Вони здійснюють універсальне й узагальнене закріплення основ суспільного ладу; забезпечують одноманітне формулювання норм права та їхній вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання; безпосередньо впливають на виникнення і стале існування конкретних правових відносин, природних прав і обов'язків людини; відіграють роль перехідної ланки від суспільних відносин до систем права і правового регулювання [25,с.786].

До загальноправових принципів належать:

- принцип гуманізму - домінування у формуванні та функціонуванні правової системи, правовій та юридичній діяльності невід'ємних природних прав і свобод людини;

- принцип демократизму - право, законодавство адекватно відображають волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії, а інститути права повинні забезпечувати адекватну реалізацію волі народу;

- принцип рівності громадян перед законом - усі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної та іншої належності, службового становища мають рівні загальногромадянські права і обов'язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

- принцип правності (законності) - здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі та відповідно до норм права, природних прав і обов'язків людини;

- принцип взаємної відповідальності держави і особи - не тільки особа відповідальна перед державою, а й держава перед особою [25, с. 819].

Принципи юридичної діяльності конкретизують принципи права щодо професійної діяльності юристів, а також:

- визначають основні властивості юридичної діяльності;

- відбиваються і конкретизуються у нормативно-правових актах, професійних деонтологічних кодексах, правосвідомості юристів і суспільства в цілому;

- є критеріями оцінки власне самої діяльності, її результатів, рівня професійної культури юристів, основою їх юридичного професійного практичного мислення;

- забезпечують результативний, ціннісно-орієнтаційний, інформаційний, психологічний вплив на процес взаємовідносин юристів з іншими суб'єктами, ведення юридичних справ, прийняття рішень, особливо у випадках, не врегульованих правовими корпоративними, деонтологічними та іншими професійними нормами [27, с. 412].

До основних принципів юридичної діяльності належать:

- правність (законність) діянь юриста та його рішень;

- рівність суб'єктів перед законом та правом;

- незалежність юриста при введені юридичної справи від власних інтересів та зовнішнього тиску;

- неупередженість;

- обґрунтованість рішень;

- професіоналізм (компетентність);

- справедливість;

- гуманізм;

- повага до особи, її прав та свобод, права в цілому;

- поєднання гласності і конфіденційності.

Таким чином, названі принципи, виконуючи роль правових засад юридичної професії, є не тільки об'єднуючим фактором у розгалуженій системі професійних спеціалізацій, а й невід'ємною характеристикою у визначенні поняття та основних властивостей юридичної діяльності.

РОЗДІЛ 2. ЗАКРІПЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ ЮРИДИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ЗАКОНОДАВСТВІ

Аналіз текстів правових актів дозволяє зробити висновок, що існують принципи, які стосуються всіх напрямів та спеціалізацій у сфері здійснення практичної роботи юристів. Це такі принципи, як справедливість, гуманізм, повага до прав людини, професійність, законність. Вони знайшли своє відображення в Конституції України та основних законодавчих актах, що регулюють діяльність судових, правоохоронних та правозахисних органів. Разом з тим окремі види юридичної практичної діяльності мають свої особливі принципи діяльності. Зупинимось на характеристиці окремих з них.

2.1 Законодавче забезпечення принципів в діяльності судів

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. У найзагальнішому вигляді, під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які у визначеному законом порядку здійснюють правосуддя. Основними завданнями судової влади є утвердження верховенства права шляхом відправлення правосуддя. Правосуддя - це особлива владна функція держави, що здійснюється від її імені судом через розгляд і вирішення у відкритих судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об'єднань, підприємств, установ, організацій і кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину або виправданням невинних [2].

Правосуддя здійснюється на підставі Конституції і регламентується законом «Про судоустрій і статус суддів» від 6 липня 2010 року, законодавством про адміністративне, цивільне, господарське та кримінальне судочинство. Правосуддя - це виключно професійна судова діяльність. Суди згідно з Конституцією України є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [18].

Конституційні засади (принципи) правосуддя мають важливе значення і для інших видів юридичної діяльності. Усі ці принципи тісно взаємопов'язані й у сукупності становлять єдину систему. Але кожний з них відіграє самостійну роль. Принцип ніби презентує конкретну галузь законодавства в цілому, але між ними існують взаємозв'язок і взаємодія. Дія одного принципу зумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати відокремлено від принципів системи в цілому.

Висвітлимо головні принципи.

Здійснення правосуддя тільки судом. Це вихідне положення закріплене в ст.124 Конституції та ст. 5 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів» і відтворене у цивільно-процесуальному і кримінально-процесуальному кодексах. З цього випливає, що правосуддя здійснюється тільки спеціально уповноваженими державними органами - судами, неможливе делегування функцій судів іншим установам, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами, а також не допускається створення надзвичайних і особливих судів. Це має надзвичайно важливе значення для дотримання прав і свобод людини і громадянина, адже саме судова процедура найбільш повно гарантує дотримання законності, незалежності і неупередженості при розгляді і вирішенні справ [7,18].

Незалежність суддів і підкорення їх тільки закону. Згідно зі ст. 129 Конституції України та ст. 6 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів» судді вирішують справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них. Ст. 126 Конституції вказує, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України [8,9,18].

Незалежність суддів при здійснені правосуддя обов'язково передбачає підкорення їх тільки закону, оскільки інше призведене до сваволі та беззаконня. Тому в законі повно й точно регламентовано діяльність судів із розгляду і вирішення справ, що є однією з гарантій від сваволі. Іншою гарантією визначенні терміни й процедури призначення судів на посаду, високі вимоги до персоналу судів та суддів.

Суддя підкоряючись тільки закону при здійснені правосуддя та приймаючи рішення у судовій справі, повинен керуватись тільки законом, виходити з адекватного його розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи [28, с. 52].

Суддя має бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних і фізичних осіб. Принцип незалежності судді має кілька значень. По-перше, незалежність їх від впливу і думки різних органів державної влади і управління, службових осіб, громадянських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян тобто незалежність від впливу так званого правосуддя на замовлення. По-друге, незалежність нижчих судів від судів вищого рівня. По-третє, незалежність від висновків органів державного досудового розслідування і прокуратури, а також від висновків і думки учасників розпорядчого чи судового засідання.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійснені ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення, їх недоторканість, сувора юридична процедура здійснення правосуддя, таємниця нарадчої кімнати при винесені рішень, відповідальність за неповагу до суду або втручання у вирішені конкретних справ, створення необхідних умов для діяльності суддів, а також гарантоване матеріальне і соціальне забезпечення суддів.

Державна мова судочинства. Згідно зі ст.10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Судочинство проводитись українською мовою або мовою більшості населення місцевості (ст. 12 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів») [4].

Серйозною проблемою в процесі є спілкування з глухими, німими та глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення їхнього права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими. У випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення певних територіально-адміністративних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в межах адміністративно-територіальної одиниці компактно проживають кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може проводитись мовою, прийнятною для населення місцевості.

Принцип законності. У Конституції України послідовно обґрунтовується принцип законності (ст.129) як невід'ємний елемент демократичної правової держави [9].

Суть цього принципу полягає в тому, що по-перше, суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми права до конкретних правовідносин; по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями:

- можливістю перегляду судових постанов (у касаційному, апеляційному порядках і за ново виявленими обставинами);

- встановлення відповідальності за неповагу до суду. (ст. 48 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів») [18].

Гласність судового процесу та його фіксування технічними засобами. Цей принцип проголошений у ст. 129 Конституції і ст. 11 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів» та означає, що розгляд справ є відкритим, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам державної таємниці або, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулись до суду, а також таємниці усиновлення. Рішення і вирок судів у всіх випадках проголошується публічно, крім рішень про усиновлення. Їх зміст може бути доведено до відома населення засобами масової інформації. Однак у вироках і рішеннях у справах, які слухаються у закритих судових засіданнях, не повинно бути відомостей, що стали підставою до проведення закритого судового розгляду [9,18].