ Конституції України "Внесення змін до Конституції" зазначено, що зміни вносяться шляхом прийняття закону [1].

Більш радикальною формою зміни конституції є її перегляд. За змістом розділу ХІІІ Конституції України, новий Основний Закон не може бути прийнятий, хоча може бути здійснена ревізія (прийняття нової редакції) чинного. Характерно, що у вітчизняній юридичній практиці ревізія звичайних законів здійснюється шляхом прийняття, по суті, нового за змістом закону, поіменованого «закон про внесення змін» до попереднього.

Порядок внесення змін до конституції можна поділити на певні етапи. Перший етап - це утворення установчих зборів, проведення референдуму або організація роботи парламенту за відповідною процедурою. Інколи має місце поєднання цих організаційних форм: наприклад, діяльність парламенту чи установчих зборів поєднується із референдумом. Другий етап - це особлива процедура внесення змін,зокрема, це - прийняття змін кваліфікованою більшістю голосів, повторне схвалення прийнятих змін, розведеність прийняття змін у часі.

Особливістю багатьох конституцій є те, що вони встановлюють неоднаковий порядок внесення змін до різних розділів, частин, глав або навіть положень. Не є винятком і Конституція України. З погляду процедури внесення змін до Конституції України її положення можна поділити на дві частини. Перша частина - положення розділів ІІ, IV-XII, XIV,XV. Процес розгляду і прийняття закону про внесення змін у зазначені вище розділи,аналізуючи ст.155 Конституції України, можна поділити на два етап. Перший етап - це обговорення і попереднє схвалення законопроекту більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Схвалення законопроекту ще не означає його прийняття і є лише попереднім актом, що свідчить про позитивне ставлення до законопроекту більшості народних депутатів. Водночас, таке схвалення законопроекту не виключає можливості подальшого внесення в нього змін і доповнень. Остаточне рішення стосовно законопроекту приймається Верховною Радою України на другому етапі. Схвалений законопроект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України. Оскільки чергові сесії Верховної Ради України відбуваються два рази на рік і між сесіями є перерва, то встановлений Конституцією порядок дає можливість народним депутатам більш ґрунтовно вивчити законопроект і визначити своє ставлення до нього [25, с. 340].

Друга частина - положення Розділу І («Загальні засади»), Розділу ІІІ («Вибори. Референдум») та Розділу ХІІІ («Внесення змін до Конституції України»). В ці розділи Конституція встановлює ще більш складний порядок внесення змін: законопроект подається до Верховної Ради України Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу парламенту, та приймається кваліфікованою більшістю - двома третинами від конституційного складу парламенту. Прийняття закону про внесення змін до Конституції Верховною Радою України ще не означає визнання його чинним законом. Наступний крок - він має бути затверджений всеукраїнським референдумом і тільки після цього набуває чинності. Право призначати референдум з питань зміни Конституції України згідно п.6 ст.106, ст.156 Основного Закону належить Президенту України [1].

Отже, Визначений Основним Законом України порядок внесення змін до Конституції України є самостійною парламентською процедурою, що виключає можливість застосування при розгляді законопроектів про внесення змін до Конституції України інших конституційних положень. Але в зв'язку з тим, що на законодавчому рівні не здійснено класифікації законів, важко розмежувати процедури прийняття «закону» і «закону про внесення змін в Конституцію України». Існує потреба також у прийнятті спеціального закону, який би більш детально визначав процедуру прийняття таких законів. Певним чином Конституційний Суд України своїм Рішенням зв'язав законодавця, оскільки фактично визнав право вето Президента України на закони про внесення змін до Конституції України.

Розділ 3. Пріоритети та особливості розвитку законотворчого процесу в Україні на сучасному етапі

Питання вдосконалення законотворчої діяльності розглядається у контексті додержання принципів законотворчості; розвитку її регламентації; активізації участі у законотворчому процесі його суб'єктів, підвищення їх професіоналізму; встановлення єдиного підходу до структури законотворчого процесу та здійснення ефективної діяльності на кожній з його стадій; уніфікації вимог законодавчої техніки; використання порівняльних досліджень та зарубіжного досвіду; розвитку законодавства.