Вступ

законодавство право споживач

Актуальність теми. Дана тема обрана мною не випадково, адже саме в теперішній час споживач майже немає захисту від неякісною продукції, яка заполонила наш ринок. З розвитком науки людство зробило значний крок вперед, але що ж стосується якості виготовляємої продукції, то науковці просто здешевили процес виготовлення її, але не підвищілі її якості. Заміна натуральних продуктів синтетичними добавками губить наше здоровя. Генна інженерія робить приголомшуючі відкриття в різних галузях нашого життя, але в харчовій промисловості (генно-модифіковані продукти) призводить до мутацій та понівеченню генофонда нації. Держава на теперішній час не може захистити свого споживача, адже стандарти якості для продукції та послуг майже тіж самі які діяли за часів СРСР. Вступ України до Європейського співтовариства ще більше погіршив ситуацію. З першого погляду нібито ми отримали від цього певні переваги: вступ до європейських ринків, міжнародне співробітництво…але на справді для нас це обернулось лавиною неякісної імпортної продукції, від якої не можуть захистити діючи вітчизняні стандарти якості. Ми ж зі своєю продукцією не можемо конкурувати на світовому ринку. Для вступу в світове співтовариство Україна зробила та продовжує робити багато поступок, однією з таких обов'язкових «поступок» була ліквідація контролю за якістю продукції яка випускається в Україні та ввозиться з-за кородону, передбачалось, що функцію контролерів за якістю, та відповідно відповідальних за цю якість візьмуть на себе реалізатори.

Здавалося б, новий закон мав би працювати на посилення авторитету споживача та державної системи захисту його законних прав. Реалії ж виявилися іншими: завдяки новому Закону, споживач в Україні став менш захищеним перед суб'єктами недобросовісного бізнесу, обмеженим у своїх правах на якісну та безпечну продукцію. Нова редакція Закону є фактично дискримінаційною по відношенню до споживача, суттєво звужує його права. Вперше в історії в законі, що захищає права споживачів, закріплені обов'язки споживача, що суперечить основним принципам європейського законодавства. Дана версія Закону робить майже неможливим обмін товару неналежної якості, залишає прогалини в регулюванні сфери робіт та послуг; створює сприятливі умови для діяльності недоброчесних виробників та продавців товарів, розквіту фальсифікації та зловживанням незахищеним становищем споживача на ринку. Непрозорість та нечіткість, неузгодженість законодавства про захист прав споживачів з європейським дискредитує наміри держави щодо турботи про своїх громадян.

Існуюче законодавство не взмозі захистити споживача, адже відповідальність за порушення його норм не еквівалента тієй шкоді, яку несе в сеобі неякісні товари та послуги.

Відповідно до Конституції України, право громадянина на отримання безпечної та якісної продукції є невід'ємним правом людини, яке повинно гарантуватись державою. Також конституційним обов'язком держави є захист правв споживачів та здійснення контроль за якістю і безпечністю продукції, робіт та полсуг. Ефективною правовою гарантією захисту прав споживачів може стати впровадження у вітчизняну економіку в якості національних міжнародних та європейських стандартів, але лише за умови необхідної адаптації національного законодавства

Метою роботи є дослідження забезпечення захисту прав споживачів в Україні, як реалізація гарантованих Конституцією прав та свобод людини та громадянина.

За для досягнення поставленої мети, нами були визначені наступні завдання:

v визначити поняття та сутність прав споживача,

v аналіз сучасного законодавства України в сфері захисту прав споживача;

Об'єктом дослідження є правовідносини в сфері прав споживачів та механізм державної реалізації захисту цих прав.

1. Історія виникнення захисту прав споживачів

1.1 Історія виникнення руху щодо захисту прав споживачів, та розвиток його в Україні

Ще в Стародавні часи, люди почали захищати свої права - права споживачів. Залишились історичні пам'ятки, які свідчать про цей процес.

Ще в IV столітті до н.е. в стародавньому Херсонесі існував метрологічний нагляд, а наглядачі на ринках слідкували за торгівлею та захищали права споживачів. В Англії у 1200 році король карав за нечесну практику в торгівлі. В Росії засновником в певній мірі захисту прав споживачів вважається Петро І. В його Указі "Про якість" від 11 січня 1723 року зазначається про наступне: "Повелеваю хозяина Тульской фабрики Корнилу Белоглазова бить кнутом и сослать на работу в монастыри, понеже он, подлец, осмелился войску государства продать негодные пищали и фузеи. Старшину Фрола Фукса бить кнутом и сослать на Азов, пусть не ставит клейма на плохие ружья».

У 1936 році була заснована спілка споживачів США. Аналогічні організації виникли в 1951 році - у Франції та Німеччині, в 1957 році - у Великобританії, в 1960 році - в Канаді.

15 березня 1962 року Президент Сполучених Штатів Америки Джон Кеннеді вперше офіційно окреслив права людини як споживача, ухваливши "Білль про права споживачів". В ньому визначено чотири права:

Ш на безпеку товарів та послуг,

Ш на інформацію,

Ш на вибір,

Ш бути вислуханим у суді, якщо першими трьома правами нехтують.

День проголошення Білю у всьому світі відзначається як Всесвітній день прав споживача.

У 1960 р. засновано "Consumer International" - Міжнародну Організацію Споживчих товариств. Сьогодні до цієї організації входить більше 200 національних державних, громадських, регіональних та інших консумерських організацій країн світу.

В 1973 році ХХV сесія Консультативної Асамблеї Євросоюзу ухвалила "Хартію захисту споживачів", а в 1985 році Генеральна Асамблея ООН затвердила "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів. Названі три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі.

Ці три документи лягли в основу адміністративно-правового механізму захисту споживачів в усьому світі [6,1 ].

Розвиток ринкових відносин в Україні на початку 90-х років обумовив необхідність розроблення ефективного механізму захисту прав і законних інтересів громадян - споживачів. Цей механізм передбачав розроблення і прийняття спеціального законодавства у сфері захисту прав споживачів, а також організаційно-управлінських засобів у цій галузі.

Здійснення державної споживчої політики неможливе без відповідного правового регулювання. На сьогодні можна з впевненістю сказати, що в Україні створена і постійно удосконалюється законодавча база в сфері захисту прав споживачів. її розвиток умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап розвитку законодавства України про захист прав споживачів розпочався з прийняттям Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України, яка заклала основоположні принципи побудови незалежної Української держави, її соціально-економічної та правової системи. 12 травня 1991 р. Україна першою серед колишніх республік СРСР прийняла Закон України "Про захист прав споживачів" (нині діє в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.).Наступного року постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1992 р. "Про створення Державного комітету України у справах захисту прав споживачів" Державну інспекцію України по захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України було перетворено на Державний комітет України у справах захисту прав споживачів. Саме він до 15 грудня 1999 р. виконував функції спеціалізованого органу із захисту прав споживачів, призначенням якого були розробка і втілення в життя державної політики із захисту прав споживачів.

У липні 2000 р. відповідно до Указу Президента України № 926/2000 "Про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України" Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України став правонаступником ліквідованого Державного комітету України у справах захисту прав споживачів. З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів та відповідно до ст. 106 Конституції України Держкомстандарт України було перетворено у Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики - Держспоживстандарт України. Держспоживстандарт є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом та правонаступником вищевказаних двох органів.

Суттю споживчої політики нашої держави, яку здійснюють Держспоживстандарт України і його територіальні органи, є забезпечення високого правового рівня захисту прав споживачів саме з боку держави, забезпечення реалізації їхніх прав на безпеку, поінформованість, вибір, відшкодування збитків, здійснення контролю за якістю та безпекою товарів, продукції (робіт, послуг), сприяння діяльності громадських організацій споживачів.

Другий етап розвитку споживчого законодавства пов'язаний з прийняттям Основного Закону - Конституції України. З цього моменту право споживача стало одним з основних прав людини, яке гарантоване Конституцією України. Так, згідно зі ст. 42 Конституції держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів-громадян на придбання товарів належної якості. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів зазвичай є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива, насамперед, завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин в суспільстві. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виробників певні вимоги щодо якості товарів та зобов'язати виробників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо властивостей запропонованого споживачам товару. Це вона робить шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів з контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо.

Отже, в останні роки в Україні простежується тенденція посилення захисту прав споживачів, забезпечення ефективного контролю за якістю і безпекою продукції та усіх видів робіт і послуг, вдосконалення чинного законодавства про захист прав споживачів. З початком нового століття в Україні розпочався та діє третій етап розвитку законодавства про захист прав споживачів.

Перед Україною постала задача формування соціально - орієнтованої економіки, що висуваю на перший план захист прав громадян -- споживачів товарів, робіт, послуг. Рішення даної задачі безпосередньо пов'язано з забезпеченням захисту прав необмеженого кола споживачів [13, с. 15].

1.2 Сучасний стан розвитку захисту прав споживачів в різних його аспектах