Вимоги (усні або письмові претензії) споживача розглядаються після пред'явлення споживачем розрахункового документу, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу.

Якщо продавець, виробник доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання, вимоги споживача не підлягають задоволенню. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Законодавством також визначено право споживача на отримання послуг (робіт) відповідної належної якості.

У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:

1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;

2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);

3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;

4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;

5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору [3, 16].

Аналізуючи детально чинне законодавство прав споживачів требі зазначити про істотні зміни в ньому. Це, по-перше, що стосується самого визначення поняття „споживача» (зміна поняття його як громадянина на фізичну особу). Нововведенням в Закону також є питання врегулювання споживчого кредитування, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані.

Щоб достатньо зрозуміти в чому саме полягають дані зміни, що собою являє споживчий кредит, укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, укладення договору на відстані

Споживчий кредит -- це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту -- кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможний попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва. о договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими:

1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача;

3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки;

4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Аналізуючи дану відносно нові зміну, треба зазначити про появу обов,язків зі сторони споживачів (що не спостерігалось в старій редакції Закону), а саме обов,язки, що стосуються виплати споживчих кредитів. Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту [3, 20].

Що стосується укладення договору поза торговельним чи офісним приміщенням, то існують Правила продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затвердженні Наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 р. N 103, які регулюють всі важливі аспекти укладання даного виду договору та відповідальності.

Ці Правила визначають відносини між споживачем і суб'єктом господарювання - продавцем товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані чи поза торговельними або офісними приміщеннями, а також регламентують вимоги в дотриманні прав споживачів щодо належної якості, безпеки і належного торговельного обслуговування [4,1]. Захист прав споживачів у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями передбачено ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів» та «Правилами продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями»

Договір купівлі-продажу, укладений на відстані - письмовий правочин між суб'єктом господарювання - продавцем товарів поштою і споживачем про якість, строки, ціну та інші умови, за яких реалізується товар, укладений за допомогою засобів дистанційного зв'язку. Підтвердження вчинення правочину оформляється відповідним розрахунковим документом.

Міністерством економіки України та Міністерством транспорту та зв,язку України виданий Наказ від 11.06.2008 N 206/699 „Про затвердження Правил продажу товарів поштою» регулюють відносини між споживачем, суб'єктом господарювання - продавцем товарів поштою на підставі договору купівлі-продажу, укладеного на відстані, та оператором поштового зв'язку, а також визначають вимоги в дотриманні прав споживачів щодо якості, безпеки товарів і належного торговельного обслуговування [5, 1].

Правове регулювання даного питання відображено також в інших законодавчих актах нашої країни. Вище зазначений акт є прикладом підзаконного акта, регулюючого даний аспект.

Споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару.

Підтвердження інформації не вимагається споживач може розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту його укладення.

У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору.

Якщо підтвердження інформації не відповідає вимогам частини третьої цієї статті, строк, протягом якого споживач має право розірвати договір, становить дев'яносто днів з моменту одержання такої інформації, або у разі продажу матеріальних речей - з моменту одержання товару або першої поставки товару. Якщо протягом цього строку підтвердження інформації було виправлене, споживач має право розірвати договір протягом чотирнадцяти днів з моменту одержання виправленого підтвердження [3, 24].

Споживач має право на те, щоб продукція за звичайних умов її використання, зберігання і транспортування була безпечною для його життя, здоров'я, навколишнього природного середовища, а також не завдавала шкоди його майну.

У разі відсутності нормативних документів, нормативно-правових актів, що містять обов'язкові вимоги до продукції, використання якої може завдати шкоди життю, здоров'ю споживача, навколишньому природному середовищу, а також майну споживача, відповідні органи виконавчої влади, що здійснюють державний захист прав споживачів, зобов'язані негайно заборонити випуск і реалізацію такої продукції [3, 27].

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію повинна містити:

1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються;

2) найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція;

3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт;

4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;

5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;

6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності;

7) дату виготовлення;

8) відомості про умови зберігання;

9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця);

10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції;

11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій;

12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування [3, 31].

Законодавством також визначено випадки, коли виробник не несе відповідальність:

1) шкоду завдано з вини споживача внаслідок порушення ним встановлених правил користування, зберігання чи транспортування продукції або дії непереборної сили,

2) він не вводив продукцію в обіг,

3) дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства або виконання обов'язкових для нього приписів державної влади. Згідно з п. 6 ст. 10 Закону виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок непереборної сили. Ці положення закону слід враховувати при з'ясуванні питання щодо наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Отже, Закон України „ Про захист прав споживачів» є одним з основних нормативно - правових актів, регулюючих дану сферу суспільних відносин. Він також, є основною гарантією захисту прав споживачів (реалізації всіх прав, передбачених вище зазначеним Законом).До основних прав споживача належать :

Ш захист своїх прав державою;

Ш належну якість продукції та обслуговування;

Ш безпеку продукції;