І хоча деякі автори включають у поняття інкорпорації різні форми публікацій нормативних актів вищих органів державної влади і керування, все-таки, на наш погляд, публікацію не можна розглядати в якості інкорпоративної діяльності, тому що про наявність інкорпорації можна вести мову лише в тому випадку, коли той чи інший ступінь зовнішньої обробки законодавчого матеріалу поєднується з його упорядкуванням.

В літературі прийнято розрізняти генеральну інкорпорацію, внаслідок якої видаються зібрання законодавства, а також часткову, яка передбачає підготовку збірників актів за визначеними галузями законодавства (збірник нормативних актів з екологічного законодавства, збірник житлового законодавства і т.д.). За способом розташування актів інкорпоративні видання поділяються на хронологічні і систематичні. Хронологічні зібрання відрізняються відносною простотою укладання. Однак із практичної точки зору користування ними ускладнюється в зв'язку з тим, що однорідний правовий матеріал розміщується у різних томах зібрання, адже за критерій розташування цих матеріалів береться дата видання актів чи їх номер. У тих випадках, коли основною ознакою розташування матеріалу виступає предметний, тематичний критерій, видані зібрання представляють більш високий етап систематизації законодавства. Правовий матеріал, що охоплює визначену відносно відособлену частину суспільних відносин, міститься в одній главі чи розділі, що робить його легко доступним для огляду і зручним для застосування. Хронологічна і систематична інкорпорація може бути текстовою, коли в збірнику приводиться весь зміст акта, і переліковою - у випадку перелічення назв актів у хронологічному і предметному порядку із зазначенням місця їхнього опублікування. Іноді виникає потреба змішаної інкорпорації, коли викладається текст одних актів і тільки реквізити інших. За суб'єктами, що здійснюють інкорпорацію, вона може бути офіційною у випадках, коли інкорпоративні видання затверджуються компетентними державними органами, і неофіційною - при проведенні інкорпорації окремими установами, фахівцями і т.д.

На відміну від інкорпорації і кодифікації, що беззаперечно визнаються відносно самостійними формами систематизації законодавства, консолідація, на думку одних учених, є самостійним видом систематизації законодавства, для інших - це лише прийом, що може застосовуватися при інкорпорації. Так Зівс С.Л. вбачає у консолідації різновид часткової кодифікації. [70, с 97.] Піголкін А.С. визначав консолідацію як спеціальну діяльність повноважних органів, спрямовану на зведення воєдино всіх діючих нормативних положень, що регулюють те ж саме конкретне питання, але сформульованих у ряді нормативних актів, які були прийняті у різний час. [122, с 17-21.]

Консолідація як форма удосконалювання законодавства стала виділятися в 60-х роках. Функціонально консолідація має сприяти поліпшенню оглядовості і доступності правового матеріалу, забезпечувати його більшу компактність. Законодавство консолідується за єдиною системою, що дозволяє всі норми, необхідні для регулювання однорідної групи суспільних відносин, розташувати в одному укрупненому акті. Консолідований акт є новим за формою, однак, природа і характер правового впливу при цьому не оновлюються. Це положення є основним при розмежуванні консолідації і кодифікації, тому що остання, крім перетворення форми, принципово змінює і зміст правових актів.

При консолідації іноді доводиться вносити зміни з метою удосконалювання зовнішньої форми законодавства: редагуються застарілі приписи, переводяться в новий більш компактний і чіткий текст, у ході таких перетворень змінюються зовнішні реквізити актів, вводяться нові заголовки і т.д.; усуваються дефекти, що мають місце в старій формі, неясності в термінології, ненормативні приписи тощо.

Слід зазначити, що консолідація має риси як кодифікації (оскільки в її результаті створюється укрупнений зведений акт, що регулює однорідну групу суспільних відносин), так і інкорпорації. Все це дозволяє розглядати консолідацію в якості проміжної перехідної форми від інкорпорації до кодифікації. Дана форма є цілком самостійною, тому що основна мета систематизації - удосконалення, узгодження законодавства, усунення в ньому суперечностей - може бути досягнута також у процесі здійснення лише цього виду діяльності.

Таким чином, інкорпорація і консолідація є важливими засобами упорядкування і "розчищення" діючого законодавства, тому що в ході їхнього здійснення великий за обсягом і розрізнений нормативний матеріал приводиться в узгоджений стан, здійснюється його техніко-редакційна обробка. Це сприяє підвищенню доступності законодавства, полегшує його застосування органами державної влади, дозволяє правильно орієнтуватися в законодавстві як посадовим особам, так і всім іншим громадянам. Однак використання даних форм можливе лише до тієї межі в розвитку законодавства, до того моменту, коли суперечності й інші недоліки, що виникають, можуть бути переборені шляхом зовнішньої обробки нормативних актів. У тих випадках, коли до правових актів потрібно ввести приписи з новим змістом, щоб привести їх у відповідність з назрілими завданнями економічного, політичного і соціально-культурного розвитку, застосовується така форма удосконалення законодавства, як кодифікація.

У дореволюційній історико-правовій науці утвердилося поняття кодифікації не як простого механічного зведення діючого права, а як: а) переробки його; б) на основі принципів, вироблених цивільним обігом, що надають всьому законодавству; в) єдність, зовнішню і внутрішню, органічну цілісність. Настільний енциклопедичний словник 1901 р. визначає поняття кодифікації як "подготовительную работу, цель которой дать систематическое, проникнутое известными руководящими началами собрание всех действующих юридических норм или известное обособление части их, отделить действующее право от отменённого, согласовать законы между собой и сделать понимание и ознакомление с ними возможно более доступным и лёгким".

Видатний російський учений-кодифікатор М.М. Сперанський відносив до зводів законів усі різноманітні, відомі його часу результати предметної систематизації законодавства, тобто систематизації не за часом прийняття чи опублікування законів, а в залежності від якої-небудь ознаки, що відноситься до змісту закону, і вважав їх другою формою законодавства - наступною, систематичною на відміну від форми первісної, різнорідної. Слово "свод" в російській мові означає: "сведенные в одно целое и расположенные в известном порядке сведения, материалы, тексты". [123, с 105-106.] Звід законів в цьому розумінні являє собою зведення в єдине ціле і розташування у визначеному порядку законів.

Терміном "собрание законов" в часи М. Сперанського позначався хронологічний збірник законів Російської імперії (так зване Повне зібрання законів), що містило в собі як діючі, так і скасовані нормативні акти. Цей термін використовується і сьогодні для позначення назв офіційних джерел, у яких публікується поточне законодавство. М.М. Сперанський розрізняв наступні головні види зводів: а) "свод посредством выписок" (підготовчий матеріал до систематизації, у якому за визначеним і заздалегідь обраним порядком збираються тексти актів і їх частин, що відносяться до визначених предметів, без поділу приписів на діючі і недіючі); б) "своды учебные или учёные" (коментарі окремих розділів, галузей законодавства в цілому, на зразок "Інструкцій" у Зводі законів Юстиніана, хоча останнім і була надана сила закону); в) "ручные книги, или сборники" (короткі вказівки по законодавству, які були близькими до зводів навчальних, але розраховані не на вивчаючих право, а на посадових осіб, і побудовані не на засадах науки, а виходячи зі зручності в підготовці); г) "своды в виде указателей" (як правило, побудовані за абеткою з приведенням історії розвитку відповідних узаконень і винесених на їхній основі найважливіших судових рішень); д) "сводное уложение" (Звід законів, що готувався в Росії за вказівкою Петра I, в основу якого передбачалося покласти уложення 1649 року, поповнене наступним законодавством); е) "свод Юстиниана".

Підводячи підсумки розгляду видів зводів, М.М. Сперанський підкреслював, що більшість їх є справою приватною і лише "сводное уложение, как оно замышлялось, и свод Юстиниана представляют собой дело законодательное". Звід Юстиніана М.М. Сперанський вважав зразком для створення Зводу законів Російської імперії. Правила підготовки зводу, що укладався за принципами зводу Юстиніана, а також спеціально сформульованими положеннями Френсіса Бекона, з обмеженнями, пов'язаними з особливостями законів Російської імперії, визнавалися М.М. Сперанським обов'язковими для складання Зводу законів Російської імперії.

Слід зазначити, що багато авторів і звід Юстиніана, і Звід законів Російської імперії відносять до інкорпоративних систематичних зібрань законодавства [125, с 65.], у літературі висловлювалася навіть думка про те, що Звід законів Російської імперії "убил кодификационное творчество в России".

У радянський період учені-юристи також зробили свій внесок в розробку цієї форми систематизації законодавства. Так Дембо Л.І. ототожнював кодифікацію із законодавчою технікою і бачив у ній сукупність форм і методів побудови системи законодавства. Ушаков А.А. і Лях Т.В. зводили завдання кодифікації до систематизації законодавства. [121, с 74-82.] Однак вже Іодковський А.Н. вказував на необхідність розрізняти поняття кодифікації у вузькому і широкому розумінні. Кодифікація законодавства у вузькому розумінні слова, на думку вченого, зводиться до технічної обробки й упорядкування нормативного матеріалу.[126, с 67-77.] Кодифікація в широкому розумінні полягає в тому, що діючі закони переробляються, доповнюються, приводяться у відповідність з потребами пануючого в даному суспільстві класу. Керімов Д.А., визначаючи в 50-і роки поняття кодифікації, писав, що "…это подготовительно-законодательная деятельность соответствующих кодификационных органов по внешней и внутренней обработке законодательного материала ". Згодом він уточнив розуміння кодифікації, визначивши її в якості одного з видів систематизації законодавства. Шебанов А.Ф. бачить у кодифікації таку форму систематизації, "при которой законодатель, исходя из общих принципов данной правовой системы, стремится дать в одном акте единое, стройное, внутренне согласованное изложение правовых установлений".

У Юридичному енциклопедичному словнику сказано, що кодифікація законодавства походить від латинського слова codex - збірник законів і facio - роблю і є формою систематизації законодавства, що, на відміну від інкорпорації (тобто зведення воєдино діючих нормативних актів без зміни їхнього змісту, видання різного роду збірників), полягає в якісній переробці діючих юридичних норм, неузгодженостей і суперечностей правового регулювання, заповненні прогалин і в скасуванні застарілих норм.

У сучасній юридичній літературі кодифікація характеризується як форма систематизації, що припускає переробку норм права за змістом, а також їх систематизований, науково-обґрунтований виклад у новому законі (зводі законів, кодексі, основах законодавства й ін.).

Наведені вище визначення терміна "кодифікація", незважаючи на різне охоплення властивостей і відображення тих чи інших сторін цієї діяльності, на наш погляд, єдині в головному: внаслідок кодифікації вдосконалюється як форма, так і зміст правової матерії, що завдяки істотним перетворенням здобуває ознаки єдності і погодженості (як внутрішньої, так і зовнішньої).