Державні органи і окремі службові особи, самостійно виконуючи свої професійні функції і завдання, часто-густо порушують конституційні права та правомірні інтереси фізичних і юридичних осіб або не дбають про них. Тому захист прав громадян потрібен, незважаючи на наявність системи контролю за законністю з боку суду, органів прокуратури та інших уповноважених на це органів. По-друге, міжнародні політико-правові інститути приділяють все більше уваги правам людини в посттоталітарних країнах. По-третє, правозахисні інститути є незалежними від державних органів; для них характерна відкритість, вільний доступ для всіх, хто потребує захисту своїх прав і свобод. Механізм захисту прав і свобод громадян виникає у процесі взаємодії органів влади та громадянського суспільства і це стало реальним гарантом від відомчого або неправомірного втручання. Правозахисна діяльність полягає у захисті прав і інтересів громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб щодо спірних питань і охоронюваних інтересів, а також у наданні правової допомоги від обвинувачення, посилення правових гарантій охорони прав і свобод від втручання влади і управління. Правозахисні функції виконують як державні (Міністерство юстиції України та його органи на місцях, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини), так і недержавні (адвокатура) органи [24, с. 138].

Розглянемо принципи на яких базується юридична діяльність правозахисних органів.

Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини безпосередньо спрямована на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення їхніх прав і свобод органами влади, посадовими особами. Ця діяльність водночас є правозахисною і правороз'яснювальною. Свою діяльність він будує відповідно до Конституції, Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. і має на меті:

- захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами України;

- сприяння поновленню порушених прав і свобод;

- сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина відповідно до Конституції України та міжнародних стандартів;

- сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу та інші [19].

Органи юстиції традиційно належать до правозастосовних органів нашої держави. Органи юстиції очолює Міністерство юстиції України, яке є центральним органом виконавчої влади в Україні. Правову основу діяльності органів юстиції становлять Конституція України, закони України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р., «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. тощо. До завдань органів юстиції щодо здійснення професійної діяльності з юридичної допомоги можна віднести:

- розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

- державна реєстрація нормативних актів органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, ведення реєстру цих актів, надання інформації з бази даних реєстру;

- легалізація всеукраїнських, міжнародних і місцевих об'єднань громадян, реєстрація політичних партій, міжнародних громадських організацій, неурядових організацій іноземних держав в Україні та їх символіки, контроль за додержанням ними положень їхніх статутів;

- сприяння розвитку юридичних послуг, здійснення державної реєстрації юридичних осіб та реєстрації прав на нерухоме майно, ведення реєстру застави майна;

- надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг із складних питань правового характеру;

- забезпечення підготовки відповідних документів та представництво інтересів держави в Європейському Суді з прав людини під час розгляду справ про порушення прав людини в Україні, направлення спостерігачів у місії з контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина;

- організація розгляду звернень громадян з питань, які належать до компетенції органів юстиції, виявлення та усунення причин, що породжують скарги громадян [14].

У системі правозахисних органів важливе місце посідає нотаріат - система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р, для надання їм юридичної вірогідності [14].

У Конституції України немає спеціальних норм, які б безпосередньо стосувались нотаріального процесу, яла конституційні принципи безпосередньо стосуються і правовідносин у нотаріальному процесі. Так, ст. 8 Конституції України передбачається, що в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Отже, це положення не може не впливати й на нотаріальний процес.

Значення принципів діяльності та організації нотаріату в Україні полягає в тому, що:

- вони є основою для об'єднання всіх норм та інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою цієї галузі права;

- вони є основою для тлумачення норм законодавства. Розуміння їх змісту та значення;

- вони не тільки характеризують нотаріат України, а й є основною підставою для порівняння норм, що регулюють діяльність нотаріату, з аналогічними нормами законодавства іноземних країн [3].

Усі принципи нотаріату - це найважливіші прояви демократизму нашого суспільства, основним завданням якого є побудова правової держави.

Принципи нотаріату, як і принципи будь-якої галузі права, взаємопов'язані та являють собою одну логіко-правову систему. Порушення одного принципу, як правило, тягне до порушення іншого, тобто реалізацію одних принципів у цій системі можна розцінювати як гарантії реалізації інших.

Принципи організації та діяльності нотаріату в Україні виражають найбільш суттєві риси правового регулювання суспільних відносин, які випливають з Конституції України та знайшли своє відображення в Законі України «Про нотаріат». А також зумовлюються змістом діяльності нотаріальних органів.

До системи принципів нотаріату можна віднести:

- принцип законності;

- принцип обґрунтованості нотаріальних актів;

- принцип безспірності нотаріального процесу;

- принцип національної мови;

- принцип незалежності нотаріусів;

- принцип неупередженості нотаріусів;

- принцип доступності й гарантованості охорони і захисту безспірних прав;

- принцип диспозитивності;

- принцип рівності прав усіх суб'єктів, що беруть участь в нотаріальному процесі;

- принцип додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій;

- принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям у здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів [14].

Принцип законності у конкретнішому розумінні означає, що нотаріус у своїй діяльності повинен дотримуватися норм процесуального і матеріального права. Дотримуючись правильного процесуального порядку вчинення нотаріальних дій, нотаріус керується законами України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України, постановами й розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, нормативними актами обласних державних адміністрацій. У межах його компетенції нотаріус вирішує питання, що випливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод (ст. 7 Закону). Правовою гарантією дотримання нотаріусом чи іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії, принципу законності є передбачена ст. 50 Закону України «Про нотаріат» можливість оскаржити його дії до суду. Реалізація принципу законності вимагає дотримання законності і особами, які звертаються за вчиненням нотаріальної дії. Порушення ними цієї вимоги тягне за собою відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії (ст. 49 Закону України «Про нотаріат»). Якщо справжність поданого документа викликає сумнів, то нотаріус або інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, мають право затримати такий документ і направити на експертизу (ст. 51 Закону) [14].

Принцип обґрунтованості нотаріальних дій. Зміст цього принципу означає, що всі дії нотаріуса мають відповідати дійсним обставинам, а його висновки повинні бути обґрунтованими. Для реалізації цього принципу законодавство передбачає певні правові гарантії. По-перше, нотаріус має право витребувати додаткові документи й відомості, необхідні для вчинення нотаріальної дії. По-друге, нотаріус встановлює особу громадянина, перевіряє дієздатність громадянина і правоздатність юридичної особи, повноваження представника, а посвідчуючи угоди і вчиняючи деякі інші нотаріальні дії - справжність підписів заінтересованих осіб. При посвідченні угод перевіряються дійсні наміри сторін.

Принцип незалежності нотаріусів базується на тому, що вони підкоряються тільки закону і при здійсненні своєї діяльності нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми міжнародного права. Ґрунтується цей принцип на особистій відповідальності нотаріусів за вчинення нотаріальних дій [30, с. 105].

Принцип неупередженості нотаріусів є логічним продовженням принципу незалежності нотаріуса, який, крім впливу з боку державних органів. Має бути звільнений від впливу на свою діяльність інших можливих інтересів. Що можуть випливати із родинних і шлюбних відносин. Так, ст. 9 Закону передбачається обмеження нотаріуса у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я свого і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів, а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори. У цьому випадку держава гарантує особам, які звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їх інтереси не можуть входити в протиріччя з особистими інтересами нотаріуса. Отже, цей принцип має сприяти об'єктивності нотаріальної діяльності [14].

Принциповим положенням у діяльності нотаріуса та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, є їхній обов'язок сприяти громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав та законних інтересів, щоб юридична необізнаність не була використана на шкоду заінтересованим особам (ст. 5 Закону). Форми такого сприяння можуть бути різними. Нотаріус роз'яснює права та обов'язки заінтересованим особам, попереджає про наслідки вчинюваної нотаріальної дії. Також він має право витребувати від організацій і посадових осіб необхідні для вчинення нотаріальних дій документи чи відомості, давати конкретні роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру. В необхідних випадках на прохання громадян чи організацій може складати проекти угод і заяв, виготовляти копії документів та виписки з них [14].

Принцип національної мови. Відповідно до змісту цього принципу нотаріальне провадження здійснюється українською мовою чи мовою більшості населення місцевості. Для забезпечення реалізації принципу заінтересованим особам, котрі не володіють мовою, якою здійснюється нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів повинні бути перекладені нотаріусом або перекладачем.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержуватись таємниці цих дій. Це означає, що вони не можуть розголошувати відомості, що стали їм відомі в зв'язку з вчиненням нотаріальних дій. Вимога додержання таємниці вчинюваної нотаріальної дії стосується не тільки змісту дії, а й самого факту її вчинення. Це правило поширюється і на той час, коли вони вже не працюють в нотаріальній конторі.