В процесі кодифікації відбувається якісна переробка діючих юридичних норм, усуваються непогодженості, дублювання, суперечності і прогалини в правовому регулюванні, скасовуються неефективні і застарілі норми. Нормативний матеріал приводиться законодавцем у струнку, внутрішньо погоджену правову систему. На зміну великому числу юридичних нормативних документів, що діяли раніше, приходить новий єдиний зведений акт, виданням якого досягається чіткість і ефективність у правовому регулюванні.

Таким чином, найбільш важливими ознаками кодифікаційної діяльності є: 1) зміна змісту правового регулювання; 2) упорядкування діючого законодавства. Тому, на відміну від інших форм упорядкування нормативно-правових актів - інкорпорації і консолідації, кодифікаційна діяльність здійснюється на основі оновлення і систематизації правових приписів.

Кодифікація завжди пов'язана з правотворчістю і може здійснюватися лише в офіційному порядку і компетентними державними органами. Діяльність по створенню кодифікованих актів складається з ряду послідовних взаємозалежних стадій, відправною основою для виділення яких є насамперед поетапність самого правотворчого процесу. Алексєєв С.С. підкреслює, що кодифікація являє собою найбільш високий і в той же час природний для права вид правотворчості. [66, с 235.]

Кодифіковані акти забезпечують стрункість і стабільність стану і розвитку тієї чи іншої галузі законодавства. В усіх випадках вони повинні бути актами прямої дії. При розробці кодифікованих актів варто прагнути максимально повно охопити відповідну сферу суспільних відносин, щоб по можливості виключити потребу прийняття актів для їх доповнення. Але якщо внаслідок певних причин цього досягти не вдається, то в кодифікованому акті необхідно в кожному окремому випадку чітко установити, коли і який орган може видавати акти, що конкретизують і розвивають їхні положення. У тих випадках, коли в одному узагальнюючому акті не можна погодити всі сторони того чи іншого суспільного явища, то необхідно приймати групи взаємозалежних і взаємодоповнюючих кодифікованих актів. Наприклад, в Україні відносини природокористування регулюються цілою низкою кодифікованих актів, таких як: Водний, Земельний, Лісовий кодекси, Кодекс про надра, Гірничий закон, Закон "Про охорону атмосферного повітря" та іншими нормативними актами.

Таким чином, кодифікований акт - це закономірний результат діяльності по систематизації законодавства і його оновленню, це зведений акт, що регулює значну, стійку групу суспільних відносин того чи іншого виду на єдиних принципах і на новому якісному рівні.

Для кодифікованих актів важливий правильний вибір їх форм. Кодифіковані акти можна диференціювати в залежності від різних критеріїв. Насамперед, усі кодифікаційні форми можна розподілити на дві великі групи: закони і підзаконні акти. Основу такої класифікації складають відмінності між кодифікованими актами, що випливають з їхньої юридичної сили, що у свою чергу визначається об'єктом правового регулювання, характером компетенції, положенням суб'єкта правотворчості і його місцем у системі органів держави.

За територіальною ознакою і правотворчою компетенцією кодифіковані акти підрозділяються на акти, що діють на всій території України (кодекси, закони, постанови, статути, положення і т.п.); на території Автономної Республіки Крим (закони, постанови і т.д.); локальні нормативні акти (рішення, розпорядження і т.д.).

За предметом правового регулювання, під яким в науці розуміється однорідна відособлена група суспільних відносин, кодифіковані акти підрозділяються на галузеві і комплексні. Якщо кодифікації піддаються норми, що регламентують одну область відносин, то мова йде про галузеву (видову) кодификацію. У випадках, коли в єдиному акті піддаються кодифікації норми, що регулюють сполучені групи відносин, має місце комплексна (родова) кодифікація. У науці також виділяється внутрішньогалузева (інституційна) кодифікація, здійснювана на рівні окремих інститутів.

Галузеві і комплексні кодифіковані акти становлять різні варіанти поєднання нормативно-правових приписів у залежності від взаємозв'язків, що утворюються в системі суспільних відносин. У рамках даного дисертаційного дослідження видається за необхідне більш докладно зупинитися на питаннях кодифікації галузевого законодавства.

Отже галузі права - це об'єктивно сформовані структурні утворення права. Їхня самостійність, як відзначає Керімов Д.А., визначається сукупністю, специфічними принципами й особливим механізмом правового впливу, характерною внутрішньою і зовнішньою формою правових інститутів, що входять у галузь, і відособленістю законодавства. [89, с 315.]

Головними критеріями виділення галузей права вважають предмет і метод регулювання. Кожній галузі права притаманний "свій особливий вид суспільних відносин", що, будучи специфічним для галузі права, складає ядро, кістяк, головний зміст предмета її регулювання, надає галузі права необхідну визначеність. Зміст регульованих правом відносин визначає характер застосовуваного до даного предмета методу правового регулювання. Таке положення про повну адекватність предмета і методу правового регулювання зіграло позитивну роль в обґрунтуванні побудови системи права, допомагало практиці систематизації нормативного матеріалу, дозволило виділити загальновизнані галузі права: конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, процесуальне й інші. Але з часом, у зв'язку з посиленням диференціації й інтеграції соціальної практики, правова дійсність також неухильно ускладнювалася, що обумовлювало наростання труднощів при обґрунтуванні нових галузей права. Наслідком цього, зокрема, стала поява (поряд з вищезгаданими) таких комплексних галузей права, як природоресурсове, господарське й інші. Це дало підставу В.Н. Кудрявцеву заявити, що положення про предмет і метод, як основу галузі права, консервативне і суперечить сучасним тенденціям комплексного розвитку. Даний критерій побудови галузей системи права критикують і інші автори.

Що стосується галузей законодавства, то прийнято вважати, що для них притаманний особливий предмет регулювання (вид відносин) і комбінація різних методів правового впливу (сполучення юридичних способів регулювання), на відміну від галузей права, для яких характерна однозначність і предмета, і методу.

Під галуззю законодавства в юридичній літературі розуміється така сукупність нормативних актів, для якої характерна єдність змісту (принципів правового регулювання, джерел формування норм права, спільність основних положень); відносна єдність форми (елементи галузі законодавства знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності і представляють визначену систему); наявність головного стрижневого акта (чи декількох основних актів), що обумовлює цілісність галузі, зміст і форму інших актів. Головними критеріями побудови галузевої структури законодавства є якісно однорідні види господарської, адміністративно-політичної, соціально-культурної діяльності, що вимагають відособленого державного регулювання.

Правове регулювання суспільних відносин починається з видання окремих норм, нормативних актів. Їхнє накопичення і функціонування протягом більш-менш тривалого часу дозволяє проявитися структурним і функціональним зв'язкам, що ведуть до формування інститутів і галузей. При цьому найбільш істотні якісні зміни відбуваються в процесі здійснення кодифікаційної обробки зазначених структурних одиниць. Як справедливо відзначає Поленіна С.В., розробка і прийняття нового кодифікованого акта становить стрибок у розвитку законодавства, що дозволяє привести регулювання певної сфери суспільних відносин у відповідність з діючими потребами їхньої регламентації. [77, с 78.] Крім того, ствердження кодифікованого акта в тій чи іншій сфері державного регулювання фактично означає завершення процесу становлення нової галузі законодавства. Тому кодифіковані акти мають особливе значення для формування галузевої структури законодавства. Алексєєв С.С. з цього приводу слушно зауважив, що без кодифікованих актів навіть профілюючі галузі стають "рыхлыми", позбавленими чіткого галузевого забарвлення. [67, с 213.]

Таким чином, можна зробити висновок, що при визначенні переліку правових актів, що відносяться до конкретної галузі законодавства, повинна враховуватися ефективність нормативних засобів і їхня доступність. У протилежному випадку неможливо буде кодифікувати дану галузь, тому що однорідні за своїм змістом і цільовим призначенням нормативно-правові приписи будуть "розкидані" по різних кодифікованих актах інших галузей законодавства, що на сьогоднішній день і спостерігається у земельному законодавстві України, норми якого містяться у великому масиві кодифікованих актів, які входять до інших галузей вітчизняного законодавства.

1.2 Особливості і періодизація процесу кодифікації земельного законодавства України

Будь-який поділ того чи іншого історичного процесу на періоди досить умовний і залежить від критеріїв, що обирає дослідник при здійсненні такого поділу. Такий поділ, на наш погляд, обумовлений необхідністю більш повного висвітлення і дослідження всіх особливостей самих кодифікованих актів, а також тих економічних і політичних умов, у яких вони створювалися і діяли. Об'єктом дослідження в даній дипломній роботі є загальні закономірності кодифікації земельного законодавства України, тому вважається за доцільне зробити поділ процесу кодифікації на періоди (етапи) у залежності від найбільш важливих подій, що справили визначальний вплив на цей процес. На наш погляд, таку роль виконують нормативні акти (концептуальні, кодифіковані), що започатковували чи завершували собою певний етап становлення земельного законодавства нашої держави.

Отже, як відзначав А.П. Ткач, правові відносини на території нашої держави розвивалися на основі культурної спадщини, одержаної від древньоруської народності, яка ще на початках середньовіччя мала високорозвинену систему феодального права. Частина норм давньоруського права глибоко ввійшла у свідомість і побут українського народу, врегульовувала основи феодального ладу. Окремі норми перетворилися у звичаї, яких дотримувалися на практиці, не вдаючись до їх походження, за принципом: "як раніше було", "по давнім правам", "по давнім звичаям" і тому подібне. [129, с 501.]

Поряд з нормами права місцевого походження одержало поширення польсько-литовське законодавство. Це було результатом входження частини українських земель протягом тривалого часу до складу королівства Польського і князівства Литовського. У даному випадку можна говорити про взаємопроникнення правових систем, тому що польська і литовська системи права містили в собі норми прямо запозичені з "Російської правди". Загалом діючі джерела права визначалися основними умовами так званого возз'єднання України з Росією, що були закріплені в "Березневих Статтях" 1654 року і царській грамоті від 27 березня того ж року.

Земельне законодавство в цей період знаходилося ще в "зародковому" стані - у вигляді окремих норм звичаєвого і писаного права. Причому норми були різного походження, джерела права залишалися неупорядковані і суперечили одні одним. Однак вже в процесі створення проекту "Зібрання Малоросійських прав" 1807 р., кодифікатори виділили в окремий розділ (розділ ІІІ) питання поземельних відносин, що регулювалися нормами звичаєвого права. До таких питань відносилися: чи часто зустрічається спільна земельна власність, чи часто виникають суперечки по ній, чи не шкодить існування спільної земельної власності розвитку державних господарств, при яких обставинах і якому способі проводиться розподіл загальної власності і т.д. [110, с 19.] Розділ складався з 25 параграфів і звався "Про поземельне й оброчне право". Цей кодифікований акт мав величезне значення для становлення вітчизняного земельного законодавства.