У широкому розумінні легітимність означає визнання конституції усіма суб'єктами суспільних відносин, повага до конституції як до верховного правового акту, що становить основу нормативного регулювання суспільних відносин у державі. У вузькому значенні легітимність конституції - це відповідність її змісту та процедури прийняття правовим вимогам, що випливають із принципів свободи, справедливості, установчої влади народу та ін. що в результаті призводить до її всезагального визнання як верховного правового акту у державі [17, с. 100]. Роль конституції в суспільстві проявляється в її функціях, під якими слід розуміти суспільне призначення конституції та способи реалізації її норм. Питання про функції конституції є спірними. Різні вчені виділяють різну їх кількість. У зв'язку з тим, що конституція на відміну від інших законів являє собою унікальний документ універсального характеру, вважаємо, що для конституції характерні такі основні функції. Політична функція. Конституція України закріплює засади конституційного ладу, політичного режиму, проголошує народовладдя, визначає напрями розвитку суспільства. Вона визнає і закріплює політичну багатоманітність, багатопартійність. Надаючи різним політичним силам рівні можливості в отриманні державної влади, Конституція водночас забороняє дії, спрямовані на насильницьку зміну засад конституційного ладу, створення військових формувань [18, с. 45]. Юридична функція. Конституція України є Основним Законом держави, базою системи національного права. Вона встановлює основоположні правові приписи, які є визначальними для інших галузей права. Оскільки норми Конституції мають найвищу юридичну силу, то вона забезпечує впорядкованість і необхідне правове регулювання суспільних відносин з допомогою взаємозв'язаних і внутрішньо супідпорядкованих нормативних актів держави [19, с. 110]. Установча функція. Конституція встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему і структуру законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування та ін. Ідеологічна функція. Ця функція виявляється в тому, що в Конституції України містяться важливі ідеї політичної еліти. Як головний закон держави і суспільства Конституція закріплює основоположні цінності (демократія, суверенітет народу, права людини і громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і самоврядних інституцій, громадян і посадових осіб, орієнтує їх на виконання законів, шанування закріплених у них цінностей Гуманістична функція Конституції України проявляється в тому, що в ній закріплені права і свободи особи як складова частина правової системи держави, проголошуються загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародних договорів України, ратифікованих парламентом, проголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Організаційна функція Конституції полягає в тому, що вона стимулює подальший розвиток суспільних відносин, містить у собі положення програмного характеру, є базою розвитку прогресивних політико-правових процесів [14]. Стабілізуюча функція виявляється в тому, що Конституція виступає стабілізуючим чинником соціально-економічних процесів, визначає стратегію розвитку політико-правової системи держави і суспільства. Консолідуюча функція Конституції полягає в тому, що будь-яка конституція є результатом суспільної злагоди, оскільки закріплює загальні соціальні інтереси основної більшості населення [15]. Обмежувальна функція Конституції полягає в тому, що конституційні норми створюють основу і визначають межі діяльності державних органів, стримують узурпацію та монополізацію влади певними структурами державної влади. Зовнішньополітична функція проявляється в тому, що інші держави і народи за змістом Конституції можуть робити висновки про рівень демократизму держави. Конституція -- своєрідний «паспорт» держави, її конституційного устрою [19]. Отже, можна зробити певні висновки по цьому питанню. Конституція -- це єдиний нормативно-правовий акт, який має особливий юридичний характер, і з допомогою якого український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні засади устрою суспільства і держави, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, основи правового статусу особи, територіального устрою держави. Функції:

3. Політична

4. Юридична

5. Ідеологічна

6. Зовнішньополітична

7. Обмежувальна

8. Стабілізуюча

9. Організаційна

10. Гуманістична

Юридичні властивості:

· Конституція України -- це особливий нормативно-правовий акт -- Основний Закон Української держави;

· Конституція України -- це безпосередньо чинне право

· Конституція містить норми, які одночасно можуть бути основою галузевих правових норм, тобто Конституція є базою поточного законодавства.

· Конституція України, як і інші конституції цивілізованих країн, повинна виступати юридичним виразом обмеження державної влади.

· Конституції України притаманний нормативний характер

· Конституція України закріплює в узагальненому вигляді положення, які мають найбільш важливе значення для життя суспільства на даному етапі.

· Конституція України має установчий характер.

· Властивістю Конституції України є особливий порядок її прийняття, доповнення і зміни.

· Українська Конституція є легітимною.

конституція україна зміна суд

3. Науково-практичний аналіз Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) від 30 вересня 2010 р.

У п'ятницю, 1 жовтня 2010 року, в новітній історії розпочато нова сторінка. Рішенням Конституційного Суду України країна повертається до президентсько-парламентської форми правління. КСУ визнав неконституційною політичну реформу 2004 року, в результаті прийняття якої Україна перейшла на парламентсько-президентську форму правління.

Отже, Конституційний Суд України визнав неконституційним закон "Про внесення змін до Конституції України" у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і прийняття.

Згідно з вердиктом КСУ, закон № 2222-ІV втратив силу з дня ухвалення даного рішення, тобто з 30 вересня. "Конституційний Суд виходить з того, що визнання неконституційним закону № 2222 у зв'язку з порушенням процедури його розгляду і прийняття означає поновлення дії попередньої редакції норм Конституції, які були змінені, доповнені і виключені законом № 2222", - йдеться у рішенні Суду.

"Відповідно до частини 2 статті 70 закону України" Про Конституційний Суд України "покласти на органи державної влади обов'язки щодо виконання даного рішення щодо приведення нормативно-правових актів відповідно до Конституції України від 27 червня 19996 року в редакції, яка існувала до внесення до неї змін законом "Про внесення змін Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222 - IV ", - зазначається в рішенні КСУ [21].

Таким чином, форма правління в Україні перетворилася з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську.

Нагадаємо, з поданням з цього питання в КСУ звернулися 252 народних депутата, що входять в парламентську коаліцію. У своєму поданні депутати просили визнати цей закон повністю неконституційним у зв'язку з порушенням встановленої Конституцією процедури його розгляду і прийняття.

8 грудня 2004 Верховна Рада прийняла закон "Про внесення змін до Конституції України" № 2222-IV, який передбачає перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, продовження терміну повноважень парламенту до 5 років.

Стосовно Рішення на підставі статті 64 Закону України «Про Конституційний Суд України» Шишкін В. І. висловив таку думку [22].

1. Не заперечую проти мотивації і висновків в Рішенні, проте вважає, що в Рішенні не сформульовано чіткої правової позиції стосовно правових наслідків визнання Закону № 2222 неконституційним, не запропоновано представницькій владі правовий шлях щодо унормування конституційних положень у зв'язку з втратою чинності Законом № 2222 та мають місце неузгодженість між його положеннями пункту 3 резолютивної і пункту 6 мотивувальної частин, а також непослідовність пунктів 2, 3 резолютивної частини.

Позицію Конституційного Суду України щодо подальшого конституційного регулювання суспільних відносин і діяльності владних інститутів в українській державі внаслідок визнання неконституційним Закону № 2222 визначено в пункті 3 резолютивної та в пункті 6 мотивувальної частин Рішення. Вважається, що положення вказаних пунктів мають перебувати у системному зв'язку (сув'язі), тому аналізу в цій окремій думці підлягають саме ці частини судового акта.

2. У Рішенні зазначено: «Конституційний Суд України виходить з того, що визнання неконституційним Закону № 2222 у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та ухвалення означає відновлення дії попередньої редакції норм Конституції України, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222. Таке формулювання беззаперечно вказує на позицію Конституційного Суду України про те, що після ухвалення Рішення в українській державі діють всі положення Конституції України, які були прийняті Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

Проте цю позицію не зазначено в резолютивній частині Рішення. Жоден з текстів трьох пунктів резолютивної частини Рішення, які стосуються суті конституційного подання, чітко не вказують на те, що поновлено дію тих положень Конституції України, які Верховна Рада України прийняла 28 червня 1996 року, але потім вони були змінені чи доповнені Законом № 2222.

Варто зазначити, що кожна із складових частин будь-якого судового рішення має власне, лише їй притаманне, значення. Мотивувальна частина із застосуванням певних методів дослідження повинна містити обґрунтування позиції Суду, яка в резолютивній частині має бути оформленою в конкретний вже імперативний припис. Системний аналіз положень пункту 3 резолютивної та пункту 6 мотивувальної частин Рішення не дає підстав впевнено стверджувати про те, що Конституційний Суд України «реанімував» положення Конституції України в редакції 28 червня 1996 року, які були змінені, доповнені та виключені Законом № 2222.

Наведене вказує на наявність юридичної невизначеності Рішення у цій частині, що вказує на недотримання принципу верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), оскільки юридична визначеність правового документа є одним із елементів цього принципу.

3. Чи можна безпосередньо з приписом Конституційного Суду України про неконституційність прийняття Закону № 2222 ув'язати «автоматичне» поновлення дії тих положень Конституції України, які ним були змінені, доповнені та виключені?

3.1. В практиці Конституційного Суду України були рішення, коли визнання неконституційними законів про внесення змін до інших законів у зв'язку з порушенням встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення, набрання чинності (Рішення від 7 липня 2009 року № 17-рп/2009), а також норми про виключення із закону певного положення обумовлювало поновлення дії раніше існуючої норми. Проте ухвалюючи такі рішення, Конституційний Суд України:

-- по-перше, запроваджував казуальний, а не доктринальний підхід, тобто не визначав універсальної концептуальної позиції для будь-яких подібних ситуацій;

-- по-друге, аналізував правові ситуації, які стосувалися дій Верховної Ради України як законодавця щодо прийняття, а не її повноважень щодо внесення змін до Конституції України, тобто коли парламент перебуває в статусі конституцієдавця.