Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст.129 Конституції, ст. 9 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів», а також відображений у ЦПК України та КПК України. Рівність громадян перед судом означає, що всі вони несуть відповідальність перед судами, які входять до єдиної судової системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не піддаючись ніяким обмеженням. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Декларація про державний суверенітет України проголошує забезпечення рівності перед законом і судом усіх громадян держави незалежно від їх політичних поглядів. Рівноправність громадян забезпечується в усіх галузях економічного, політичного соціального та культурного життя [9,18].

Обов'язковість рішень суду. Принцип закріплений ст. 129 Конституції та ст. 13 Закону «Про судоустрій та правовий статус судів». Судові рішення, що набули законної сили, є обов'язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян і їх організацій, громадянами і юридичними особами на всій території України. Держава забезпечує силою примусу виконання вимог суду і його рішень. Для виконання таких функцій у механізмі держави функціонують спеціальні органи і посадові особи, до обов'язків яких входить виконання судових рішень. Крім того, невиконання судових рішень веде за собою передбачену законом відповідальність [9,18].

Отже, суддівська діяльність є найбільш значущим видом юридичної діяльності серед усіх наявних, а тому принципи діяльності судів є засадничими для інших видів практичної діяльності юристів.

2.2 Принципи діяльності правоохоронних органів

Правоохоронна функція держави полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституційних прав людини і громадянина, а також на відновлення (компенсацію) порушених прав.

Поняття правоохоронної діяльності можна визначити як державну правомірну діяльність, що полягає у впливові на поведінку людини або групи людей з боку уповноваженого державного органу (їх посадових осіб) шляхом охорони правопорядку, виявлення або розслідування порушення права, відновлення права з обов'язковим дотриманням встановлених у законі процедур цієї діяльності. Така діяльність має специфічні ознаки [20,с. 626].

Головна ознака правоохоронної діяльності полягає у спеціальному повноваженні від імені держави охороняти права фізичних або юридичних осіб, захищати конституційний порядок певними юридичними процедурами. При цьому до правопорушників може застосуватись правомірний примус. Протидія правоохоронній діяльності має неправомірний характер. Особи, які перешкоджають правоохоронній діяльності можуть бути притягнуті до відповідальності.

Іншою ознакою правоохоронної діяльності є процедурна (процесуальна) ознака. Вона вказує на те, що способи здійснення правоохоронної діяльності складаються із спеціально встановлених юридичних процедур. Порушення посадовими особами правоохоронних органів встановлених процедур визнається суттєвим порушенням процесуального законодавства і завжди тягне до визнання дії правоохоронного органу неправомірною. Усі процедури правоохоронного призначення є формально визначеними, вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дія має протоколюватися, при цьому вимоги до складання протоколу є однаковими для всіх учасників кримінального, цивільного судочинства або з провадження адміністративних правопорушень [20, с. 628].

Ще однією ознакою правоохоронної діяльності визнається статусна (професійна) ознака уповноваженої державної особи. Здійснювати таку діяльність може тільки компетентна, процесуально уповноважена державою службова особа.

Як було сказано вище правоохоронну діяльність здійснює уповноважений державний орган. У Законі України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р.(з змінами та доповненнями) подано перелік правоохоронних органів, до яких, зокрема належать: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції [11].

Розглянемо принципи на яких базується діяльність таких правоохоронних органів, як прокуратура, органи внутрішніх справ, органи служби безпеки.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави й забезпечує права і свободи людини, а також державну безпеку. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади. Вона будує свою діяльність згідно Конституції та Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 р. Відповідно до ст.121 Конституції на прокуратуру покладено такі функції:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів при виконані судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

- нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержання законів з питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами [16].

Діяльність органів прокуратури будується на таких засадах (принципах):

- верховенства права та визнання людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю;

- законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності;

- територіальності;

- презумпції невинуватості;

- незалежності прокурорів, що передбачає існування гарантій від незаконного політичного, матеріального чи іншого впливу на прокурора щодо прийняття ним рішень при виконанні службових обов'язків;

- політичної нейтральності прокуратури;

- недопустимості незаконного втручання прокуратури в діяльність органів законодавчої, виконавчої і судової влади;

- поваги до незалежності суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правоосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом;

- прозорості діяльності прокуратури, що забезпечується відкритим і конкурсним зайняттям посади прокурора, вільним доступом до інформації довідкового характеру, наданням на запити інформації, якщо законом не встановлено обмежень щодо її надання;

- неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Діяльність міліції регулюється Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (діє в редакції від 26 жовтня 2014 р.) будується на принципах законності, гуманізму, поваги до особи, соціальної справедливості, взаємодії з трудовими колективами, громадськими організаціями й населенням [13].

Діяльність міліції є гласною. Вона інформує органи влади і управління, трудові колективи, громадські організації, населення і засоби масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку та заходи щодо його зміцнення. Міліція оприлюднює інформацію та надає інформацію на запити відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». При органах міліції може проводитися акредитація представників засобів масової інформації, журналістів відповідно до закону. Не підлягають розголошенню відомості, що становлять інформацію з обмеженим доступом, крім випадків, передбачених законом. У підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій. При виконанні службових обов'язків працівники міліції незалежні від впливу політичних партій та інших об'єднань громадян.

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці [27, с. 169].

Діяльність Служби безпеки України, її органів і співробітників ґрунтується на засадах законності, поваги до прав і гідності особи, позапартійності та відповідальності перед народом України. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації. Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України Закон «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. (діє в редакції від 26 жовтня 2014 р.) та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною [17].

Діяльність Служби безпеки України здійснюється на основі дотримання прав і свобод людини. Органи і співробітники Служби безпеки України повинні поважати гідність людини і виявляти до неї гуманне ставлення, не допускати розголошення відомостей про особисте життя людини. У виняткових випадках з метою припинення та розкриття державних злочинів окремі права та свободи особи можуть бути тимчасово обмежені у порядку і межах, визначених Конституцією та законами України. Неправомірне обмеження законних прав та свобод людини є неприпустимим і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Забороняється діяльність в Службі безпеки партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичні цілі.

Отже, зважаючи на важливість правоохоронної діяльності, дотримання принципів є гарантією дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку.

2.3 Законодавче забезпечення принципів в діяльності правозахисних органів

Потреба в існуванні правозахисних інститутів пояснюється низкою взаємопов'язаних чинників. По-перше, тим, що гарантування охорони та захисту прав громадян стало важливою функцією держави, що відображено в Конституції.