Схожість договорів лізингу та договору купівлі-продажу в розстрочку полягає в тому, що по закінченні строку користування майном за договором лізингу лізингоодержувач має право придбати у власність предмет договору за залишковою вартістю. Це, на думку деяких дослідників, дає підстави кваліфікувати його як договір купівлі-продажу в розстрочку. Але на цьому вся схожість закінчується. Водночас між даними договорами зауважуємо істотні відмінності.

За договором купівлі-продажу в розстрочку його предметом може бути будь-яка річ, яка не виключена з цивільного обороту (споживна чи неспоживна) і, що найголовніше, вона може використовуватися для будь-яких потреб, у тому числі особистих, сімейних, домашніх, а також підприємницьких цілей. Натомість предметом договору лізингу може бути річ, індивідуально визначена для будь-яких цілей, окрім сімейних, особистих, домашніх потреб лізингоодержувача.

Договір купівлі-продажу в розстрочку укладається на строк значно менший від строку користування майном за договором лізингу.

За договорам купівлі-продажу в розстрочку право власності на річ переходить від продавця до покупця:

а) в момент укладення договору;

б) в момент передачі майна. Натомість за договором лізингу право власності зберігається за лізингодавцем.

Схожість договору лізингу та договору доручення, на думку деяких дослідників, полягає в тому, що лізингоодержувач доручає лізингодавцю придбати майно, яке в майбутньому слугуватиме предметом договору між ними. Це доручення лізингодавець виконує шляхом укладення договору з виробником. Проте дану позицію справедливо критикують у спеціальній літературі. І ось чому.

За договором лізингу придбання речі здійснюється з однією метою: для передачі її в тимчасове володіння та користування і, можливо, для подальшою викупу. При ньому майно вважається власністю лізингодавця, що цілком природно. Скільки саме він є покупцем. Абсурдно говорити про доручення однієї особи іншій придбати собі у власність майно -- це прямо протирічить конструкції договору доручення.

Лізингодавець купує майно власним коштом, а не за рахунок лізингоодержувача, як мало б бути у випадку договору доручення. Хоча в подальшому витрати на придбання майна мають бути відшкодовані лізингодавцю шляхом їх включення до складу лізингових платежів.

За договором доручення повірений може відступити від вказівок довірителя, чого не може зробити лізингодавець за договором лізингу, оскільки це відразу кваліфікуватиметься як порушення умов договору.

На підставі умов договору доручення на довірителя може бути покладена вимога забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення. Це закріплено в законодавстві як обов'язок, а не як виняток. Водночас подібне забезпечення лізингодавця з боку лізингоодержувача прямо суперечило б сутності лізингу, оскільки лізингоодержувач вступає в договірні відносини з лізингодавцем саме тому, що не має достатніх коштів, аби придбати майно у власність Різник В., Порівняння договору лізингу з подібними до нього за правовою природою договорами [Текст] / Віталій Різник // Вісник НБУ. - 2003. - № 6 (88). - С.44..

Схожість між договорами лізингу та договором довірчого управління також суто зовнішня. Так. О. Кабатова зауважує, що лізингоодержувач наділяється правами володіння та користування переданим у лізинг майном, зокрема правом отримувати від нього доходи. Із нього випливає, що відбувається розщеплення права власності між двома власниками. А проте зазначені договори все ж мають певні відмінності.

У договорі довірчого управління майном сторонами можуть виступати фізичні особи, які не є підприємцями, що абсолютно неприпустимо за договором лізингу (не враховуючи продавця).

Предметом договору лізингу, на відміну від договору довірчого управління майном, не можуть бути цінні папери та виключні права.

Схожість договору лізингу та кредитного договору породжена насамперед економічною сутністю відносин, які ними оформляються. Характеризуючи лізинг, В. Покровська зазначає, що орендодавець виконує суто фінансові функції і намагається максимально обмежити свою відповідальність в угоді за все, що виходить за межі фінансової частини. Тобто автор виходить з того, що основний зміст діяльності лізингодавця зводиться до фінансування придбання об'єкта, що, по суті, є визнанням кредитної природи договору лізингу Якубівський І., Співвідношення договору фінансового лізингу і кредитного договору [Текст] / Ігор Якубівський // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №8. - С.41.. В Україні зазначена точка зору в цілому не набула поширення. І як вважає І.Решетник, найсуттєвіші відмінності цих договорів полягають у характерному для кредитного договору переході права власності на його предмет від кредитора до позичальника, тоді як за договором лізингу це право зберігається за лізингодавцем: у предметі даних договорів, яким може бути майно (товарний кредит); у цілях, для яких майно надається позичальнику та лізингоодержувачу Різник В., Порівняння договору лізингу з подібними до нього за правовою природою договорами [Текст] / Віталій Різник // Вісник НБУ. - 2003. - № 6 (88). - С.44.. На нашу думку, договір лізингу слід відрізняти від кредитного з огляду на такі їхні особливості.

Згідно з кредитним договором разом із передачею майна у тимчасове користування одночасно передається і право власності на нього. За договором лізингу право власності на предмет договору зберігається за лізингодавцем.

Предметом кредитного договору можуть бути гроші, що неприпустимо за договором лізингу.

На відміну від кредитного договору, де є дві сторони, договір лізингу може бути тристороннім.

Розмежування договору лізингу (в даному випадку фінансового) і кредитного договору можна здійснювати також за таким критерієм, як суб'єктний склад опосередковуваних ними правовідносин. Із ст. 4 Закону про ФЛ випливає, що суб'єктами правовідносин при здійсненні фінансового лізингу виступають фізичні і юридичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності. Виходячи із ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», розміщення залучених коштів від свого імені за власних умов та на власний ризик належить виключно до банківських операцій, здійснювати які у сукупності із прийманням вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб та відкриттям і веденням поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів дозволяється тільки юридичним особам, що мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати зазначені операції (крім приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб) на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. У Законі України «Про Національний банк України» від 20.05.99 р. вживається поняття «фінансова установа», під якою розуміють юридичну особу, що провадить одну або кілька операцій, які можуть виконуватись банками, за винятком залучення вкладів. Отже, за чинним законодавством України, кредитором у кредитному договорі може виступати лише спеціальний суб'єкт - банк або фінансова установа. Позичальниками у кредитному договорі, можуть бути суб'єкти господарської діяльності, а в разі споживчого кредиту (в національній грошовій одиниці) - фізичні особи. Таким чином, коло суб'єктів правовідносин, які опосередковуються договором фінансового лізингу і кредитним договором, є різним Якубівський І., Співвідношення договору фінансового лізингу і кредитного договору [Текст] / Ігор Якубівський // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №8. - С.42..

Характерною відмінністю між зазначеними договорами є те, що строк у кредитному договорі, як правило, значно менший, ніж у договорі лізингу.

У разі оформлення кредитної угоди, необхідною умовою надання кредиту є наявність застави. Кредит надається платоспроможному підприємству, із стійким фінансовим становищем, оптимальною структурою балансу, позитивною кредитною історією. При наданні основного засобу у лізинг заставою виступає предмет лізингу, на який протягом усього терміну дії угоди право власності зберігає лізингодавець. У разі порушення лізингоотримувачем своїх зобов'язань, предмет лізингу може бути повернений лізингодавцю Топішко Т., До питання про правову природу лізингових відносин [Текст] / Тетяна Топішко // Економічний аналіз. - 2008. - №3 (19). - С.124..

Прибічники кредитної природи договору лізингу зазначають, що в економічному смислі лізинг являє собою інвестування коштів в основний капітал, але не в грошовій, а у виробничій (речовій) формі, тобто у формі переданого у користування майна. З точки зору цих авторів, лізинг -- «ніби» товарний кредит в основні фонди у формі переданого в користування майна, що надасться у вигляді відстрочки платежу за продані товари.

Таке твердження є необґрунтованим, у ньому самому ж міститься його спростування. У кредитних відносинах, які є різновидом позикових, власність на передане майно переходить до позичальника, що має право їм володіти, користуватися і розпоряджатися. Це притаманно як кредитуванню в грошовій або натуральній формі, при якому позичальник може витрачати (відчужувати) передані кошти або майно, визначене родовими ознаками, так і комерційному (товарному) кредитові у вигляді відстрочки платежу, при якому позичальник набуває права власності на придбані товари до їх оплати та погашення заборгованості. У відносинах лізингу, на відміну від кредитних, власність на майно залишається в лізингодавця, а лізингоодержувач отримує тільки право володіння і користування річчю, що є суттєвою ознакою цих відносин.

Другою принциповою відмінністю є те, що при лізингу, як і при майновому наймі (оренді) у користування передаються неспоживні речі, визначені індивідуальними ознаками (устаткування, техніка тощо). Не потрібно доводити, що саме характер та властивості майна (родове або індивідуально визначене та відповідно споживне або неспоживне) є головною підставою розмежування позики і майнового найму Рябко Л., Правова природа договору лізингу [Текст] / Л. Рябко // Право України. - 2000. - №1. - С.72..

Таким чином, порівнявши договір лізингу з подібними до нього договорами, доходимо висновку, що договір лізингу має якісні відмінності. Цей висновок є цілком аргументованим, що дає підстави стверджувати: договір лізингу є самостійним і специфічним договором і потребує окремого правового регулювання в рамках Цивільного кодексу України та Законі "Про фінансовий лізинг.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ЛІЗИНГУ

2.1 Предмет та форми договору лізингу

Що передається у лізинг. Слід пам'ятати, що в операціях фінансового лізингу може бути використано далеко не будь-яке майно. Законом про ФЛ установлено обмежений перелік предметів фінансового лізингу з урахуванням інвестиційно-виробничої мети цієї операції.

У фінансовий лізинг може бути передано тільки неспоживчу річ, що характеризується індивідуальними ознаками (тобто річ, призначена для багаторазового використання, яка при цьому зберігає свій первісний вигляд протягом тривалого часу і наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її від інших речей, завдяки чому така річ є незамінною -- статті 184, 185 ЦКУ), до того ж її віднесено до основних фондів. У всіх трьох нормативних документах - ГК, ЦК і в Законі про ФЛ є перелік об'єктів, які не можуть бути предметами договору лізингу. Ними не можуть бути:

- земельні ділянки;

- інші природні об'єкти;

- цілісні майнові комплекси (ЦМК) підприємств і їх відокремлені структурні підрозділи (філії).