Зміст і межі здійснення права приватної власності Виконав: студент Мироненко Ігор м. Івано-Франківськ 2011 Зміст власність приватна право Вступ Розділ І. Поняття права власності 1.1 Власність: економічний і юридичний аспекти 1.2 Історичний процес виникнення права приватної власності 1.3 Правовідносини власності і їх елементи (суб'єкти, об'єкти, зміст) Розділ ІІ. Зміст права приватної власності Розділ ІІІ. Здійснення права приватної власності 3.1 Межі здійснення права приватної власності 3.2 Зловживання правом власності 3.3 Обтяження і обмеження права приватної власності Висновок Перелік використаних джерел Вступ Власність є основою, фундаментом усієї системи суспільних відносин, а від характеру, форм власності, що утвердились, залежить і побудова економічної системи суспільства. Від визначення, правового закріплення, видів і форм власності залежить становище окремих індивідів, груп, верств, класів, прошарків у тому чи іншому суспільстві, можливості їхнього доступу до використання матеріальних благ. Як показує історичний досвід, хоча в межах кожної економічної системи існує водночас ряд форм власності, серед них є якась одна, що є основною, і відображає специфіку саме цієї економічної системи. У ринковій економіці переважає приватна власність. Взагалі, на думку В. Нерсесянца, без приватної власності неможливе існування суспільства, де визнається і діє індивідуальне людське начало, де окрема людина, індивід - це незалежна і самостійна особа, суб'єкт власності і права, тобто економічно і юридично вільна особистість. А Д. В. Дождев зазначає, що соціально-економічні визначення власності як способу споживання зовнішнього світу (К. Маркс) або як відношення між людьми з приводу присвоєння речей (І. Кант) ігнорує статусний аспект даного явища [24, с.341]. Власність констатує суб'єкта правового спілкування - вільного індивіда, надаючи його волі сферу безпосереднього втілення і забезпечуючи особі матеріальну незалежність. Власність ставить суспільство і його інститути на службу індивіду, що приймається за автономну одиницю. Крім того, ряд науковців вважає, що будь-яка форма власності базується на розмежуванні свого і чужого. А, отже, і будь-який тип і форма власності по своій суті є приватною. Негативний результат більш як сімдесятирічного втілення у нашій країні теоретичних засад марксизму викликав процеси реабілітації, поверення до засад приватного життя, приватного права, приватної власності. З прийняттям Закону України “Про власність” від 7.02.91 р., було офіційно закріплено у законодавстві термін “приватна власність”, врегульовано її правовий режим, знято ряд обмежень щодо індивідуальної власності громадян. Слід сказати, що теорія і ідеологія приватної власності є органічною частиною культури як цілого, тобто приватна власність може нормально існувати лише у відповідному культурному середовищі. Приватна власність повинна стати такою, що високо цінується у суспільстві і культурою цього суспільства загалом, і кожним, окремо взятим індивідом зокрема [42, с.11]. Утвердження права приватної власності як вищої соціальної та моральної цінності, поряд з комплексом інших проблем, потребує клопіткої теоретичної і напруженої законодавчої роботи. Українськими правниками останнім часом немало зроблено для наукового обгрунтування реформ у сфері правовідносин власності. Метою даної роботи є розкриття теми “Зміст і межі здійснення права приватної власності”. Дана тематика мало розроблялась в радянській науковій літературі, оскільки пріоритет надавався усуспільненим формам власності. Проводились лише окремі дослідження щодо правового режиму індивідуального майна громадян. Для виконання вказаного завдання недостатньо буде обмежитись лише аналізом положень чинного законодавства України або вітчизняними науковими дослідженнями права приватної власності. Адже вони виходять з традиційного уявлення про зміст права власності як “тріади правомочностей”. Далі у цій роботі буде показано, що такий підхід є досить загальним і в повній мірі не відповідає на питання про реальний зміст права власності. Не випадково ряд зарубіжних авторів висуває концепції шести -, дев'яти - чи одинадцяти елементної формули права власності. Все більшого поширення набуває розуміння права власності як певної в'язки правомочностей власника. Не менш цікавим є співвідношення концепції права власності як абсолютної влади особи над річчю, що була висунута ще римськими юристами, і концепції розщепленого права власності, що проголошується сьогодні. Із закріпленням у проекті Цивільного кодексу України речових прав, що є новим для нашого законодавства, постає питання про співвідношення права власності і інших речових прав. Різні думки у науковій літературі висловлюються і щодо того, що є об'єктом права власності. На противагу домінуючому у вітчизняній науковій літературі розумінню об'єктів права власності як речей, тобто об'єктів матеріального світу, зарубіжні науковці протиставляють розуміння об'єкту власності як прав на суспільні блага або висловлюють думку про подвійну (матеріальну і юридичну) природу об'єктів. Очевидно, що даний науковий спір потребує ґрунтовного вивчення. Слід також з'ясувати питання про межі здійснення права приватної власності, з'ясувати, які обмеження щодо приватної власності встановлено законодавством. Водночас виникає питання про розмежування правомірної реалізації права і зловживання правом. Для розуміння суті права приватної власності важливим є розкрити і співставити економічний і юридичний аспекти власності. Складно заперечити твердження про те, що саме потреби реального життя, в даному випадку - потреби економічного обороту, - значною мірою визначають характер і спрямованість правового регулювання відносин власності. Не зайвим буде для цієї мети розглянути і історичний процес виникнення права приватної власності. Всі ці, а також деякі інші питання буде розглянуто у даній роботі. В якості джерел буде використано не лише праці вітчизняних авторів та положення чинного законодавства України, але і враховано положення проекту Цивільного кодексу України, наукові публікації, юридичну практику і законодавство зарубіжних країн, зокрема, Російської Федерації. А також праці, що стосуються римського приватного права. Розділ І. Поняття права власності 1.1 Власність: економічний і юридичний аспекти Власність належить до числа таких категорій, навколо яких на протязі багатьох століть перехрещуються дослідження кращих мислителів людства. Однак боротьбою в теоретичному плані справа не обмежується. Соціальні потрясіння, що часом змінюють світ, однією із своїх головних причин мають, у кінцевому рахунку, спроби змінити існуючі відносини власності, утверджуючи новий порядок в цих відносини [21, с.292]. Власність притаманна майже всім епохам розвитку людства, є одним з найважливіших економічних чинників буття суспільства. Виділяють п'ять типів власності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний та соціалістичний із різними їх модифікаціями [26, с.6]. Для розкриття теми даної роботи важливим є дослідити і розмежувати різні аспекти відносин, про які йшлося вище. Відносини власності можуть мати правовий, економічний, соціальний, політичний, культурний, етичний та ряд інших аспектів. Зрозуміло, їх повне і всебічне вивчення дасть змогу якнайбільшою мірою вивчити і зрозуміти дане суспільне явище, проте на даному етапі вважаю необхідним розкрити і розмежувати два найважливіші, з точки зору теми, аспекти: економічний і юридичний. На думку ряду науковців, власність є категорією економічною, в той час як право власності - категорією юридичною. Відносини власності набувають ознак відносин права власності, коли вони регулюються правоми нормами. Власність як економічна категорія характеризує відносини між людьми і колективами у процесі виробничої діяльності з приводу привласнення матеріальних благ. Тобто, це суспільне відношення, центральним моментом якого є те, що відносини між окремими індивідами та їх групами складаються з приводу привласнення матеріальних благ [48, с.240]. Власність ґрунтується на розмежуванні мого і твого. Будь-який тип і будь-яка форма власності, який би не був високий в тому чи іншому конкретному суспільстві рівень усуспільнення або, що те ж саме, рівень колективізації власності, можуть існувати лише при умові, що хтось відноситься до умов і продуктів виробництва як до своїх, а хтось - як до чужих. Без цього взагалі немає власності. З цієї точки зору будь-яка форма власності є приватною, якою б ідеологічною ширмою, що спрямована на цілком прозаїчні цілі, це не прикривалось [21, с.292]. Власність немислима без того, щоб інші особи, що не є власниками даної речі, відносились до неї як до чужої. Таким чином, власність - це не лише відношення людини до речі (відношення до речі як до своєї), але і відносини між людьми з приводу цієї ж речі. Усі невласники зобов'язані утримуватись від будь-яких посягань на чужу річ, а отже - і волі власника, що спрямована на цю річ. Таким чином, власність має своє матеріальне вираження у вигляді речі. Хоча слід мати на увазі, що для власника цінна не сама річ як об'єкт матеріального світу, а ті блага, які може дати ця річ. Тобто, відносини власності - це насамперед відносини щодо розподілу суспільних благ, що, в свою чергу, втілені у речах. Воля власника по відношенню до належної йому речі виражається у володінні, користування., розпорядженні річчю (матеріальними чи суспільними благами). Володіння, користування і розпорядження визначають зміст економічних відносин власності [48, с.240]. Володіння являє собою закріплення матеріальних благ за конкретними індивідами і колективами, фактичне утримання речі в сфері господарювання цих осіб. Зміст користування полягає у вилученні з речей їх корисних властивостей шляхом їх виробничого чи особистого споживання, задоволенні певних потреб індивіда чи колективна через використання речей. Розпорядження означає здійснення по відношенню до речі актів, що визначають її долю аж до знищення, тобто визначення фактичної або юридичної долі речі. В користуванні і розпорядженні виражається уже динаміка відносин власності. В соціально-економічній літературі, в тому числі і юридичній, поширене визначення власності як присвоєння індивідом чи колективом засобів і продуктів суспільного виробництва у певній формі. Звичайно, можна наводити різні визначення власності як економічної категорії, проте на мою думку, більш доцільно буде визначити суттєві ознаки власності. Таким чином, власність: 1) це вольове відношення певного суб'єкта до речі як до своєї; 2) це суспільне відношення, що проявляється в певному суверенітеті волі власника, спрямованої на річ; 3) це майнове відношення - тобто відношення з приводу поділу суспільних благ між різними суб'єктами; 4) економічний зміст власності проявляється у володінні, користуванні і розпорядженні об'єктом власності; 5) відносини власності виступають у певній суспільній формі, тобто отримують певне своє закріплення. З'ясовуючи зміст економічного поняття власності чи відносин привласнення матеріальних благ - встановлення над ними з боку власника “господарського панування”, що дає йому можливість за своєю волею усувати чи допускати інших осіб до користування своїм майном і самостійно визначати характер такого користування, - не слід залишати поза увагою питання про особливості статусу самого власника. Так, в умовах товарного виробництва власність зобов'язує власника бути виробником, організатором, комерсантом, тощо, тобто зобов'язує його бути компетентно відповідальним перед суспільством. Економічні відносини власності включають такі основні стадії їх реалізації: володіння багатством природи і створення нових матеріальних благ між членами суспільства; виробниче і особисте споживання матеріальних благ. Зазначені стадії реалізації економічних відносин здійснюються безпосередньо учасниками (суб'єктами) цих відносин, які мають бути наділені для цього відповідними повноваженнями, а саме - повною можливістю панувати над належними йому речами.