Під інтересами суб'єктів кримінального права Н.В. Шігіна розуміє охоронювані кримінальними законом життєво важливі, однаково значимі для всіх суб'єктів (особи, суспільства і держави) потреби, які визначають необхідні і достатні умови їх існування. На думку Н.В. Шігіної, юридичне значення інтересів може бути різним - одні інтереси суб'єктів кримінального права мають значення прав, інші становлять собою лише юридичну можливість одержання соціального блага, основану на простому юридичному дозволі, проте для характеристики інтересів суб'єктів кримінального права суттєвим є не юридичне, а соціально-політичне значення їх потреб, яке визначається єдиним масштабом необхідних і достатніх умов існування особи, суспільства і держави [41].

Н.В. Шігіна вважає, що злочин, як основний елемент відношення, яке визначається змістом кримінально-правової охорони, є індивідуалізованим зв'язком між формально визначеними особами і в цьому смислі об'єкт злочину повинен визначатись у вказаній системі координат, тобто зв'язків, відносин. З цих позицій, на її думку, об'єктами злочинів є суспільні відносини, які визначають зміст формально-юридичних ознак злочину (складу злочину), а також формально-юридичні ознаки суб'єктів кримінально-правових відносин, проте поняття "суспільні відносини" не прийнятне для характеристики об'єктів кримінально-правової охорони, оскільки вони визначаються змістом не кримінально- правових, а політико-правових відносин, у зв'язку з чим відрізняються специфікою кримінально-правової функції суб'єктів кримінального права, інтереси яких (особи, суспільства і держави) та є об'єктами кримінально-правової охорони [42].

Є підстави погодитись з висновком Н.В. Шігіної, що розділи Особливої частини КК РФ не відображають зміст родового об'єкта злочину, а відображають класифікацію життєво важливих інтересів суб'єктів кримінального права, які визначають зміст родового об'єкта злочину, а відносна абстрактність родового об'єкта злочину не має відношення до підстав виділення в Особливій частині КК РФ того чи іншого розділу і такою підставою служить не об'єкт злочину, а об'єкт кримінально- правової охорони, тобто інтереси суб'єктів кримінального права [43].

Конституційний Суд України, розглядаючи питання про зміст поняття "охоронюваний законом інтерес", констатував, що позиції як законодавчого органу та правозастосовних органів, в тому числі і Верховного Суду України, так і наукових та навчальних закладів з даного питання суттєво різняться. Приймаючи ж власне рішення з цього питання, Конституційний Суд України виходив з такого: "Етимологічний зміст слова "інтерес" включає: * увагу до кого-, чого-небудь, зацікавленість кимось, чимось; цікавість, захоплення;

• вагу, значення; * те, що найбільш цікавить кого- небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот;

• прагнення, потреби; * те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам, вигоду, користь, зиск. У загально-соціологічному значенні категорія "інтерес" розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами" [44].

Прикладом застосування поняття "інтерес" у широкому сенсі, на думку Конституційного Суду України, є Конституція України, ст. 18, 32, 34, 35, 36, 39, 41, 44, 79, 89, 104, 121, 127, 140 якої наголошують на національних інтересах, інтересах національної безпеки, економічного добробуту, територіальної цілісності, громадського порядку, здоров'я і моральності населення, політичних, економічних, соціальних, культурних інтересах, інтересах суспільства, інтересах усіх співвітчизників, інтересах громадянина, інтересах держави, спільних інтересах територіальних громад сіл, селищ та міст тощо. Вказуючи на наявність таких інтересів, Конституція України підкреслює необхідність їх забезпечення (ст. 18), задоволення (ст. 36) чи захисту (ст. 44, 127). Зміст інтересів у широкому розумінні Конституція України не розкриває. Проте у Законі України "Про основи національної безпеки України" від 19.06.03 № 964-IV дається як визначення терміна "національні інтереси" (ст. 1), так і вичерпний перелік їх пріоритетів (ст. 6).

Конституційний Суд України, здійснивши інтерпретацію поняття "інтерес" у вузькому розумінні цього слова, оскільки у клопотанні народних депутатів України йшлось саме про такий різновид інтересу в словосполученні "охоронюваний законом інтерес", тобто інтерес, який на відміну від інтересу в широкому розумінні, перебуває у логічно-смисловому зв'язку із суб'єктивними правами, але прямо ними не опосередковується, тобто виходить за межі останніх, а саме у такому значенні слово "інтерес", вважає Конституційний Суд України, вживається в Конституції України, ст. 4 ЦПК України, окремі положення якого підлягають офіційному тлумаченню, і в багатьох законах та інших нормативно-правових актах, дав таке визначення поняття "охоронюваний законом інтерес": "це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам" (п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 Цивільно-процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.04 № 18-рп/2004 [45].

У констатуючій частині Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої ст. 4 Цивільного процесуального кодексу

України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.04 № 18-рп/2004 наводяться позиції Президента України, Голови Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Верховного Суду України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку з питання щодо поняття "правоохоронюваний інтерес", його співвідношення із поняттям "права", а також зазначається, що Конституційний Суд при вирішенні справи проаналізував також позиції науковців Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, Інституту філософії імені Г.С. Сковороди Нан України, Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Інституту соціології НАН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і Центру європейського та порівняльного права.

Позиція Конституційного Суду України щодо поняття "охоронюваний законом інтерес", визначення якого ним дається, обґрунтовується і базується на декількох принципових теоретичних положеннях (висновках), якими керувався Конституційний Суд України, а саме:

• в юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як етимологічне, так і загально-соціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами;

• виходячи зі змісту частини першої ст. 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою;

• види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" зазвичай не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними;

• у випадках, коли інтерес не підлягає охороні ані законом, ані правом, законодавець завжди прямо про це зазначає;

• інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави чи "всіх співвітчизників" або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права. Наголос на "охоронюваності законом" чи законності того чи іншого інтересу законодавець робить не завжди, зважаючи на те, що згадувані у законах інтереси не суперечать Конституції України або випливають з її змісту. Таке акцентування застосовується лише у разі, коли не виключена можливість шляхом зловживання інтересами, прагненнями, використовуючи ті чи інші юридичні норми, забезпечити реалізацію незаконних інтересів;

• важливо враховувати, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і неправовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Йдеться про виключно легітимні, але конкуруючі інтереси покупця і продавця, боржника і кредитора, наймача і наймодавця, споживача і товаровиробника, прокурора і адвоката, слідчого і підозрюваного тощо. Певною конфліктністю характеризуються і охоронювані законом та правом інтереси громадянина і держави, особи і суспільства, акціонера і акціонерного товариства, національні і загальнолюдські, приватні і публічні тощо;

• особливого значення набуває чітке розмежування понять "інтерес" (у вузькому розумінні) і "суб'єктивне право", логічно-смисловий зв'язок між якими є очевидним: і те, й інше опосередковується об'єктивним правом, гарантується і охороняється державою тощо. Зокрема, і суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес є дозволами. Але перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимсь конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.