Від вирішення означених питань, від правильної відповіді на них правозастосовчими органами, залежить правильна, обґрунтована кримінально-правова оцінка діянь, якими спричиняється шкода чи створюється загроза її заподіяння правоохоронюваним інтересам, взятим під охорону кримінального закону. Особливо це стосується кримінально-правової оцінки діянь службових осіб для вирішення питання про наявність (відсутність) в їх діяннях ознак складів злочинів, якщо ними заподіюється нематеріальна шкода (шкода немайнового характеру) правоохоронюваним інтересам особи (юридичної чи фізичної), держави і суспільства, правам і свободам людини, оскільки обов'язковою ознакою основних складів злочинів, передбачених статтями 364, 365 та 367 КК, а також у ст. 2351, 2352, 2533, якими КК доповнений Законом від 9.06.09, законодавець передбачає наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди названим об'єктам кримінально-правової охорони, яка може полягати у заподіянні як матеріальних збитків, так і шкоди немайнового (нематеріального) характеру. Критеріїв віднесення шкоди немайнового характеру до істотної, визначення її кількісного виразу чинне законодавство не містить - вирішення питання про кількісний вираз шкоди немайнового характеру правоохоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, заподіяної діянням службової особи, визнання (невизнання) її істотною у кожному конкретному випадку законодавцем передано на розсуд (угляд) правозастосовних органів.

Кримінально-правове значення інтересу, на наш погляд, полісемічне. Інтерес може бути:

• об'єктом кримінально-правової охорони (правоохоронюваний, охоронюваний законом, законний інтерес) - це інтерес потерпілого, якому злочинним діянням заподіюється шкода чи створюється загроза її заподіяння;

• об'єктом правомірного захисту, посягання на який (заподіяння чи створення загрози заподіяння шкоди якому) є підставою для здійснення акту необхідної оборони чи крайньої необхідності. У такій якості інтерес є і об'єктом злочину, на який здійснюється суспільно небезпечне посягання особою, якій заподіюється шкода у стані необхідної оборони.

• благом, якого хоче досягти особа, що вчинює злочин - об'єктом чи ознакою мотиву або мети вчинення злочину.

У цьому значенні, очевидно, законодавець забороняє реалізацію, досягнення певного інтересу певним способом чи певною особою.

При цьому, очевидно, одночасно із досягненням особою інтересу вчиненням діяння, яке законодавцем забороняється, в багатьох випадках аналогічному інтересу іншої особи заподіюється шкода:

• при вчиненні злочинів проти власності злочинець задовольняє свої матеріальні інтереси заподіюючи шкоду матеріальним інтересам інших осіб;

• при одержанні хабара службова особа задовольняє свої матеріальні інтереси (об'єктивно

• і інші інтереси: сексуальні, наприклад, якщо предметом злочину будуть визнані і нематеріальні блага) або матеріальні інтереси інших осіб шляхом (за рахунок) заподіяння шкоди матеріальним інтересам хабародавця.

Щодо поділу інтересів на законні і незаконні. Виділення незаконних інтересів чисто умовне. Дати визначення поняття "незаконний інтерес" неможливо. Приклад: одержання хабара за незаконне закриття кримінальної справи щодо особи, яка дає хабара; за незаконне порушення кримінальної справи щодо іншої особи, в чому зацікавлений хабародавець; за винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, (касаційний розгляд кримінальної справи - за прийняття рішення про розгляді - не розгляд).

Багато вчених розглядають інтерес як складову частину (елемент) суспільних відносин [22-24]. При цьому Б.С. Никифоров фактично ототожнює поняття "суспільні відносини" і "інтерес". Він пише, що об'єкт злочину - це той суспільний інтерес, проти якого спрямовується злочин і який бере під захист кримінальне право [25].

Я.М. Брайнін елементами суспільних відносин як об'єкта злочину називав суб'єктів або учасників цих відносин, їх дії чи стани відносно одне одного, охоронювані законом інтереси суспільних відносин і їх матеріальне вираження у вигляді предметів, речей чи інших матеріальних цінностей [26].

Позиція окремих вчених зводиться до того, що інтереси не є елементом суспільних відносин, що це різні поняття. Зокрема, В.К. Глістін вважає, що інтереси визначаються тими суспільними відносинами, які їх утворили, оскільки суспільні відносини є матеріальним субстратом будь-яких інтересів. На його думку, визначення об'єкта злочину через порушені інтереси суб'єкта є в своїй основі глибоко помилковим [27].

На наш погляд, достатньо обґрунтованою з позиції прихильників теорії "об'єкт злочину - суспільні відносини" щодо поняття "інтерес" та співвідношення цього поняття із поняттям "суспільні відносини" є позиція В.Я. Тація, який пише, що "інтерес - це той об'єктивно існуючий соціальний феномен, поява якого зумовлюється функціонуванням суспільних відносин. Тому інтерес є не складовою частиною (основою, ядром тощо) структури суспільних відносин, а самостійним в певній мірі явищем. Однак при цьому не можна повністю відривати інтерес від суспільних відносин. Він є не тільки продуктом суспільних відносин, але й, має, безперечно, свій зворотній на них вплив" [28].

В.Я. Тацій вважає, що "необхідність використання інтересу для визначення об'єкта конкретного злочину виникає не у всіх випадках, а тільки тоді, коли як об'єкт визначені законодавцем ті суспільні відносини, які за своєю природою сховані від безпосереднього сприйняття. Отже, вказівка на такі суспільні відносини, як на об'єкт того чи іншого злочину, ускладнює його використання. Адже пізнати такий об'єкт без попереднього дослідження відповідного інтересу просто неможливо. Тільки з'ясувавши в цих випадках сам інтерес, його зміст, ми пізнаємо і ті суспільні відносини, які немов би стоять за ними і в інтересі одержують найбільш точний відбиток" [29].

Зверну увагу на те, що В.Я. Тацій не дає визначення поняття "інтерес", а лише констатує, що інтерес як соціологічна категорія являє собою не явище суспільної свідомості суб'єктів, а явище їх суспільного буття, що інтереси являють собою безпосереднє вираження і становище людей у суспільстві, у системі суспільного виробництва і обумовлених цим положенням потреб, та що таке розуміння інтересу цілком прийнятне і для науки кримінального права, зокрема для рішення проблем об'єкта злочину [30].

Щодо співвідношення понять "інтерес" та "потреба", то, на думку В.Я. Тація, потреба є первинною щодо самого інтересу, виступає предметною, вихідною основою, яка обумовлює і визначає інтерес, а зміст будь-якого інтересу завжди відповідає і змісту потреби, яка зумовила його появу, що не потреба, а саме інтерес є найбільш точним відбитком суспільних відносин, які існують [31].

Потреби, усвідомлені суспільством, класами, соціальними групами, індивідуумами виступають як їх інтереси. На відміну від потреб інтерес скерований не стільки на предмет задоволення, скільки на ті соціальні інститути, установи, норми взаємостосунків у суспільстві, від яких залежать всі умови життєдіяльності людей (розподіл цінностей, благ). Значення інтересів полягає в тому, що вони є причиною соціальної активності людей і в цьому значенні виступають найважливішими чинниками перетворень у суспільстві, державі та світі [32].

Є.В. Фесенко пише, що в узагальненому вигляді погляди науковців щодо поняття "інтерес" зводяться до двох трактувань цього поняття: психологічної та соціологічної [33]. При цьому Є. В. Фесенко робить посилання на роботу О.В. Кузнецова. Зазначу, що О.В. Кузнецов говорить не про дві, а про три основні точки зору: перша, яка є панівною в психології, розглядає інтерес як виключно психологічне, суб'єктивне явище. Друга - філософська, розглядає інтерес як об'єктивно існуючу категорію, незалежну від волі і свідомості людей. Третя, яка, на його (О.В. Кузнецова) думку, є найбільш правильною, розглядає інтерес як єдність об'єктивного і суб'єктивного [34]. О.В. Кузнецов визначає поняття "інтерес" як відношення суб'єкта до об'єкта (тобто до соціальних та інших умов свого життя, оточуючих предметів, явищ і т.п. як до найважливіших благ), яке виражається у певному стані суб'єкта в об'єктивному світі або в його діяльності, спрямованій на задоволення людських потреб. На думку О.В. Кузнецова, інтерес включає: * об'єкт інтересу; * суб'єкт інтересу, його носія; * відношення суб'єкта до об'єкта; * наслідок, результат впливу суб'єкта на об'єкт, що полягає у задоволенні певної потреби [35].

О.В. Кузнецов вважає, що різноманітні людські інтереси можна поділити на різні групи (види) залежно від тих критеріїв, які кладуться в основу такого поділу: залежно від сфери дії чи сфери прояву інтересів останні діляться на матеріальні, політичні і духовні; залежно від їх носія - на суспільні і особисті; залежно від їх соціальної природи, яка відображає дійсне положення самого суб'єкта (носія інтересів), - на реальні, які відповідають природі суб'єкта, і уявні, ілюзорні, які не відповідають його природі; залежно від їх значимості - на основні, корінні, головні інтереси і другорядні, тимчасові тощо [36].

Погоджуючись з позицією О.В. Кузнецова щодо можливості поділу (класифікації, систематизації) інтересів за різними критеріями, зазначу, що в КК інтереси як об'єкти кримінально-правової охорони вирізняються (виокремлюються) за критерієм суб'єкта (носія) таких інтересів (особи - людини і громадянина, державні, громадські, юридичних осіб).

На думку А.П. Козлова, інтерес - це ставлення особи до предмета в силу його життєвої значущості та емоційної привабливості шляхом виділення його із ланцюга тотожних, однорідних чи різнорідних предметів, виражене в бажанні ознайомлення з ним, а коротше - це життєво чи емоційно важливе суб'єктивне прагнення до ознайомлення із свідомо чи підсвідомо виділеним предметом [37], тобто інтерес він розглядає як суб'єктивну категорію, з психологічної позиції.

Є.В. Фесенко виділяє чотири змістовні ознаки поняття "інтерес": * суб'єктивна характеристика - зацікавленість суб'єкта у чомусь, тобто виникнення, активізація та зосередженість уваги на об'єкті інтересу, - яка несе основне навантаження у визначенні цього поняття, тому що відображає його суть; * спрямованість інтересу на задоволення певних потреб; * його об'єктивізована форма - критеріями об'єктивізації якої є врегулювання та захищеність правовими нормами різних галузей права, зокрема кримінального, а також регламентація інтересу моральними нормами, традиціями тощо, визнаними членами суспільства і захищеними кримінально-правовими нормами; * несуперечливість інтересу закону [38]. Є.В. Фесенко вважає, що об'єктивізація інтересу може полягати у нормативній захищеності інтересу чи бути у вигляді настанови, хоча й не врегульованої правом, але визнаної членами суспільства, оскільки регламентується моральними нормами, традиціями тощо [39].

Н.В. Шігіна говорить про інтереси суб'єктів кримінального права - особи, суспільства і держави, політичне спілкування між якими у сфері кримінального права обмежується інтересами регулювання, забезпечення, або охорони життєво важливих інтересів, які визначають необхідні і достатні умови їх існування [40].