Підсумовуючи усе сказане про об'єкти права власності, можна звернутись до міркувань О.С. Іоффе з цього приводу [29, с.63]. При натуралістичному підході до соціальних явищ право в розумінні суб'єктивних прав неможливо уявити інакше, як уречевленому вигляді. Проте римляни проявили набагато більшу майстерність в сфері казуїстики, ніж в сфері формулювання загальних понять. Не дали вони ні загального визначення права власності, ні загального поняття права речі. Реально існуючі правові явища не завжди можна звести до матеріального розуміння речей. Не завжди право власності можна ототожнювати з самою річчю. Для того щоб майнові права (права вимоги) вмістити в речову концепцію, римляни і створили безтілесні речі, тобто речі, що полягають в праві. І таким чином було вирішено проблему, незважаючи на розбіжність в загальних уявленнях про речі. На відміну від римського приватного права, ні феодальне, ні буржуазне право поділу речей на тілесні і безтілесні не знали. Питання про це виникло з появою акціонерних компаній, широким обігом цінних паперів. Техніко-юридичні конструкції потіснили традиційні об'єкти відносин власності. В буржуазній науці почали розвиватись двоякого роду вчення. З одного боку, стверджувалось, що з юридичного боку, об'єктом права власності є не річ, а право. З іншого - річ не лише частина матеріальної природи, але і певне штучне (юридичне) утворення. Остання концепція є певною аналогією римського поділу речей.

У зв'язку із сказаним заслуговує уваги положення п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності ” від 25.12.92 р., де вказано, що об'єктом злочинів проти власності є приватна власність громадян, а предметом - майно, належне громадянам (жилі будинки, предмети домашнього господарства та інше). Проте в постановах Пленуму ВСУ по цивільних справах та керівних роз'ясненнях щодо права власності, в якості об'єктів права власності називається лише майно в розумінні речей.

На підставі усього викладеного можна зробити наступні висновки:

1) об'єктом права власності, як і інших цивільно-правових відносин все-таки є суспільні блага. На мою думку, неправильним буде відривати правові відносини власності від їх економічного змісту.

2) суспільні блага, що визнаються об'єктом відносин власності з точки зору їх цінності для суб'єктів повинні розглядатись в економічному аспекті (їх здатність задовольняти певні суспільні потреби) та аспекті юридичному (обсяг прав, що слідує за річчю (або передається разом з річчю) становить для суб'єктів не меншу цінність, ніж споживчі якості речі). Права на річ, що є у суб'єкта визначає його можливість господарчо використовувати суспільне благо.

3) права на суспільне благо, з одного боку встановлюють певний зв'язок особи і суспільного блага (навіть не маючи можливості здійснювати свої права власника фактично, особа залишається ним юридично), а з іншого - регулює відносини між людьми з приводу цього блага.