Сотенні Сувої 1279 р. являють собою розслідування, в яких мають з'ясовуватися розміри збитків, нанесених короною під час смут попереднього царювання, і того розладу, який був внесений в діяльність провінційних органів держави. Особливий інтерес являла собою земельна власність і платежі вілланів.

У 1278-1279 р. призначаються об'їзди, під час яких роз'їздні судді вчиняють довгий ряд позовів на підставі розслідувань 1274-75 р. Деякі з них майже дослівно повторюють capitula 1274-75 р. -- це питання про королівські манори і їхнє відчуження, про тримання in capite, сотнях у руках короля, про служби, які існують при королю, але втрачених ним, і про інші порушення прав корони.

З'ясовувалися і форми тримання: хто тримає свої володіння як феодал, хто на термін життя або на певний строк, хто тримає in capite, а хто за посередництвом інших лордів і яких саме, за які служби, повинності і платежі.

У такий спосіб це розслідування ставило перед комісією грандіозну задачу загального поземельного перепису всієї Англії.

Хоча вивчення Сотенних Сувоїв у загальному дає статистичне зображення англійського села в 1279 р., але, як відзначається в роботі "Дослідження з аграрної історії Англії ХІІІст.", у даному джерелі можна доглянути ряд указівок на зміни, що відбувалися в аграрному житті. У Сотенних Сувоях знайшли відображення такі явища, як диференціація тримань, захоплення общинних земель, комутація відробіткових повинностей.

Сотенні Сувої охоплюють порівняно незначну територію Англії, причому більш-менш подібну за своїм економічним і соціальним характером. Тому, щоб охопити більш обширну територію, необхідно вдатися до іншого джерела, наприклад, до Посмертних розслідувань. Коли вмирав "головний власник", то землі його йшли до рук короля. Королівський чиновник робив розслідування про їхню прибутковість і про те, хто являється найближчим спадкоємцем. Поки особа спадкоємця не була установлена, поки він не приносив феодальної присяги і не сплачував рельєфу, або поки не призначалось опікунство над неповнолітнім спадкоємцем, землі залишалися в руках короля і доходи йшли на його користь.

На основі цих джерел автор роботи "Дослідження з аграрної історії Англії ХІІІст." піднімає ряд проблем: чи була Англія країною з пануванням маноріальної системи, і як співвідносились натуральна і грошова ренти.

3.2 Вотчинна система в Англії у ХІІІ ст. Грошова та натуральна рента

Класична теорія розглядає аграрну Англію як сукупність більш-менш одноманітно побудованих манорів. Над манором стоїть лорд (одиничний або колективний), що тримає манор від короля або іншого лорда. Манор поділяється на дві основні частини: домен, що складає 1/2-1/3 території манора й оброблюваний працею селян, а також землі кріпаків-вілланів.

Однак маноріальна організація аж ніяк не була обов'язковою. Складністю у вивченні манорів полягає в порушенні маноріальної системи тим, що вільні власники часто тримали землі від декількох лордів у декількох манорах. У такий спосіб складаються досить значні володіння міжманоріального типу. Проблемою є і те, що одна і та ж особа тримає в одній вотчині, або в різних вотчинах частину земель як вільні тримання, а частину як вілланські. Можна було мати в чужому манорі вілланів, саджаючи їх на своє вільне тримання в ньому. Таким чином, окремі манори вростають один в другий і доменом, і вілланською землею, і вільним триманням.

Тому, відповідаючи на питання, чи можна сказати, що вся Англія була покрита однотипними манорами (думка Сібома і Виноградова) або ж, що Англія не складалася з манорів (думка Метланда) автор "Досліджень..." заявляє, що "ні тої, ні іншої думки ми без застережень прийняти не можемо". [11, 176]

На основі вивчених районів (Середня Англія) він робить наступні висновки.

1. Типовий манор з доменом і великою вілланською землею, преважаючи своїми розмірами вільні тримання, у цілому домінує в даних районах. Найбільша "маноріалізація" помітна саме на землі великих вотчинників, особливо на землі великих церковних лордів.

2. Типовий кріпак, манор виступає, в супроводженні вотчинних утворень іншої структури, за більшою частиною дрібних, де відмітною ознакою був слабкий розвиток або повна відсутність вілланства.

3. Навіть у розглянутих специфічно маноріальних районах можна виділити зони більш слабкої маноріалізації, де вілланська земля в загальному мала менше вільних тримань, і де велика вотчина не грає визначальної ролі.

Однак, щоб скласти собі повну картину історії аграрної Англії, необхідно розглянути ситуацію, що склалася в інших регіонах країни.

У своїх "Дослідженнях..." Космінский посилається на роботу Стентона "Types of manorial structure in the Northen Danlaw", у якій останній виявив характерні риси вотчинної структури в північному Денло (графства Йорк, Дербі, Ноттингем, Лестер, Лінкольн, Ретленд). У цій області довго зберігалися місцеві особливості, що виникли ще в часи датської колонізації ІХст.

Вотчини раннього нормандського періоду складались тут із тримань, і були розкидані на великі території, зв'язані з центром сплатою звичайних внесків і відвідуванням курій. Важких панщинних повинностей не несло навіть невільне селянство. Вільні ж селяни складали тут місцями до 60% населення.

Щодо аграрних порядків Східної Англії Космінський звертається до досліджень Дугласа і його роботи "The social structure of medieval East Anglia" (графства Норфок і Сеффок). Тут селянські тримання не розподілені навіть із приблизною рівномірністю по сільських полях у той час, як звичайно "кожен намагається зосередити свої смуги в одній якій-небудь частині цих полів". [7, 214] У результаті розвинених дрібних відчужень спостерігається крайня строкатість тримань по розмірах і розмаїття видів рент. Вілла і манор дуже рідко співпадають у Східній Англії. Вілла, як правило, розпадається на декілька манорів середньої величини, дуже строкатих у змісті сеньоріальних прав лорда.

Найбільш характерною рисою тут є вільне селянство. "Вільне село -- село без лорда - нерідке явище у Східній Англії". [7, 234]

Історики визначають своєрідні аграрні порядки Кента, які не мають звичайної маноріальної характеристики. У Книзі Страшного Суду, Кент нічим не відрізняється від інших графств. Але в ХІІІст. між Кентом і іншими графствами спостерігається розходження. У Кенті панує місцеве звичайне право -- Lex Kantiae, -- яка відіграє в місцевих судах таку ж роль, як і загальне право в судах інших графств. Особливістю кентського звичайного права було те, що те населення, на яке воно поширювалося, вважалося особисто вільним. Кентський звичай дуже обмежував права лорда стосовно селянського володіння. Зокрема, селяни були вільні в відчуженні своїх наділів, і лорд міг вимагати тільки, щоб при цьому зберігалися належні йому служби і платежі. Отже, говорячи про аграрну, вотчинну структуру Англії ХІІІст. можна зробити наступний висновок. В основі аграрної структури Середньої Англії спочатку дійсно лежала маноріальная система, але в ході соціально-економічних перетворень вона зазнала значних змін. На більшості ж окраїн маноріальна система ніколи не існувала в класичному виді.

Найважливішим, що вплинуло на зміни в аграрній структурі Англії, був розвиток грошової ренти, цієї основної форми ренти для вільних власників, що поступово завоювала і сферу вілланського тримання. Грошова рента, що є уже формою розкладання феодальних відносин, вносила корінні зміни в вотчинний лад середньовічної Англії.

Автор "Досліджень..." в першу чергу порушує питання про те, яка форма ренти панувала в другій половині ХІІІст. Він вважає необхідним почати з чисто кількісного визначення частки тієї або іншої форми ренти в загальній сумі феодальної ренти, що англійське селянство віддавало церковним і світським лордам, хоча це "ще саме по собі не дає відповіді на це питання". [7, 312] Кількісне співвідношення можна визначити за допомогою вотчинних і урядових описів, у яких як відробіткові, так і ренти продуктами нерідко оцінюються в грошах. По приказним звітам добре відомий зміст цих оцінок -- завдяки їм виробляється "продаж робіт", тобто заміна їх грошовими платежами, коли дані роботи не були потрібні. Однак тут виникає питання, якою мірою грошові оцінки були еквівалентні замінними ними відробітковими рентами. Питання суттєве хоча б тому, що оцінки вілланських робіт, що даються в маноріальних та урядових описах, як правило, нижче прийнятої в цей час заробітної плати найманих робітників.

Але це може бути пояснене тим, що від кріпаків не вимагався повний робочий день. У випадках же відрядної роботи оцінки були досить близькі. Загалом, ці нерідко досить складні розрахунки в остаточному підсумку дають лише приблизні цифри, але все-таки за ними можна скласти загальне уявлення про розміри відроблених і грошових рент. "Рента продуктами грає зовсім другорядну роль у Сотенних Сувоях, у середньому складаючи не більше 2-3% вілланських повинностей". [7, 367]

Найбільші труднощі зв'язані з підрахунком грошових рент. При крайній заплутаності держательських відносин в області вільних тримань дуже важко визначити розміри рент останніх. Вільний власник не тільки сплачує ренту, але й одержує її від своїх досить численних власників. І хоча автор "Досліджень..." говорить лише про можливості приблизних висновків, він, на основі зроблених обчислень, із упевненістю характеризує область, "охоплену уцілілими Сотенними Сувоями, як область кількісної переваги грошової ренти". Також у цій роботі відзначається, що є підстава думати, що роль грошової ренти була ще більш значною, ніж показує джерело. Сотенні Сувої при порівняльній однорідності охопленого даним джерелом регіону показують і ряд локальних особливостей. Так, наприклад, помітне посилення грошової ренти при переході від західних до східних графств. Крім розходжень, зв'язаних з географічним положенням вотчин, необхідно відзначити розходження в співвідношенні відробіткової і грошової ренти у вотчинах різної величини. "Досить швидкого перегляду сторінок Сотенних Сувоїв, щоб переконатися, що відробіткові ренти переважають переважно у великих вотчинах". Якщо ж спробувати встановити співвідношення грошової й відробленої рент у світських і церковних вотчинах, то видно, що в церковних вотчинах переважає саме відробіткова рента. Міцність, стійкість і консерватизм господарських порядків у старих церковних установах пояснюється нерухомістю їхніх власницьких прав -- вони не змінювали своїх власників, не відчужувалися, не дробилися.

Проблема феодальної ренти була висунута в історичній літературі в основному в зв'язку з проблемою комутації. У цілому причини і хід комутації змальовувалися в такий спосіб: у ХІІ-ХІІІст. в Англії в загальному панує манор, заснований на повинностях невільних селян. З кінця ХІІІст., а частково вже і набагато раніше, роботи на панщинні починають замінятися грошовими платежами. Ця заміна, комутація, пов'язується з розвитком грошового господарства, що розкладає натурально-господарську основу манора. Ріст суспільного поділу праці, відокремлення міста від села, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринку ускладнюють колишні чисто споживчі цілі господарської діяльності. Передумовами комутації є зв'язок селянського господарства з ринком, а також зацікавленість у комутації як селянства, так і його сеньйора. Лорд був зацікавлений в одержанні грошей, так як у нього виникають нові потреби, а держава час від часу накладає на його землю великі грошові платежі і, крім того, великі суми поглинали його військові походи. З іншої сторони, лорд прагне позбутися від невигідної системи панщинної праці, що зв'язує його маноріальними звичаями, і замінити її системою найманої праці.

Комутація була вигідна і для селян, -- звільняючи їх від найбільш важких повинностей і фактично створюючи можливість для переходу до повного звільнення.