ЗАКАРПАТСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний факультет

Кафедра цивільно-правових дисциплін

з курсу “Цивільне право”

на тему:

«Заповіт як односторонній правочин: умови його дійсності»

Студентки

Оленич Аліни Федорівни

м. Ужгород - 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття та правова природа заповіту як одностороннього правочину

1.1 Поняття та значення заповіту

1.2 Правова природа заповіту як одностороннього правочину

1.3 Принцип свободи при складенні заповіту

Розділ ІІ. Порядок укладення та посвідчення заповіту

2.1 Форма та зміст заповіту

2.2 Нотаріальне посвідчення заповіту

2.3 Поняття та зміст заповідального відказу

Розділ ІІІ. Виконання, зміна та скасування заповіту

3.1 Порядок виконання заповіту

3.2 Право заповідача на скасування та зміну заповіту

3.3 Підстави визнання заповіту недійсним

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження даної теми полягає в тому, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату. Заповіт також відноситься до правочинів, але для настання наслідків достатньо волі одного суб'єкту. Отже, можна говорити про особливий правовий інститут у цивільному праві - інститут заповіту, що і зумовлює актуальність його дослідження.

Заповіт - це розпорядження фізичної особи (спадкодавця) щодо свого майна на випадок своєї смерті, вчинене у встановленому законом порядку. Саме порядок написання заповіту, його оформлення і умови його дійсності мають деякі властивості, які не притаманні іншим інститутам цивільного права. Це також обумовлює актуальність даної роботи.

Дослідженням даного питання займалися: Галюк В.В.,Підопригора О.А., Заіка Ю.О., Харитонов Є.О., Старцев О.В., Дзера О.В. та ін.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні особливостей спадкування за заповітом у цивільному законодавстві України.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути поняття, форму та порядок вчинення заповіту;

- вивчити порядок нотаріального посвідчення заповіту;

- розглянути заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених заповітів;

- проаналізувати порядок виконання, скасування і зміни заповіту.

Предмет курсової роботи - суспільні відносини, що виникають при укладені та виконанні заповіту. Об'єкт роботи - правові норми, що регулюють спадкування за заповітом.

Робота складається з вступу, 3-х розділів, висновків та списку використаної літератури.

У першому розділі дається поняття заповіту, складу спадщини, специфічні ознаки заповіту, як одностороннього правочину, розкривається зміст принципу свободи при складенні заповіту.

У другому розділі описуються критерії, які необхідні для дотримання необхідної форми заповіту, описана і сама процедура його посвідчення, а також розкривається поняття «заповідальний відказ» та «покладання».

Третій розділ розкриває поняття «виконання заповіту». Тут також наводиться процедура призначення виконавця, його права та обов'язки, права та обов'язки спадкоємців по відношенню до виконавця, право заповідача на скасування або зміну заповіту та підстави, за яких заповіт може бути визнаний недійсним.

При написанні роботи були використані праці вчених-цивілістів, нормативно-правові акти України, навчальна література, матеріали періодичних видань, інтернет-ресурси.

Розділ І. Поняття та правова природа заповіту як одностороннього правочину

1.1 Поняття та значення заповіту

Спадкування існує майже стільки, скільки існує цивілізація, оскільки переважній більшості людей властиво бажання хоч трохи полегшити життя нащадкам після своєї смерті[12].

Заповіт - це розпорядження фізичної особи (спадкодавця) щодо свого майна на випадок своєї смерті, вчинене у встановленому законом порядку. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Відповідно до ст. 1235 ЦК України, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому випадку особа не може одержати право на спадкування. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині[6].

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права, право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом. До спадщини входять і борги спадкодавця. Однак спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця лише в межах дійсної вартості успадкованого ним майна[12].

Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять так званий спадковий актив.

Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємців, становить спадковий пасив.

Необхідно зазначити, що не всі майнові права і обов'язки померлого можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не переходять до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Наприклад, не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення (ст.392 ЦК України). Проте це не стосується тих майнових прав та обов'язків, які набуті спадкодавцем внаслідок виконаного доручення (наприклад, права на одержання обумовленої винагороди за виконання доручення).

Не переходять до спадкоємців права спадкодавця на одержання аліментів, право на пенсію, право на відшкодування завданої здоров'ю спадкодавця шкоди, право членства в кооперативній чи іншій громадській організації, оскільки всі ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходить до спадкоємців право на користування житловою площею, яке мав спадкодавець на підставі договору житлового найму[19].

Особливий порядок встановлений для спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку. Ці предмети переходять за законом до спадкоємців, які проживали спільно зі спадкодавцем до його смерті не менше від одного року незалежно від їх черги і спадкової частки.

Велике значення для спадкування мають час відкриття та місце відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкоємцями можуть бути особи, які були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті. Проте не мають права стати спадкоємцями особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь із спадкоємців або зробили замах на їх життя. Крім цього, за законом не мають права стати спадкоємцями батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання покладених на них законом обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку.

Спадкування відбувається на двох головних підставах: за заповітом та за законом. Звичайно, що законним буде і такий варіант спадкування: частина майна заповідається спадкодавцем, а частина - переходить у спадщину за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Кожен може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам (як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом), а також державі або окремим юридичним особам. Причому заповідач може в заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом[12].

1.2 Правова природа заповіту як одностороннього правочину

Правочином є правомірна дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, придбання майна шляхом купівлі-продажу передача землі в оренду, дарування, складання заповіту та ін.

Одностороннім визнається правочин, для виникнення якого досить дії однієї сторони. Наприклад, заповіт, акт прийняття спадщини і т.ін. Односторонній правочин може утворювати обов'язки лише для особи, що його вчинила. До правочинів, які виникли з односторонніх правочинів, застосовують загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить вимогам закону[23].

Заповіт -- це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характеризується рядом специфічних ознак:

- це -- односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;

- особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;

- заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;

- оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за необхідної умови -- смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оскаржити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті заповідача.

Водночас заповіт не є умовним правочином. Та обставина, що він вступає в силу лише за наявності певного складу юридичних фактів, є основним положенням такого правочину, а не додатковою обставиною, від якої він буде залежати. Умовою є певна обставина, яка може настати, а може і не настати. Смерть людини неминуча, невідомий лише момент смерті.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він підписується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути підписаний іншим громадянином.