Ураховуючи наведені положення поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій ст. 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає, на думку Конституційного Суду України, правовий феномен, який: * виходить за межі змісту суб'єктивного права; * є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; * має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; * не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; * означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; * розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Конституційний Суд України вважає, що охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин (виділено нами - П.А.), заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Звівши, по суті, визначення і поняття "права", і поняття "інтерес" до того, що перше є особливим дозволом, а друге - простим дозволом особі прагнути до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, Конституційний Суд України не дав відповіді на найбільш принципове питання, яке логічно виникає у разі сприйняття такої позиції - ким чи чим надається такий "особливий" чи "простий" дозвіл особі.

Надати дозвіл особі прагнути, бажати чогось, мріяти про щось чи навпаки, заборонити особі прагнути, бажати чогось чи мріяти про щось ніхто і ніщо не може. Прагнення, бажання, потяг, мрії особи - це її внутрішній світ, її думки. Думки ж особи не можуть заборонятись, за свої думки особа не може нести відповідальності.

Конституційний Суд України вважає, що здійснений (проведений) ним системний аналіз свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст (Про співвідношення понять "права" та "охоронюваний законом інтерес" у розумінні Конституційного Суду України йшлося раніше - П.А.): конкретне матеріальне або нематеріальне благо, користуватись яким, набути, одержати яке чи зберегти яке прагне, бажає особа, є об'єктом законного інтересу за умови, що способи, механізм його задоволення (реалізації) чи сам інтерес не заборонені законом. Наприклад, кримінальний закон, передбачаючи кримінальну відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тим самим забороняє задовольняти статевий потяг шляхом вчинення статевого акту з особами, які не досягли статевої зрілості, але не забороняє задовольняти статевого потягу з особами, які досягли статевої зрілості, як природним, так і неприродним способами, за винятком випадків, коли способи чи умови його задоволення самим кримінальним законом заборонені і є злочинами, склади яких передбачені ст. 152, 153, 154 КК, чи адміністративним правопорушення, передбаченим ст. 1811 КУпАП або ст. 173 КУпАП, або ж можуть містити ознаки кримінально караного хуліганства.

Оцінюючи дане Конституційним Судом України визначення поняття "охорононюваний законом інтерес", І.О. Дзера робить висновок, з яким варто погодитись, що із змісту філософськи викладеного рішення важко зробити однозначні висновки щодо змісту цього поняття, "проте в ньому простежується певна ідея, яка полягає у тому, що, на думку Конституційного Суду України, охоронюваний законом інтерес необхідно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Іншими словами, охоронюваний законом інтерес особи не ґрунтується на її наявному суб'єктивному праві, яке, однак, може у неї виникнути у результаті застосування відповідного способу захисту" [46-47]. І.О. Дзера також звертає увагу на те, що ні в ЦК, ні в інших актах законодавства України не дається визначення поняття "інтерес", а єдине застереження, яке міститься у ЦК, про те, що захисту підлягає лише той інтерес, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, є дещо широким і може призводити до довільного тлумачення в судовій практиці [48].

Зміст словосполучення "охоронюваний законом інтерес" у вузькому розумінні слова "інтерес" визначено Конституційним Судом України. Зверну увагу на те, що Конституційним Судом фактично ототожнюються поняття "інтерес, охоронюваний законом", "охоронюваний законом інтерес", "правоохоронюваний інтерес", "законний інтерес".

На наш погляд, термін "законний інтерес", "охоронюваний законом інтерес", "правоохоронюваний інтерес", "інтерес, охоронюваний законом" за змістом не співпадають, не є синонімами (не є тотожніми). Буквально словосполучення "законний інтерес" означає "інтерес, передбачений законом". У такому значенні інтерес набуває "статусу" (юридичного) передбаченого законом і охоронюваного ним права особи (фізичної чи юридичної).

Поняття "правоохоронюваний інтерес" означає, що такий інтерес, перш за все, відповідає загальновизнаним принципам права (не передбаченим законом правам, а принципам права - П.А.).

За змістом наведене раніше визначення поняття "охоронюваний законом інтерес", яке дається Конституційним Судом України, ввібрало основні ознаки визначення поняття (категорії) "законний інтерес", яке давалось російським вченим А.В. Малько у 1985 р. у кандидатській дисертації - "це відображення в об'єктивному праві або випливаючий із його загального змісту і певною мірою гарантований державою юридичний дозвіл, який виражається в устремліннях суб'єкта користуватись певним соціальним благом, а також в необхідних випадках, звертатись за захистом до компетентних державних органів або громадських організацій - в цілях задоволення своїх інтересів, які не суперечать загальнодержавним" [49]. Аналогічне за змістом визначення поняття "законний інтерес" А.В. Малько дає і в пізніших працях [50].

Головне у визначеннях поняття "охоронюваний законом інтерес", які даються А.В. Малько та Конституційним Судом України, - це зведення суті цього поняття до дозволу суб'єкту задовольнити індивідуальні чи суспільні потреби.

С.Я. Лихова вважає, що наведене визначення поняття "законний інтерес", яке дає А.В. Малько, є найбільш вдалим із визначень цього поняття, які даються в теоретичній літературі [51]. Власного ж визначення поняття "законний інтерес" С.Я. Лихова не дає.

Даючи спільно із С. Морозюком оцінку власної позиції - об'єкт злочину - правовідносини, - С. Лихова і С. Морозюк пишуть, що хоча С. Лихова "прямо не пише, що структурним елементом правовідносин є інтерес, але це є зрозумілим , тому що позиція С. Лихової має конкретне наукова підґрунтя і базується на основних категоріях і поняттях теорії права щодо визначення структури правовідносин" [52]. Яке мається на увазі "конкретне наукове підґрунтя" і на яких "основних категоріях і поняттях теорії права" воно базується, С. Лихова та С. Морозюк не конкретизують.

С. Лихова та С. Морозюк пишуть з посиланням на позицію В.В. Субочева [53], що законні інтереси

- це опосередковані юридичними засобами і механізмами можливості, які надані кожному правоздатному суб'єкту правовідносин для задоволення законним способом своїх потреб, але ці можливості прямо не закріплені в суб'єктивних правах [54]. Зверну увагу на те, що В.В. Субочев пише не про суб'єкта правовідносин, а про суб'єкта відносин, хоча взагалі він має на увазі суб'єкта саме правовідносин: "законные интересы всегда принадлежат определенному субъекту правоотношений и не могут существовать оторванно от него, в абстрактном выражении, как, например, это имеет место с субъективными правами, которые гарантированы каждому и существуют в независимости от того пользуется ими человек или нет. Законный интерес

- это стремление пользоваться определенным благом, достичь какого-либо результата. Стремление не может бать абстрактным, оно всегда принадлежит заинтересованному лицу"[55].

С. Лихова та С. Морозюк пишуть, що "вчиняючи злочин, винна особа порушує конкретне суб'єктивне право, яке є наслідком дії механізму правовго регулювання, в результаті якого інтерес трансформується в законний інтерес, який за своїм значенням прирівнюється до суб'єктивного права [56].

При цьому названі автори звертають увагу на те, що хоча іноді досить важко виділити конкретні критерії розмежування понять "законні інтереси" і "суб'єктивні права", все ж різниця між ними існує. Таку різницю С. Лихова і С. Морозюк показують на прикладі статей 164 та 165 КК, які містять норми, що, на їх думку, охороняють законні інтереси дітей та непрацездатних батьків на отримання аліментів: "Відповідно до норми сімейного законодавства ці категорії осіб мають суб'єктивне право на отримання таких виплат, але "статусу законності" такому праву надає рішення суду. Саме тут включається механізм правового регулювання в повному обсязі з його "факультативною" в більшості випадків стадією, а саме - актами застосування права. Суб'єктивне право трансформується у законний інтерес, який підлягає обов'язковому гарантуванню і задоволенню з боку держави, Законні інтереси на відміну від суб'єктивних прав не завжди отримують шанс реалізуватися у правовій нормі, а значить, і отримати право на захист. Але в цьому випадку значна роль належить правозастосувачу, так як не тільки правотворчий орган, змінюючи відповідну норму права, сприяє трансформації законних інтересів у суб'єктивні права і перетворює останні в охоронювані законом інтереси. Застосовуючи індивідуальний правовий акт, компетентний орган усуває перешкоди на шляху реалізації законних інтересів способом, який встановлює для конкретно визначених осіб відповідний обов'язок, що однозначно переводить певний законний інтерес у суб'єктивне право, адже тільки останньому може кореспондувати юридичний обов'язок [57].

На наш погляд, не можна погодитись із твердженням (висновком) Конституційного Суду України, що охоронюваний законом інтерес - це "прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони". Інтерес, у тому числі охоронюваний законом, як і права і свободи людини, є об'єктами правової, в тому числі кримінально-правової, адміністративно-правової, цивільно-правової, процесуально-правової охорони, але не є якимось "легітимним" дозволом. Дозвіл на щось - це надання особі можливості, права вчинити (не вчинювати) певне діяння. В етимологічному (семасіологічному) розумінні, дозвіл - це зняття заборони (на здійснення чого-небудь), згода, що дає право на здійснення чого-небудь, документ, який посвідчує таке право [58], а слово "легітимний" тлумачиться як законний [59]. Таким чином, Конституційний Суд, по-суті, тавтологічно визначає поняття "охоронюваний законом інтерес" - це простий законний дозвіл. Крім того, дозвіл (зняття заборони) на вчинення чого-небудь не може бути незаконним, оскільки суть дозволу - це надання права вчинити (не вчинювати) певне діяння.

Як уже зазначалось, Конституційний Суд України, у згадуваному рішенні від 01.12.04 № 18-рп/2004 констатує, що у загальносоціологічному значенні категорія "інтерес" розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії. Таким чином, інтерес, з одного боку, можна розглядати і як об'єктивну, і як суб'єктивну категорію. З іншого боку, за певних обставин (умов) інтерес можна розглядати як спонукальний мотив поведінки особи, тобто як мотив злочину. Як об'єктивна категорія інтерес - це цінність, яка є: