Звичайно дострокова поставка припускає й дострокову оплату товару покупцем. Датою поставки називається дата передачі товару в розпорядження покупця. Залежно від способу доставки датою поставки може вважатися: * дата документа, видаваного транспортною організацією, що прийняла товар для перевезення; * дата розписки транспортно-експедиторської фірми в прийманні вантажу [24]. 1.4 Види договорів із зовнішньоекономічної діяльності У міжнародній комерційній практиці взаємне волевиявлення може наділятися у форму контракту купівлі-продажу, ліцензійного, орендного контракту, контракту страхування, перевезення, зберігання, майнового наймання, комісії, доручення, дарування, кредитування, контракту на туристичні послуги, по торгівлі технічними послугами й ін. У міжнародній практиці використовуються два основних методи здійснення комерційних операцій: прямій і непрямий. Прямий метод припускає встановлення зв'язків між виробником (постачальником) і кінцевим споживачем; поставку товарів безпосередньо кінцевому споживачеві й закупівлю товарів у безпосереднього самостійного виробника на основі договору купівлі продажу. Непрямий метод припускає покупку й продаж товарів через торговельно-посередницьку ланку на основі висновку спеціального договору з торговельним посередником, що передбачає виконання останнім певних зобов'язань у зв'язку з реалізацією товару продавця[28] . Уважається, що здійснення безпосередніх комерційних операцій, особливо експортних, має ряд переваг. Зокрема, дозволяє налагоджувати більше тісні контакти з іноземними споживачами, краще вивчати умови ринку й швидше пристосовувати свої виробничі програми до попиту й вимог іноземного ринку [22]. Використання торговельних посередників доцільно при збуті стандартних видів машин і устаткування, що вимагають після продажного технічного обслуговування. При цьому наявність у посередницьких фірм власної мережі технічного обслуговування (ремонтних майстерень, кадрів фахівців, складів запасних частин і т.д.) значно полегшує освоєння нових ринків. Позитивно позначається й спеціалізація діяльності торговельних посередників на операціях з певною групою товарів [22]. Контракт разового постачання - одноразовий правочин, що передбачає постачання погодженої кількості товару до визначеної дати, терміну, періоду часу. Постачання товарів виконується один чи кілька разів протягом установленого терміну. По виконанню прийнятих зобов'язань юридичні відносини між сторонами, і власне контракт, припиняються. Разові контракти можуть бути з короткими та тривалими термінами постачання. Контракт із періодичним постачанням передбачає регулярне (періодичне) постачання визначеної кількості, партій товару протягом встановленого в умовах контракту періоду часу, що може бути короткостроковим (звичайно один рік), і довгостроковим (5-10 років, а іноді і більше). Обидва вищевказаних контракти можуть мати як короткий, так і тривалий термін виконання, а основна відмінність складається в специфіці взаємин партнерів договору [17]. Контракти на постачання комплектного устаткування передбачають наявність зв'язків між експортером і покупцем-імпортером устаткування, а також спеціалізованими підприємствами, що беруть участь у комплектації такого постачання. При цьому генеральний постачальник організує і несе відповідальність за повну комплектацію і своєчасність постачання, а також за якість [29]. У залежності від форми оплати за товар розрізняють контракти з оплатою в грошовій формі і з оплатою в товарній формі цілком або частково. Контракти з оплатою в грошовій формі передбачають розрахунки у визначеній погодженій сторонами валюті з застосуванням обумовлених у контракті способів платежу (готівковий платіж, платіж з авансом і в кредит) і форм розрахунку (інкасо, акредитив, чек, вексель) [29]. Велике поширення одержали в сучасних умовах контракти з оплатою в змішаній формі, наприклад, при будівництві на умовах цільового кредитування підприємства «під ключ» оплата витрат відбувається частково в грошової, а частково в товарній формі. У нашій країні також широке поширення одержали бартерні договори - товарообмінні і компенсаційні правочини, що передбачають простий обмін погодженої кількості одного товару на іншій. У цих договорах встановлюється або кількість товарів, поставка яких здійснюється сторонами одна одній, або обумовлюється сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товари. Але останнім часом спостерігається тенденція до обмеження державою такого роду договорів, тому що вони не припускають присутність грошей при її здійсненні, що саме собою є збитковим для держави. Простий компенсаційний договір, так само як і товарообмінний, передбачає взаємне постачання товарів на рівну вартість. Однак на відміну від товарообмінного, компенсаційний договір передбачає узгодження сторонами цін товарів, поставка яких здійснюється сторонами одна одній. У такому договорі звичайно фігурують не два товари, а значне число передбачуваних до обміну товарів [29]. РОЗДІЛ ІІ. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЇ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНИХ ДОГОВОРІВ (КОНТРАКТІВ) 2.1 Правове регулювання договорів зовнішньоекономічної діяльності До основних джерел правового регулювання зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу відносяться міжнародні договори, внутрішнє законодавство, звичаї. Практично у всіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, що регулюють відносини по міжнародній купівлі-продажу товарів. Наприклад, у Франції, Німеччині, США, Швейцарії такі норми містяться в торгових кодексах. У Великобританії прийняті спеціальні законодавчі акти по міжнародній купівлі-продажу товару (Закон Великобританії 1979р. про купівлю-продаж товарів). У практиці міжнародної торгівлі застосовуються наступні джерела регулювання відносин зовнішньоторговельної купівлі-продажу товарів: * Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980р.); * Конвенція ООН про задавнення позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974р.); * Конвенція про право, застосованому до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985р.) [31]. У практиці міжнародної торгівлі найбільше широко застосовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона була підписана у Відні 2 квітня 1980 року і набрала сили 1 січня 1988 року для держав, що на той момент ратифікували її чи приєдналися до неї. Віденська конвенція 1980 року складається з чотирьох частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу товарів і його основні умови. Застосування її обмежується договорами купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться на території різних договірних держав, чи випадками, коли до договору застосовне право держави -- учасника Конвенції. Варто враховувати ту обставину, що Віденська конвенція 1980 р. не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона визначає спеціальні торгові терміни у відношенні постачання товарів і способів визначення ціни, а також перехід права власності на товар. У відповідності зі ст. 7 (2) зазначеної Конвенції, якщо питання, що відносяться до предмета її регулювання, прямо в ній не вирішуються, то вони підлягають вирішенню відповідно до загальних принципів Конвенції; а у випадку їхньої відсутності -- відповідно до права, застосовного у силу норм міжнародного приватного права. Деякі види продажу товарів під дію Віденської конвенції 1980 року не підпадають. Наприклад, продаж товарів з аукціону, продаж цінних паперів, судів повітряного і водяного транспорту, електроенергії. Конвенція не визначає порядок розрахунків за зовнішньоторговельним договором купівлі-продажу і терміни задавнення позову [31]. У практиці міжнародної торгівлі широко застосовуються міжнародно-правові звичаї - загальновизнані правила, що склалися в сфері зовнішньої торгівлі на підставі постійного й однакового повторення даних фактичних відносин. У комерційній практиці також використовують поняття торгові звичаї, що означають заведений порядок чи фактично стале в торгових відносинах правило, що служить для визначення волі сторін, прямо не вираженої в договорі [35]. Варто помітити, що зовнішньоторговельні операції купівлі-продажу українськими підприємцями обов'язково повинні відбуватися в письмовій формі. Недотримання форми таких договорів спричиняє їх недійсність. По законодавству ряду закордонних країн не потрібно обов'язкового письмового оформлення зовнішньоторговельних договорів купівлі-продажу [29]. Відповідно до Віденської конвенції 1980р. (ст. II) не потрібно, щоб договір купівлі-продажу був укладений в письмовій формі чи підкорявся іншій вимозі у відношенні форми. Допускається його підтвердження будь-якими засобами, включаючи показання свідків. Однак при приєднанні Союзу РСР до зазначеної Конвенції 23 травня 1990р. було зроблене застереження про незастосовність положень ст. II Конвенції, якщо хоча б одна зі сторін має своє комерційне підприємство в СРСР. В даний час названа Конвенція, у тому числі і застереження до неї, діють і для України [31]. Що ж стосується внутрішнього законодавства, то на Україні контрактна діяльність регулюється наступними законами: - Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16 квітня 1991р. - Положення «Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» №201 від 06 вересня 2001р. - Розпорядження «Щодо укладання суб'єктами господарської діяльності України зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» № 10-24/01-89/13 від 07 вересня 1992р. Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» є одним з основних нормативних документів, що регулюють даний вид діяльності. Він складається з 7 розділів і 39 статей, у яких дається визначення базових термінів, таких як: - іноземна валюта готівкою; - платіжні документи; - цінні папери; - золото та інші дорогоцінні метали; - господарська діяльність, тощо. Також, закон описує визначення суб'єктів та принципів зовнішньоекономічної діяльності, контрактів, що укладаються суб'єктами. Але основне призначення цього закону - це державне регулювання всіх сфер зовнішньоекономічної діяльності Див. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» №959-XII від 16 квітня 1991 року.. Як бачимо, така сфера діяльності, як зовнішньоекономічна регулюється, як внутрішнім законодавством, так і підпадає під дію різного роду міжнародних договорів, що також в свою чергу вкладають свій внесок в удосконалення зовнішньоекономічних відносин, як між державами, так і між їх громадянами та підприємствами-учасниками таких зовнішньоекономічних відносин. 2.2 Порядок державної реєстрації зовнішньоекономічних договорів (контрактів) З метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) Кабінет Міністрів України, керуючись ч. 1 ст. 383 ГК України, може затверджувати їх державну реєстрацію. Державна реєстрація обов'язкова для тих договорів, предметом яких: товари, відносини з реекспорту яких регулюються чинним законодавством України та міжнародними договорами України; товари походженням з України, щодо яких міжнародними договорами України передбачено добровільні обмеження експорту з метою запобігання демпінгу; товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури; товари походженням з України, імпорт яких до інших країн квотується, контингентується, ліцензується відповідно до законодавства цих держав або нормативних актів економічних угруповань, митних союзів; товари походженням з України, експорт яких здійснюється в рамках бартерних (товарообмінних) операцій або операцій із зустрічною торгівлею [25]. Для реєстрації зовнішньоекономічного договору (контракту) суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності України, який є стороною контракту, подає такі документи: - інформаційну картку зовнішньоекономічного договору (контракту) за формою, що встановлює Міністерство економіки України; - оригінал зовнішньоекономічного договору (контракту) та його копію, завірену в установленому порядку керівником суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.