103

103

ВІСНИК ГОСПОДАРСЬКОГО СУДОЧИНСТВА

5'200:

6

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДИСЦИПЛІН ТА БАНКІВСЬКОГО ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

На тему

«Комплекс цивільно-правових відносин, що виникає при здійсненні лізингової діяльності в Україні»

Суми 2010р.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Україна з визначенням новітньої державної політики демонструє неабияке прагнення до створення розвинутого сучасного законодавства, ринкової економіки та інтеграції у світове співтовариство.

Але в цьому процесі багато що залежатиме від того, наскільки вдасться забезпечити відповідність стандартів української економіки світовим стандартам. І вкрай важливо те, що економічні реформи, спрямовані на інтеграцію ринкової економіки України у світову економічну систему, повинні бути обов'язково підтримані відповідним рівнем розвитку законодавства. У цій площині набувають важливого значення поява, утворення і належний розвиток правових інститутів, які не були характерними для колишньої правової системи. Одним із таких інститутів є інститут лізингу.

Лізинг є особливою, новою сферою цивільно-правового регулювання і підприємницької діяльності. Він широко розповсюджений за рубежем, а сьогодні досить активно розвивається і в Україні. Розвиток ринкових відносин та звернення учасників цивільного обороту до лізингу як до одного з найбільш ефективних і перспективних нетрадиційних джерел фінансування зумовили необхідність визначення правової бази лізингового ринку.

Тому важливого значення набуває необхідність приведення української законодавчої бази у відповідність до загальноєвропейських стандартів і визначення її чітких правових критеріїв. Як показує практика початкового етапу правового регулювання лізингу в Україні, тільки в умовах досить високого рівня правового забезпечення лізингових відносин цей процес просуватиметься успішно. Правова невизначеність відносин між партнерами, а в ряді випадків - незахищеність лізингодавців або лізингоодержувачів, різко збільшують ступінь ризику лізингових правочинів і є перешкодою для їх розвитку.

Штучне запозичення норм звичаєвого права в континентальну систему права, до якої, безперечно, належить і право України, без відповідної адаптації, негативно позначилося на розвитку лізингового законодавства України. Як наслідок - існування великої кількості поглядів на правову природу договору лізингу свідчить про остаточну нез'ясованість цього явища, що не сприяє і формуванню однакової правозастосовної практики.

Крім того, розбіжності в правовому регулюванні сфери лізингових відносин обумовлені необхідністю дотримання ряду важливих принципів: рівності сторін, автономії волі, самостійності і відповідальності суб'єктів відносин, оскільки дані положення становлять основний зміст договору. В сучасних умовах особливого значення набуває проблема забезпечення дисципліни договірних (у тому числі лізингових) відносин, яка може бути досягнута лише шляхом чіткого, прозорого і стабільного правового регулювання.

За таких обставин вивчення сутності, умов, змісту та правової природи лізингу в Україні, чітке визначення законодавчої конструкції лізингу є особливо актуальними.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний правовий аналіз договору лізингу, його регулювання новим українським законодавством, розробка на цій основі пропозицій щодо вдосконалення правового регулювання цих договірних відносин.

Для досягнення мети сформульовані такі завдання дослідження:

1) проаналізувати поняття договору лізингу в українському законодавстві, визначити і дослідити відповідний йому зміст;

2) провести аналіз порядку укладення договору лізингу, його форми та істотних умов;

3) дослідити та визначити структуру договірних зв'язків лізингу;

4) визначити місце договору лізингу в системі цивільно-правових договорів;

5) розкрити зміст лізингового зобов'язання і охарактеризувати його елементи;

6) проаналізувати відповідальність суб'єктів лізингу за договором фінансового лізингу.

Об'єктом дослідження є комплекс цивільно-правових відносин, що виникає при здійсненні лізингової діяльності.

Предметом дослідження є лізингове законодавство та судова практика України; вітчизняні та закордонні наукові дослідження і розробки у сфері цивільно-правової регламентації договору лізингу та ряд теоретичних і практичних проблем, пов'язаних з розвитком правового регулювання лізингу в Україні.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Для досягнення зазначеної мети і вирішення поставлених завдань були використані загальнонауковий діалектичний метод пізнання, а також спеціальні методи дослідження: порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-юридичний тощо.

Зокрема за допомогою порівняльно-правового методу було проведено дослідження співвідношення договору фінансового лізингу з іншими цивільно-правовими договорами. Системно-структурний метод покладено в основу дослідження структури правових зв'язків, які виникають при реалізації договору фінансового лізингу, та визначення місця договору фінансового лізингу в системі цивільно-правових договорів. Формально-юридичний застосовувався при аналізі змісту актів цивільного законодавства та практики його застосування.

Теоретичну базу досліджень склали праці вчених-юристів України та Російської Федерації: Бєлікова О., Грищенко О., Кисіля С., Логвинчука, Р., Ментух Н., Різника В., Угольнікової О., Щетініної І.

Емпіричною базою дослідження є нормативно-правові акти України та зарубіжних країн, а також міжнародні акти, що регулюють лізингові правовідносини; матеріали судової практики Вищого господарського суду з вирішення господарських спорів.

РОЗДІЛ 1. ДОГОВІР ЛІЗИНГУ В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

1.1 Поняття та ознаки договору лізингу

Поняття договору. Норми, присвячені правовому регулюванню договору лізингу містяться в ЦК України, ГК України, Законах «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств». До набрання чинності Законом «Про фінансовий лізинг» діяв Закон «Про лізинг». Зазначені вище нормативні акти містять різні визначення договору лізингу, що пов'язано з різними підходами до його розуміння.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

ГК України розглядає лізинг як вид господарсько-торговельної діяльності. Стаття 292 ГК України, яка присвячена лізингу у сфері господарювання, не дає визначення договору лізингу, проте містить опис його ознак. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) надає у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на певний строк майно, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця згідно зі встановленими лізингоодержувачем специфікаціями та умовами і передати її у користування лізингоодержувачу на певний строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 215 Кодексу торговельного мореплавства України зазначено, що за договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Грищенко О. наголошує на тому, що одним з недоліків у вітчизняному правовому регулюванні договору лізингу є різні підходи до визначення понять лізингу (у даному випадку фінансового) у Законах України «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін., неузгодженість положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України і Закону України «Про фінансовий лізинг» між собою, а також неузгодженість підзаконних нормативно-правових актів із вимогами законів можуть негативно вплинути не лише на договірні відносини між суб'єктами лізингу при розв'язанні конкретних правових спорів, а також і на оподаткування лізингових операцій Грищенко О., Фінансовий лізинг: історія, сучасність та перспективи розвитку [Текст] / Олександр Грищенко // Юридичний журнал. - 2006. - №3 (45). - С.65..

Ознаки договору. Аналіз норм чинного законодавства дозволяє виділити такі загальні ознаки договору лізингу:

1) за своєю економічною та правовою природою договір лізингу є консенсуальним цивільно-правовим договором. Його вважають укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про її прийняття (частина 1 статті 640 ЦКУ). В. Різник наголошує на складність питання щодо кваліфікації договору лізингу як консенсуального чи реального цивільно-правового договору з урахуванням положень чинного законодавства України, а точніше наявності колізії у цій частині між ЦКУ та Законом України "Про фінансовий лізинг" від 11 грудня 2003 року (надалі - Закон про ФЛ). Адже від вирішення цього питання залежить правильність встановлення у певних випадках моменту укладення договору лізингу.

2) Ілюстрацією формально різного підходу до визначення договору лізингу є такі положення законодавства України:

а) відповідно до частини 1 статті 805 ЦКУ "за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно...";

б) відповідно другої частини 2 статті 1 Закону про ФЛ "за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ... і передати її у користування лізингоодержувачу..." "Наріжним каменем" тут є вжите законодавцем при визначенні договору лізингу в ЦКУ формулювання передає або зобов'язується передати" Різник В., Загальні положення про укладення договорів лізингу у сфері банківської діяльності [Текст] / Віталій Різник // Вісник НБУ. - 2006. - №4. - С.29..

На думку деяких авторів, фразою "за договором <...> сторона <...> зобов'язується" в тексті ЦКУ передається консенсуальність договорів, а фразою "за договором <...> сторона <...> передає майно" -- їх реальність.

Проте можемо стверджувати, що при застосуванні положень ЦКУ в частині визначення моменту укладення договору лізингу слід враховувати, що лізингодавець і лізингоодержувач вільні у виборі моделі (реальної чи консенсуальної) укладення договору. При цьому визначення обраної моделі можливе лише в результаті дослідження тексту договору.

3) договір лізингу є двостороннім цивільно-правовим договором, який укладається між лізингодавцем та лізингоодержувачем. Для визнання договору лізингу укладеним, як правило, достатню їх волевиявлення.