Особливо варто звернути увагу на той факт, що заповідальний відказ підлягає виконанню лише у межах вартості спадкового майна, отриманого спадкоємцем, з вирахуванням боргів спадкодавця, якщо такі є.

На практиці може виникнути запитання: чи поширюється зобов'язання з виконання заповідального відказу на спадкоємця, який наділений правом на обов'язкову частку у спадщині (обов'язкового спадкоємця)? Законодавством передбачено виконання заповідального відказу обов'язковим спадкоємцем лише у тій частині, у якій спадкове майно, отримане таким спадкоємцем, перевищує його обов'язкову частку.

Відказоодержувач вправі вимагати виконання зобов'язання від спадкоємця, який прийняв спадщину, але намагається ухилитися від виконання заповідального відказу. Так, ст. 257 ЦК України встановлює строк позовної давності у три роки, який поширюється на право відказоодержувача вимагати виконання спадкоємцем обов'язку виконати заповідальний відказ. Даний строк рахується з дня відкриття спадщини.

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Тобто відказоодержувачами можуть бути спадкоємці за законом будь-якої черги, а також сторонні особи[9].

Поруч із заповідальним відказом заповідач може зробити ще одне розпорядження, яке має назву покладання.

Так, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форм здійснення ритуалу поховання.

Відповідно до покладання заповідач, не обтяжуючи спадкоємця заповідальним відказом, може покласти на нього обов'язок виконати певні дії для загальнокорисної мети.

Наприклад, заповідач може зобов'язати своїх спадкоємців надавати всім бажаючим можливість оглядати зібрану ним колекцію (скажімо, картин чи книг) або може зазначити порядок використання залишених ним рукописів чи листування. Він також може зобов'язати своїх спадкоємців надавати його картини для організації безкоштовних виставок тощо.

Відмінність заповідального відказу від покладення полягає в тому, що за заповідальним відказом доручення виконати певні дії робиться на користь конкретної особи, тобто при заповідальному відказі завжди вимагається наявність трьох суб'єктів -- заповідача, обтяженого відказом спадкоємця і відказоодержувача, а при покладенні -- конкретна особа, яка має право вимагати, відсутня[18].

Розділ ІІІ. Виконання, зміна та скасування заповіту

3.1 Порядок виконання заповіту

Найчастіше виконання заповіту здійснюють призначені спадкодавцем спадкоємці. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Коли заповіт складено на користь однієї особи, то виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була призначена, відмовилася від виконання заповіту, спадкоємці мають право обрати виконавця з-поміж себе або призначити іншу особу[15].

Виконавець заповіту має статус особи, яка здійснюватиме контрольну та охоронну функції щодо розпорядження спадковим майном, що зазначене у заповіті. Виконавцем заповіту може бути фізична особа, громадянин України, яка досягла 18-ти років, та відповідно до статей 30, 34 ЦК набула повну цивільну дієздатність. Виконавцем заповіту може бути також іноземний громадянин, особа без громадянства, які відповідно до ст. 2 ЦК користуються однаковими особистими немайновими правами, що і громадяни України. Виконавцем заповіту може бути юридична особа, яка має належну цивільну правоздатність та дієздатність (статті 91,92 ЦК), створена відповідно до вимог статей 81,89 ЦК і зареєстрована у Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб--підприємців.

Юридична особа, виступаючи виконавцем заповіту, користується такими самими правами і несе такі ж обов'язки, що і фізична особа. Заповідач може доручити виконання заповіту особі, яка зазначена в заповіті як спадкоємець, або особі, яка не належить до кола спадкоємців за заповітом. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, то заповідач може доручити виконання заповіту одній особі з кола спадкоємців.

У випадку, коли заповідач не призначив виконавця заповіту або особа, яка ним призначена, відмовляється від виконання заповіту, чи була усунена від його виконання, нотаріус за місцем відкриття спадщини, враховуючи інтереси спадкоємців, за власною ініціативою призначає виконавця заповіту.

Особа може бути призначена нотаріусом виконавцем заповіту лише за її письмовою згодою. Такій особі (фізичній або юридичній) нотаріус видає свідоцтво виконавця заповіту, яке посвідчує його правовий статус та надані йому повноваження (ст. 1290 ЦК).

Виконавець заповіту зобов'язаний виконати розпорядження заповідача особисто. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, то заповідач може призначити окремим виконавцем заповіту особу, яка не належить до числа спадкоємців за заповітом або за законом. При цьому згода такої особи виконати покладене на неї зобов'язання може бути зазначена на самому тексті заповіту або викладена в окремій заяві. В останньому випадку підпис виконавця заповіту на заяві засвідчується в нотаріальному порядку, а сама заява додається як невід'ємна частина заповіту[8].

Виконавець заповіту незалежно від того, ким його було призначено, має право відмовитися від здійснення своїх повноважень, але завжди зобов'язаний негайно повідомити про це спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких повинен був вчинити певні дії. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень, якщо вони пов'язані з вчиненням невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. За порушення цих вимог, він відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог.

Повноваження виконавця заповіту посвідчують документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Таким документом є свідоцтво виконавця заповіту. Воно видається нотаріусом відповідно до вимог пунктів 200--204 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У свідоцтві нотаріус призначає виконавця заповіту та наділяє його повноваженнями здійснювати представництво інтересів спадкоємців відповідно до волі спадкодавця, зазначеної у заповіті. Строк чинності повноважень виконавця заповіту встановлюється нотаріусом на підставі ст. 1294 ЦК, про що зазначається у свідоцтві. Після закінчення строку дії повноважень виконавця заповіту останній повертає нотаріусу видане йому свідоцтво, яке зберігається у спадковій справі.

Виконавець заповіту зобов'язаний: * вжити заходів для охорони спадщини; * вжити заходів для повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів і кредиторів про відкриття спадщини; * вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх обов'язків; * управляти спадщиною; * видати кожному спадкоємцю ту частину спадщини, яка зазначена у заповіті; * видати частку в спадщині особам, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Виконавець заповіту також зобов'язаний забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, вираженої в заповіті. Виконавець має право вимагати від спадкоємців також відшкодування витрат, які були ним зроблені з охорони спадщини, управління нею та виконання заповіту[15].

Виконавець заповіту не може використовувати спадкове майно для отримання власного прибутку і зловживати своїми обов'язками. Він зобов'язаний забезпечити одержання спадкоємцями за заповітом та «обов'язковими» спадкоємцями частки у спадщині. Положення пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 1290 ЦК юридично є дещо некоректними, адже, якщо в них маються на увазі ідеальні частки, то виконавець заповіту не має повноважень щодо їх визначення та передачі спадкоємцям. Очевидно, в них йдеться про обов'язки виконавця заповіту по забезпеченню отримання спадкоємцями спадкового майна в натурі відповідно до визначених у встановленому порядку часток, що не завжди можливо (наприклад, щодо неподільного майна), отримання ними свідоцтва про право на спадщину. У разі видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я малолітньої, неповнолітньої або недієздатної особи чи спадкоємця, цивільна дієздатність якого обмежена, виконавець

26

заповіту зобов'язаний в силу п. 6 ч. 1 ст. 1290 ЦК повідомити про це органи опіки та піклування[8].

Спадкоємці, у свою чергу, мають право контролювати дії виконавця заповіту. Якщо спадкоємцями є неповнолітні (малолітні) діти, недієздатні особи або особи, обмежені у дієздатності, контроль за виконанням заповіту здійснюють батьки, опікуни, піклувальники, а також органи опіки та піклування[15].

Виконавець заповіту після завершення дій, пов'язаних з виконанням заповіту, подає спадкоємцям та їх законним представникам остаточний звіт у письмовій формі про виконання своїх повноважень. Примірник такого звіту він також подає до нотаріуса. Цей звіт разом із свідоцтвом виконавця заповіту зберігається нотаріусом у спадковій справі[8].

Спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають вимогам Цивільного кодексу України, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців. Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог, встановлених законом. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік[15].

3.2 Право заповідача на скасування та зміну заповіту

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. За життя заповідач має право змінити складений заповіт або взагалі його скасувати.

Закон не лімітує ні кількості складених і скасованих заповітів, ні часу, що має минути між складанням та скасуванням заповіту.

Заповідач не повинен зазначати причини, з яких він вирішив змінити чи скасувати заповіт, і не зобов'язаний погоджувати свої рішення з цих питань ні з ким, а також ставити до відома спадкоємців, зазначених в заповіті, про скасування чи зміну цього заповіту.

Стаття 1254 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає два способи скасування заповіту:

- скасувати заповіт шляхом вчинення самостійного одностороннього правочину - скасування заповіту;

- скласти новий заповіт, який скасує попередній.

У першому випадку скасування заповіту здійснюється за заявою заповідача про скасування заповіту, справжність його підпису на якій засвідчується нотаріально.

Юридичним наслідком такої заяви є те, що коли в подальшому заповідач не складе нового заповіту, спадкування буде здійснюватися за законом. Заява про скасування заповіту не може містити інших розпоряджень, крім розпорядження про скасування заповіту.

У другому випадку скасування заповіту є частиною нового заповіту. Але це не означає, що в новому заповіті обов'язково повинно міститися положення про скасування попереднього заповіту. Навіть і за відсутності такої прямої вказівки заповіт, який було складено пізніше (в силу приписів частини 2 статті 1254 ЦК), скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить.