Про повне скасування заповіту можна говорити, коли в новому заповіті міститься пряма вказівка про скасування попереднього заповіту або коли зміст нового заповіту повністю замінює попередній. Наприклад, коли спадкоємцем майна, зазначеного в попередньому заповіті, визначено іншу особу (осіб).

Про часткове скасування заповіту йдеться, якщо попередній заповіт частково суперечить новому. Наприклад, коли частина з того майна, що охоплене попереднім заповітом, включена до наступного заповіту, але вже на ім'я іншої особи. Крім скасування заповіту повністю або в частині, заповідач може внести до заповіту зміни. Зміною заповіту є розпорядження заповідача про внесення змін до окремих положень заповіту із збереженням чинності попереднього заповіту в цілому. Предметом змін до заповіту може бути доповнення переліку заповіданого майна, внесення положення про заповідальний відказ, підпризначення спадкоємця, призначення виконавця заповіту, розпорядження щодо ритуалу обряду поховання тощо. Зміна заповіту відрізняється від часткового скасування заповіту тим, що ж одне з положень попереднього заповіту не втрачає чинності, вони лише можуть доповнюватися, наприклад, вказівкою заповідача про підпризначення спадкоємця. Внесення змін до заповіту здійснюється виключно новим заповітом.

Заповідач до своєї смерті залишається власником майна чи майнових прав, щодо яких складено заповіт. Це означає, що заповідач за свого життя може розпорядитися майном, зазначеним у заповіті, в будь-який спосіб: продати, подарувати, укласти щодо нього договір довічного утримання, передати в заставу тощо[13].

Процесуальний зміст внесення змін до заповіту та його скасування є подібним до умов, встановлених для його посвідчення, зокрема:

- особисте звернення до нотаріуса або уповноважених на посвідчення заповіту осіб;

- загальні вимоги до форми нового заповіту або заяви про скасування заповіту встановлено у ст. 1247 ЦК, а конкретні - у ст. 1248 ЦК та у Законі України «Про нотаріат».

За пунктом 170 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заповіт подружжя може бути скасовано кожним з подружжя лише за життя обох з подружжя. Крім того, про зміну або скасування заповіту інформація повинна бути внесена до Спадкового реєстру.

На практиці виникають запитання, а як бути, коли заповіт посвідчується подружжям, а після його посвідчення один із подружжя відмовляється від нього. Які дії нотаріуса у цьому випадку та як він повинен діяти, адже він не може скасувати заповіт у цілому, тому потрібно на підставі заяви одного із подружжя про скасування заповіту у частині, яка його (одного із подружжя) стосується, зробити відмітку у Спадковому реєстрі, на примірниках самих заповітів, а саме: на тому, який є у заповідачів, та на примірнику, який зберігається у нотаріуса. Непростим у цьому контексті є питання щодо часткового скасування заповіту одним із подружжя, коли ними заповідано майно, що перебуває у спільній сумісній власності, тобто без виділу частки кожного. Яку відмітку (за змістом) повинен зробити нотаріус про часткове скасування такого заповіту одним із подружжя? Автори вважають, що спірні питання мають розглядатися у судовому порядку, тому спір з приводу внесення змін у заповіт подружжя має вирішуватися судом, а не нотаріусом. Водночас нотаріус має прийняти особисту заяву від одного із подружжя, але попередити його про вирішення спору у судовому порядку[18].

Відомості щодо зміни і скасування заповіту підлягають обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі (ч. 7 ст. 1254 Цивільного кодексу України). Згідно з п. 1.6 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №1810/5 від 07.07.2011 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 року за № 831/19569, відомості про заповіти, у тому числі посвідчені посадовими та службовими особами, зазначеними в статтях 1251 та 1252 Цивільного кодексу України, ст. 37 та ч. І ст. 40 Закону України "Про нотаріат", спадкові договори та внесення змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину підлягають обов'язковому внесенню до Спадкового реєстру. Слід зазначити, що у вказаному реєстрі обов'язково зазначається факт зміни чи скасування заповіту, а також вказується документ, на підставі якого відбулася така зміна чи скасування. При цьому можливе здійснення одночасної реєстрації нового заповіту і скасування ним попереднього[17].

3.3 Підстави визнання заповіту недійсним

Заповіт - це правочин, який укладається фізичною особою (заповідачем) на випадок смерті, вчиняється в передбаченій законом формі, тому на нього також поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного спеціального правила.

Заповіт може бути визнано недійсним з часу його укладення у разі, якщо:

- заповіт уклала особа, яку визнано в судовому порядку недієздатною або котра не досягла віку заповідальної дієздатності;

- заповідач не підписав особисто заповіт і за його проханням заповіт не підписаний іншим громадянином;

- за проханням заповідача заповіт підписано особою, яка не мала права його підписувати;

- заповіт посвідчений особою, якій чинне законодавство таких повноважень не надає.

Підстави визнання заповіту недійсним можуть бути встановлені і після відкриття спадщини:

- складання іншого заповіту який, по суті, скасував попередній;

- встановлення обставин, які створили волю заповідача на момент укладання заповіту (насильство, обман, помилка);

- встановлення факту, що на момент складання заповіту заповідач не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Заповіт може бути визнано недійсним також і в певній частині, якщо:

- заповідач позбавив права на спадщину обов'язкових спадкоємців;

- розпорядився всім майном, хоча йому належала лише частка (наприклад, не врахував частки подружжя в спільному майні подружжя);

- умовами отримання спадщини, визначені в заповіті, суперечить законодавству, обмежують правоздатність спадкоємця, є аморальним та ін.

Для дійсності заповіту необхідно не лише з'ясувати волю особи, яка бажає складати заповіт, а і належним чином оформити волевиявлення. Саме нотаріальна форма заповіту дає змогу: впевнитися у вільному волевиявленні заповідача, з'ясувати істинний зміст заповіту, запобігти прийняттю поспішних, необміркованих рішень, особливо під впливом сторонніх осіб, скористатися порадами фахівця, і головне, уникнути обставин, які надалі суд може визнати підставами для визнання заповіту недійсним.

Заповіт може посвідчувати як державний, так і приватний нотаріус. Право посвідчувати останню волю заповідача надано і певним посадовим особам - головному лікареві, капітану судна, начальнику виправно-трудової установи[11].

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде установлено, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі. Наприклад, відбулося складання заповіту під впливом насильства з боку спадкоємця. Але при зазначених обставинах заповіт може бути визнано недійсним тільки з наданням відповідних доказів, які підтверджують ці обставини.