Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Юридичний факультет

Кафедра цивільного права та процесу

КУРСОВА РОБОТА

на тему

Зміст договору оренди земельної ділянки

Львів - 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

1.1 Правове регулювання оренди землі в України

1.2 Поняття та об'єкти оренди земель

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

2.1 Виникнення цивільних прав та обов'язків суб'єктів оренди земельної ділянки

2.2 Права та обов'язки орендодавця та орендаря

2.3 Припинення прав та обов'язків суб'єктів оренди земельної ділянки

РОЗДІЛ 3. ЗАХИСТ ПРАВ СУБ'ЄКТІВ ОРЕНДИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

За своєю природою право оренди землі являє собою право володіння і використання земельних ділянок у визначених цілях та на певних умовах. Відносини щодо найму земельної ділянки обумовлені особливостями предмета цього договору - земельної ділянки. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеним щодо неї правами.

На сучасному етапі становлення цивільно-правових відносин актуальним є чітке визначення змісту договору оренди земельної ділянки та його відмінності від інших видів договорів оренди. В більшості випадків договір оренди земельної ділянки розглядається з точки зору Земельного законодавства України, проте, дуже важливим є також певне виокремлення цього договору як цивільно-правового. Право оренди землі являє собою особливий вид правовідносин, суб'єктами яких є орендодавці та орендарі, які на відміну від інших титульних правомочностей можуть встановлювати та змінювати свої права та обов'язки.

Об'єктом даного дослідження є суспільно-правові відносини які виникають при укладанні договору оренди земельної ділянки.

Предметом дослідження є національне законодавство, наукова література а також дослідження вчених в даній сфері.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань: розглянути правове регулювання землі в Україні, дослідити об'єкт договору оренди земельної ділянки, визначити що собою являє зміст даного договору, його правова та суспільна значущість.

Дослідженнями окремих аспектів оренди земельної ділянки займалися такі вчені як Кулинич П.Ф., Хомиченко Д.В., Погрібний О.О., Комаринська О.Б., Сидор В.Д., Титова Н.І. Андрейцева В.І., Мірошніченко А.М. та інші.

договір оренда земельний

РОЗДІЛ 1. ОРЕНДНІ ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ

1.1 Правове регулювання оренди землі в України

Ключове місце у сфері регулювання земельних відносин належить Земельному кодексу України. У кодексі виписано повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин, зафіксовано склад та категорії земель України за основним цільовим призначенням, дано визначення цих категорій земель та порядок їх викривання, окреслено право власності на землю та користування, унормовано набуття, обмеження, припинення та гарантії цих прав, сформульовано завдання, зміст, основні положення і порядок охорони земель, а також закріплено ключові положення про землеустрій, державний земельний кадастр, моніторинг, економічне стимулювання раціонального викривання та охорони земель.

Однак чинний Кодекс не містить повних та вичерпних положень усіх особливостей та нюансів у сфері земельних відносин. Зокрема, залишилися поза увагою норми щодо забезпечення правового режиму деяких категорій земель загального користування населених пунктів, земель рекреаційного призначення, земель оборони та інші питання. Наявність таких прогалин обумовила потребу у ряді додаткових законодавчих актів щодо врегулювання певних сфер земельних відносин. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. Законодавство Україні. Науково-практичний класифікатор. / аг.ред. В.О. Зай чук. - К.: Юрінком Інтер, 2013. - №10. - С.83-84.

Відносини, що пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відносини, що пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності регулюються Законом України «Про оренду землі».

Земельний кодекс України 1990 року вже у первісній редакції запровадив регулювання відносин щодо оренди землі.

На виконання положень зазначеного Кодексу було прийнято ряд підзаконних актів, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 197 від 17.03.1993 було визначено форму договору оренди землі, а 23.04.1997 було прийнято Указ Президента України «Про оренду землі».

Проте орендні відносини відставали від потреб суспільства. Поступово сформувалася думка про доцільність розробки спеціального закону про оренду землі, в якому були б детально врегульовані земельно-орендні правовідносини. Такий Закон було прийнято 08.10.1998, проте деталізація правового регулювання не справила позитивного впливу на відносини оренди землі. Закон з самого початку характеризувався низкою недоліків. По-перше, Закон передбачав безумовну обов'язковість нотаріального посвідчення договорів оренди землі, незалежно від строку укладення та суб'єктного складу договірних відносин. Враховуючи, що за існуючими на той час правилами державне мито становило 5 % від загальної суми договору, це «загнало» значну частину орендних відносин на селі «у тінь». Надто завищеними також були вимоги до кількості істотних умов договору оренди (їх було аж 8). Закон фактично забороняв суборенду (окрім несуттєвих винятків). Згодом у законодавчому порядку ставки державного мита були зменшені, а також було передбачено можливість укладати договори оренди на строк до 5 років у простій письмовій формі. Земельне право України / [Мірошниченко А.М. та ін.]./ За ред. А.М. Мірошніченко - К:Алета, ЦУЛ. - 2009 - С. 257-258.

На виконання Закону України «Про оренду землі» постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.1998 було затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі. Із набранням чинності Земельного кодексу України від 25.10.2001 зазначений Порядок в основній своїй частині перестав застосовуватися як такий, що суперечить цьому Кодексу. (зокрема, в частині визначення суб'єкту реєстрації - місцевих рад).

Закон України «Про оренду землі» 02.10.2003 р. було прийнято у новій редакції. Були зняті обмеження щодо суборенди, а також знято вимогу щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договорів оренди землі. Перелік істотних умов договору розширився, а вимоги до його змісту стали більш жорсткими.

Нормами Земельного кодексу України (стаття 93) та Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. (стаття 792) передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом. Це означає, що відносини щодо набуття, реалізації і припинення права оренди земельної ділянки мають регулюватися саме законами України як актами вищої юридичної сили. Закони, які становлять правову базу оренди земельних ділянок, можна поділити та загальні та спеціальні.

Зокрема, до загальних законів, які містять окремі норми, присвячені регулюванню певних аспектів орендних земельних відносин, насамперед можна віднести Конституцію України, як Основний Закон, в статті 14 якої визначено, що Земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Прийняття Конституції України створило нові правові засади розвитку різних форм землевикористання, зокрема, оренди земель. Так, орендні земельні відносини тісно пов'язані з відносинами земельної власності та з аграрною підприємницькою діяльністю. З огляду на це важливе вихідне значення для подальшої законодавчої регламентації оренди земель новим Земельним кодексом України має стаття 14 Конституції України, яка гарантує право власності на землі та правомірно оголошує їх «основним національним багатством», а також стаття 42, яка містить конституційні норми щодо підприємництва.

Також, до умовно загальних законів можна віднести Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закони України "Про кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про фермерське господарство", "Про особисте селянське господарство" , "Про охорону земель", «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Про Державний земельний кадастр», тощо.

Центральне місце у системі законодавства про оренду земель поряд із ст.93 «Право оренди земельної ділянки» Земельного кодексу посідає спеціальне законодавство про оренду земель, серцевиною якого є Закон України «Про оренду землі».

Це спеціалізований нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який визначає правові, організаційні, економічні та соціальні умови оренди земель в Україні. Орендні земельні відносини набрали значення окремого правового інституту земельного права України. Прийняття даного Закону сприяло відновленню та розвитку в Україні оренди земель, дає істотний поштовх до укладення договорів оренди земельних ділянок.

Разом із тим, окремі питання оренди земельних ділянок врегульовані й іншими нормативно-правовими актами, зокрема указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Державного комітету України із земельних ресурсів, які видаються на основі та на виконання прийнятих законів. В разі зміни відповідних законів, на підставі та у розвиток яких вони прийняті, зазнають змін і вони.

Питання вірного трактування та застосування норм земельного права при вирішення земельних спорів знайшло своє відображення у Постановах Пленумів Вищих спеціалізованих судів України та Верховного суду України.

Так, у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року (із змінами) визначено, у ряді випадків під час розгляду судами земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів допускаються помилки у застосуванні норм про вилучення земель і відшкодування заподіяних порушенням земельного законодавства збитків, визначенні порядку використання земельної ділянки громадянами, яким належать жилий будинок, господарські будівлі та споруди на праві спільної власності,тощо.

У Постанові Пленуму Верховний Суд України визначив категорії справ, які розглядаються судами за заявами виходячи з положень статей 8, 124 Конституції України, статей 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143, 146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України, глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України, статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, статті 12 Господарського процесуального кодексу України. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року (із змінами).

Звернуто увагу судів на необхідність неухильно додержувати норм Конституції та законів України, прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів про землю та її охорону, захищати права всіх суб'єктів права власності на землю та господарювання на ній при вирішенні земельних та пов'язаних із земельними відносинами майнових спорів.