Декрети-закони видаються Урядом на основі повноважень, делегованих йому парламентом і за вказаною останнім певного кола питань. Вони мають однакову юридичну силу з звичайними законами парламенту. Крім випадків делегування законодавчих повноважень Уряд може приймати декрети-закони в областях, не віднесених до компетенції Зборів Республіки; декрети-законів, що розвивають принципи та загальні основи юридичного режиму, який міститься в законах, дозволяючих це робити (ст.201 Конституції).

Обласні законодавчі декрети видаються з питань, що становлять особливий інтерес для відповідних областей і не закріпленим за Зборами Республіки або Урядом, при цьому вони не можуть містити положення, що суперечать загальним законам Республіки.

Регламентарні декрети повинні вказувати закони, які вони регламентують або які визначають суб'єктивну і об'єктивну компетенцію для їх видання.

Система португальського законодавства традиційно включає ряд кодексів, не відомих іншим країнам. Зокрема, з 1836 р. періодично видавалися адміністративні кодекси, які визначають адміністративно-територіальний поділ, компетенцію органів влади і управління та ін У 1935 р. виданий Кодекс нотаріату, що регулює компетенцію нотаріусів, їх функції, права та обов'язки, а також питання цивільної та кримінальної відповідальності нотаріусів за неправомірні дії.[6]

Конституція Португалії 1976 р. неодноразово переглядалась з метою її адаптування до процесів європейської інтеграції. Зокрема, зміни до цього документа вносились у 1982,1989 та 1992 рр.

У Конституції Португалії немає спеціальних положень загального характеру, які б регламентували взаємодію між міжнародними угодами та нормами внутрішнього права.

До Конституції Португалії було включено ст. 8, відповідно до якої норми та принципи загальновизнаного міжнародного права становлять інтегральну частину права Португалії. Норми ратифікованих або ухвалених міжнародних угод запроваджуються у внутрішньодержавний правопорядок після їх опублікування і залишаються чинними до кінця терміну дії угоди, які містять зобов'язання для португальської держави.

Конституційний Суд Португалії може контролювати конституційність міжнародних угод до набрання ними чинності (ст. 278), хоча на практиці не виключена можливість здійснювати такий контроль уже після набрання міжнародною угодою чинності.

З метою створення необхідних передумов для вступу Португалії до європейських інтеграційних об'єднань конституцією було переглянуто у 1982 р. Одночасно з неї були вилучені положення, які б могли зашкодити членству держави в європейських співтовариствах. Подальші зміни мали місце у 1989 р., а останній раз їх вносили у зв'язку з ратифікацією ДЄС.

Зміни до Конституції Португалії, внесені у 1989 р., передбачали включення параграфа 5 до ст. 7, згідно з яким Португалія могла брати участь у посиленні європейської ідентичності та інтенсифікації дій європейських держав на користь миру, економічного прогресу та справедливості у своїх відносинах між народами.

Зміни торкнулися й ст. 15 Конституції Португалії, яка дозволила іноземним громадянам держав-членів ЄС брати участь у муніципальних виборах у Португалії.

У ст. 136 було внесено посилання на Європарламент у зв'язку з виборами та виборчим законом.

Під час ратифікації ДЄС у 1992 р. до ст. 7 було додано новий параграф, відповідно до якого Португалія на засадах взаємності погоджувалась при повазі до принципу субсидіарності та з метою досягнення економічного та соціального згуртування докладати спільних зусиль на основі угоди для реалізації повноважень, необхідних для побудови ЄС. Стаття 15 була доповнена параграфом 5, яким передбачається, що законом на засадах взаємності громадянам держав-членів Євросоюзу можуть бути надані права обирати та бути обраними до Європарламенту.

Стаття 105 щодо регулювання діяльності Центрального банку Португалії була сформульована таким чином, щоб урахувати вимоги, пов'язані зі створенням валютного союзу. У статті 166 з'явилось більш чітке формулювання повноважень Національної асамблеї щодо контролю та оцінки відповідно до закону участі Португалії у процесах розбудови Євросоюзу. Нарешті, ст. 200(1) закріпила зобов'язання уряду інформувати у зручний час Національну асамблею про хід процесу європейського будівництва з метою отримання від неї згоди на використання наданих їй у цій сфері повноважень.

Судова практика Португалії підтверджує примат права Євросоюзу стосовно національних законів.

Щодо визнання прямої дії положень права Євросоюзу, то суперечливі рішення були прийняті у 1989 р. тільки стосовно директив ЄС.

Своєю чергою Конституційний Суд Португалії у рішенні від 23 травня 1990 р. визнав, що він може бути зобов'язаним у необхідних випадках звертатися за попереднім рішенням до Суду ЄС. [4]

V. Глава держави: загальна характеристика, порядок призначення/обрання, основні повноваження

Президент Республіки представляє Португальську Республіку, забезпечує національну незалежність, єдність держави, функціонування демократичних інститутів, за посадою, є Верховним головнокомандувачем Збройними Силами. Президент Республіки обирається загальним, прямим і таємним голосуванням португальськими громадянами, які користуються виборчим правом.

Обраними на посаду президента можуть бути португальці за походженням, старші 35 років, що мають виборче право.

Не допускається переобрання на три терміни поспіль, протягом п'яти років після закінчення другого терміну перебування на посаді.

Якщо Президент Республіки відмовився від своєї посади, то він не може висуватися кандидатом на наступних виборах, ані на виборах, які можуть відбутися протягом п'яти років після відмови від посади.

Президент Республіки обирається за шістдесят днів до закінчення повноважень його попередника на цій посаді або через шістдесят днів після відкриття вакансії на президентський пост.

Вибори не можуть проводитися протягом дев'яноста днів до і після дати виборів в Асамблею Республіки.

Обраним Президентом Республіки вважається кандидат, який отримав абсолютну більшість і виражає волю виборців, причому бюлетені, в яких не відзначений жоден кандидат, не визнаються дійсними. Якщо жоден з кандидатів не набрав потрібної кількості голосів, то протягом двадцяти одного дня після виборів проводиться другий тур. До другого туру допускаються тільки два кандидати, що отримали найбільшу кількість голосів і не зняли своєї кандидатури.

Обраний Президент вступає на посаду перед Асамблеєю Республіки. Вступ на посаду відбувається в останній день дії мандата попереднього Президента.

Термін повноважень Президента Республіки становить п'ять років і закінчується в момент вступу на посаду нового Президента.

Президент Республіки не може покидати національну територію без згоди Асамблеї Республіки.

За злочини, вчинені у зв'язку з виконанням своїх обов'язків, Президент Республіки відповідає перед Верховним судом. Засудження веде до втрати поста і неможливості переобрання. За злочини, не пов'язані з виконанням своїх обов'язків, Президент Республіки відповідає після закінчення терміну своїх повноважень перед судом загальної юрисдикції.

Президент Республіки може відмовитися від своїх повноважень у посланні, яке направляється Асамблеї Республіки. Відмова набирає чинності з моменту доведення його до відома Асамблеї Республіки з обов'язковим наступним опублікуванням.

У компетенцію Президента Республіки входить:

- головувати в Державній раді;

- призначати згідно з виборчим законом дату виборів Президента Республіки, депутатів Асамблеї Республіки, депутатів Європейського парламенту і депутатів обласних законодавчих асамблей;

- скликати Асамблею Республіки на позачергову сесію;

- направляти послання в Асамблею Республіки та обласні законодавчі асамблеї;

- розпускати Асамблею Республіки з дотриманням положень, заслухавши думку представлених у ній партій і Державної ради;

- призначати Прем'єр-міністра згідно;

- відправляти у відставку Уряд та звільняти з посади Прем'єр-міністра;

- призначати та усувати членів Уряду за пропозицією Прем'єр-міністра;

- головувати в Раді міністрів на прохання Прем'єр-міністра;

- розпускати органи автономних областей за власною ініціативою або за пропозицією Уряду, заслухавши думку Асамблеї Республіки і Державної ради;

- призначати і звільняти з посади міністрів Республіки в автономних областях за пропозицією Уряду, заслухавши думку Державної ради;

- призначати та усувати за пропозицією Уряду голів Рахункової палати та Генерального прокурора Республіки;

- головувати у Вищій раді національної оборони;

- призначати і звільняти, за пропозицією Уряду начальника Генерального штабу Збройних Сил, заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил, начальників штабів трьох видів Збройних Сил. [2]

У сферу безпосередніх повноважень Президента Республіки входить:

- виконувати функції Верховного головнокомандувача Збройними Силами;

- промульгувати і направляти для опублікування закони, декрети-закони і регламентуючі декрети, підписувати резолюції Асамблеї Республіки про схвалення міжнародних угод і всі інші декрети Уряду;

- виносити на референдум питання, що становлять істотний національний інтерес;

- оголошувати стан надзвичайного стану;

- скасовувати або пом'якшувати покарання, заслухавши думку Уряду;

- звертатися до Конституційного суду із запитом про попередню перевірку конституційності норм, що містяться в законах, декретах-законах і міжнародних договорах;

- звертатися до Конституційного суду із запитом щодо оголошення про неконституційність юридичних норм, а також про перевірку виконання Конституції у зв'язку з прогалинами в законодавстві;

- проводити нагородження і виконувати функції Великого магістра почесних португальських орденів.

У міжнародних відносинах в компетенцію Президента Республіки входить:

- призначати послів за пропозицією Уряду;

- ратифікувати міжнародні договори, після того як вони були належним чином схвалені;

- оголошувати війну у разі фактичної агресії або загрози такої агресії і укладати мир за пропозицією Уряду, заслухавши думку Державної ради. [2]

Протягом двадцяти днів з моменту одержання будь декрету Асамблеї Республіки для промульгації його як закону або з моменту публікації рішення Конституційного суду, в якому норми, що містяться в цьому декреті, не визнаються неконституційними, Президент Республіки повинен промульгувати його або накласти вето, обґрунтовано запропонувавши у своєму посланні розглянути цей акт знову.

Якщо Асамблея Республіки підтверджує своє первинне голосування абсолютною більшістю голосів повноважних депутатів, Президент Республіки зобов'язаний промульгувати цей акт протягом восьми днів з моменту його отримання. 2/3 голосів депутатів, для подолання вето Президента потрібні лише у питаннях присвячених:

- міжнародним відносинам;

- розмежуванню державного сектора, приватного, кооперативного і громадського сектору власності на засоби виробництва;

- регулюванню виборів актами, передбаченими Конституцією, які не приймаються у формі законів.

Протягом сорока днів з моменту одержання будь декрету Уряду для промульгації та з моменту публікації рішення Конституційного суду, в якому норми, що містяться в цьому декреті, не визнаються неконституційними, Президент Республіки повинен промульгувати його або здійснити своє право вето, виклавши в письмовому вигляді Уряду сенс накладається вето.

Відсутність промульгації або підпису Президента Республіки у відношенні нормативного акту тягне за собою його юридичну нікчемність.

VI. Законодавча влада: загальна характеристика, порядок обрання, тип виборчої системи та її підвид, основні повноваження