Виконавцями заповіту за загальним правилом є самі спадкоємці. Але заповідач може у своєму заповіті призначити окремого виконавця заповіту, який слідкуватиме за додержанням усіх викладених у документі положень. Якщо призначається виконавець заповіту, то нотаріус зобов'язаний витребувати від нього згоду бути цим виконавцем. Така згода може бути оформлена як самостійна заява, що прикладається до заповіту, або ж свою згоду бути виконавцем заповіту громадянин може викласти на самому заповіті. Тоді нотаріус зазначає про встановлення особи виконавця заповіту в посвідчувальному написі на самому заповіті. Дані щодо документа, на підставі якого було встановлено особу виконавця заповіту заносяться до реєстру нотаріальних дій.

Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству.

Заповідач може покласти на спадкоємця обов'язок виконати дії для загальнокорисної мети (ст. 540 ЦК) чи спадкоємця, до якого переходить, зокрема, жилий будинок, зобов'язати надати іншій особі довічне користування цим будинком або певною його частиною (ст. 539 ЦК).

Заповідач може зазначити в заповіті свої родинні відносини зі спадкоємцем.

Згідно зі ст. 535 ЦК неповнолітні чи непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) та утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менш як 2/3 частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (обов'язкова частка).

Про роз'яснення заповідачеві положень ст. 535 необхідно зробити відмітку в тексті заповіту.

Заповідач може на випадок, коли зазначений у заповіті спадкоємець помре до відкриття спадщини або не прийме її, зазначити іншого спадкоємця.

Коли всі питання щодо формулювання положень заповіту визначено, нотаріус готує проект заповіту.

У заповіті прізвище, ім'я та по батькові заповідача вказується відповідно до написання у паспорті цих відомостей, без скорочень, вказується його адреса. Дата складання заповіту вказується прописом, всі можливі виправлення повинні бути застережені. Всі вимоги законодавства до оформлення нотаріальних документів чинні й для заповіту.

Виготовлений проект заповіту подається на підпис заповідачеві.

Заповіт мусить бути особисто підписаний заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби чи якихось інших причин не може власноручно підписати заповіт, на його прохання у присутності його та нотаріуса цей заповіт може бути підписаний іншим громадянином. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.

У разі підписання заповіту іншою особою нотаріус установлює особу цього громадянина. Причини підписання заповіту іншою особою та відомості про встановлення цієї особи зазначаються в посвідчувальному написі. Відомості про документи, за якими встановлюється особа цього громадянина, вносяться до реєстру.

Після підписання заповіту нотаріус зобов'язаний його посвідчити. Посвідчення провадиться вчиненням посвідчувального напису на всіх примірниках заповіту - як на тому, що видається заповідачеві, так і на тому, що залишається на зберіганні в нотаріуса.

Якщо заповіт підписується заповідачем особисто, то на заповіті проставляється посвідчувальний напис за формою 35 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах. Якщо підпис на заповіті заповідач не зміг проставити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби чи з якихось інших причин, посвідчувальний напис вчиняється за формою 36 Форм реєстрів нотаріальних дій.

Посвідчувальний напис містить відомості про посаду особи, яка посвідчує заповіт, її прізвище та ініціали, якщо це приватний нотаріус - назву нотаріального округу, якщо державний - найменування державної нотаріальної контори, про те, ким підписаний заповіт, про встановлення особи заповідача та перевірку його дієздатності.

У необхідних випадках вказується про встановлення особи виконавця заповіту, особи громадянина, який підписав заповіт за заповідача, та причини, з яких заповідач не зміг поставити підпис власноручно, місце вчинення нотаріальної дії, якщо це відбувалося не в приміщенні державної нотаріальної контори чи робочого місця нотаріуса.

Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нотаріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів.

Заповідач може будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт.

Заповіт, посвідчений нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, також посвідченим у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Скажімо, заповіт, посвідчений нотаріусом, може бути скасований заповітом, що його посвідчує посадова особа виконавчого комітету сільської ради. Заповіт, посвідчений головним лікарем лікарні від імені громадянина, який знаходився там на лікуванні, може бути скасований заповітом, що його посвідчує нотаріус, і навпаки.

Якщо заповіт скасовується чи змінюється заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена[20].

Статтею 542 Цивільного кодексу України визначено перелік заповітів, які прирівнюються до нотаріально посвідчених, зокрема:

* заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для престарілих та інвалідів, посвідчені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами i головними лікарями зазначених будинків для престарілих та інвалідів;

* заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, посвідчені капітанами цих суден; заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, посвідчені начальниками цих експедицій;

* заповіти військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими i черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

* заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ i військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників i службовців, членів їх сімей i членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ i закладів;

* заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі[24].

Порядок посвідчення та реєстрації заповітів цими посадовими особами викладено в постанові Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. № 419, якою затверджено Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених.

Посадові особи, перелічені в цій статті, зобов'язані негайно передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача.

Капітани морських суден зобов'язані передати по одному примірнику посвідчених ними заповітів начальникові порту України або консулові України в іноземному порту для наступного направлення їх до державного нотаріального архіву чи державної нотаріальної контори за постійним місцем проживання заповідача[20].

2.3 Поняття та зміст заповідального відказу

Можливість встановлення заповідального відказу передбачена у статтях 1237, 1238 ЦК України. Заповідач вправі покласти на одного чи декількох спадкоємців виконання якого-небудь зобов'язання (як правило, за рахунок спадщини), на користь одного чи декількох осіб (таких осіб прийнято називати відказоодержувачами), які у зв'язку з посвідченням заповіту і у разі смерті заповідача здобувають право вимагати виконання зазначеного у заповіті обов'язку, тобто заповідального відказу. Заповідальний відказ має бути встановлено лише самим заповідачем та включено ним у текст заповіту.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять або не входять до складу спадщини. Предметом заповідального відказу може бути, наприклад, обов'язок сплатити борг відказоодержувача чи придбати будь-яку річ і передати її відказоодержувачу, обов'язок надати відказоодержувачу право користування автомобілем протягом певного строку.

Найчастіше на практиці заповідальний відказ використовують, наприклад, у випадку, коли існують особи, яким Ви, наприклад, не бажаєте передавати майно, але й не бажаєте позбавляти їх права користування майном. Наприклад, знаючи, що Ваш син зловживає спиртними напоями, в результаті чого за умови спадкування ним квартири в остаточному результаті дана квартира буде реалізована ним за безцінь, Ви все-таки не хочете позбавляти його права користування житлом. У такому випадку можна заповідати квартиру іншому спадкоємцю (наприклад дочці) й встановити заповідальний відказ, яким зобов'язати її забезпечити користування квартирою її неблагонадійним братом, тобто гарантувати та забезпечувати його право на проживання у заповіданій дочці квартирі довічно. При цьому право користування квартирою її братом, наприклад, зовсім це означає право користування членами його сім'ї, іншими його родичами тощо. Такі особи (як згаданий нами вище брат), можуть довічно проживати у такій квартирі, але не мають права розпоряджатися нею. Правильним буде вказати у такому заповіті, що члени його сім'ї можуть проживати там тільки до смерті того, кому це право було передано на підставі заповідального відказу. Інакше факт смерті брата може призвести у подальшому до суперечки, ініційованої членами його сім'ї, щодо права проживання в даній квартирі.

Для спадкоємця обов'язок виконати заповідальний відказ виникає лише у випадку прийняття ним спадщини. Слід також враховувати, що відказоодержувач вправі й відмовитися від прийняття заповідального відказу, що має здійснюватися шляхом подання нотаріусу відповідної заяви (ст. 1271 ЦК).

Так, якщо спадкоємець (на якого за заповітом покладено обов'язок виконати заповідальний відказ на користь 3-ї особи - відказоодержувача) помре до відкриття спадщини (чи відмовиться від прийняття спадщини), обов'язок виконати заповідальний відказ "автоматично" перейде до спадкоємців, до яких переходить його частка. Якщо ж спадкоємців за заповітом не виявиться і спадщина перейде до спадкоємців за законом, заповідальний відказ втрачає свою юридичну силу.

Якщо ж до відкриття спадщини помирає відказоодержувач (особа, на користь якої здійснюється заповідальний відказ), заповідальний відказ також втрачає свою юридичну силу, тобто не підлягає виконанню.

Крім того, відказоодержувач вправі відмовитися від виконання зобов'язання на його користь (заповідального відказу). Відказоодержувач також може бути позбавлений права на одержання спадщини у випадку, якщо відказоодержувач своїми діями перешкоджав виконанню волі заповідача або діяв проти спадкоємців і спадкодавця.