МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ

курсова РОБОТА

з дисципліни «Державне управління»

на тему:

«Контроль у сфері державного управління земельними ресурсами»

Виконав Слухач групи: ДСмз-31с

Шевченко А.С.

Перевірив Викладач:

кандидат наук з державного управління Шкурат І.В.

Суми 2014

ЗМІСТ

ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ В УКРАЇНІ

1.1 Земельні відносини в Україні в минулому

1.2 Розвиток земельних відносин у незалежній Україні

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВІ ФОРМИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ

2.1 Земельний фонд України як об'єкт правового регулювання

2.2 Поняття, зміст і функції управління

2.3 Система органів управління у галузі використання та охорони земель

РОЗДІЛ ІІІ. КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ ТА ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ

3.1 Поняття, зміст та завдання контролю

3.2 Види контролю за використанням та охороною земель: державний, самоврядний, громадський

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Відповідно до статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією [1].

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Актуальність теми полягає в тому, що земля була і є основним національним багатством України, яке перебуває під особливою охороною держави. Від імені Українського народу права власника землі здійснює держава та її органи, які здійснюють державне управління земельними ресурсами. Важливість теми полягає у дослідженні поняття правового регулювання у сфері використання та охорони земель і розкритті ролі держави у здійсненні контролю за збереженням і раціональним використанням землі на всій території України.

Ступінь розробленості обраної проблеми у науковій літературі.

Зазначену проблему у науковій літературі досліджував М.Д. Климишин, аспірант ЛРІДУ НАДУ, у свої статті “Контроль у сфері державного управління земельними ресурсами”.

Об'єктом дослідження цієї роботи виступають земельні відносини в Україні.

Предметом дослідження є контроль та його різновиди у сфері управління земельними ресурсами.

Метою дослідження є окреслити правове регулювання управління у галузі використання та охорони земель і визначити поняття, зміст та завдання контролю у сфері державного управління земельними ресурсами.

Завданням дослідження - є проаналізувати стан земельних відносин в Україні; дати визначення поняттю, змісту і функціям управління в галузі використання та охорони земель; окреслити систему органів управління у галузі використання та охорони земель; визначити поняття, зміст, завдання та види контролю за використанням та охороною земель.

Структуру курсової роботи становить: вступ, три розділи, висновки і список використаних джерел.

РОЗДІЛ І. ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ В УКРАЇНІ

1.1 Земельні відносини в Україні в минулому

Найдавніші часи

Зарано вести мову про публічне управління земельними ресурсами в найдавніші часи - від появи людини на території сучасної України (близько 1,5 млн. років тому). В «Давньокам'яну добу» («Палеоліт») земля була лише просторовою базою розміщення людей, а не засобом виробництва та об'єктом управління. Все публічне управління земельними ресурсами обмежувалося вибором вожака первісного людського стада місця розташування житла. Ні землеробством, ні тваринництвом в цей період люди не займались, оскільки обходились «дарами природи».

З настанням в Х-VII тисяч. до н.е. «Середньокам'яної доби» («Мезоліту») на території сучасної Україні почало з'являтися кочове населення, яке жило головним чином з полювання та рибальства. Тодішнє населення України вже освоювало землю для задоволення своїх потреб в продуктах харчування. Управління земельними ресурсами мало виключно прагматичний характер. Головний принцип управління земельними відносинами цього періоду: «кожен сам собі господар на землі»22 Давня історія України: В 3-х томах./ За ред. П.П. Толочко.- Т.2. Скіфо-сарматська доба.- К.: Інститут археології НАНУ, 1998.- С. 95-96..

В VII-ІІІ тис. до н.е. настала «Новокам'яна доба» («Неоліт»), яка характеризується якісними змінами в економічному, соціальному і культурному житті наших предків. В цей час відбулася «неолітична революція»- перехід людства від засвоєння дарів природи (полювання та збиральництва) до виробництва (землеробства та скотарства). На території України в цей час досягла надзвичайного розквіту так звана «Трипільська культура». В цей період люди почали займатися землеробством, що викликало потребу у виборі земельних ділянок для спільної землеобробки чи будівництва житла. Тобто, в цей час з'явилася нагальна потреба в системі публічного управління земельними ресурсами. Але відсутність письмових пам'яток не дозволяє дослідити цю систему управління.

Після занепаду Трипільської культури почалася «Бронзова доба», що відзначилося підняттям культури землеробства, появою відтворювального високорозвиненого скотарства, інтенсифікацією сільського господарства. В цю добу почалося одночасне заселення території сучасної України різними племенами. Земля як головний засіб виробництва в сільському господарстві була головною причиною боротьби племен - почалися війни за родючіші землі. Проте, відсутність впорядкованої системи публічного управління земельними ресурсами зберігала стихійність у землекористуванні.

З ХII-VIII ст. до н.е. в історії людського розвитку починається доба обробки заліза. Залізні знаряддя підвищували продуктивність праці, що створювало можливість інтенсифікації використання земельних ресурсів та, як наслідок, появи обміну продуктами праці між землеробами і скотарями. Найзначнішим державним утворенням цього часу на території сучасної України була держава скіфів. Землекористування в Скіфії вже передбачало певні управлінські операції з окремими земельними ділянками: ділянку, яка після кількох років використання втрачала родючість, вилучали з обігу (так звана «перелогова система»). А такі дії вже потребували певної системи організації земельних відносин. Крім цього, за часів скіфів на землю почали розповсюджуватися відносини власності. Переважна більшість землі належала громадам, які щороку перерозподіляли її для використання між окремими родинами. Але у скіфів з'явилася приватна власність на землю, що становить особливість земельних відносин в цей час.

В І ст. до н.е. - І ст. н.е., після витіснення скіфів зі степів Північного Причорномор'я сарматами, на території сучасної України з'явилися племена Пшеворської та Зарубинецької археологічних культур. Ці племена розташовувалися на Волині, Подністров'ї, Поділлі і на Закарпатті. Є підстави вважати обидві ці культури причетними до зародженням слов'ян. Права управління господарським життям людей цього періоду (в тому числі - земельними ресурсами) належали загальним зборам всіх дорослих членів племені - «вічам». Саме віча приймали рішення про те, кому, скільки і в якому місці надати землю у користування, регламентували спосіб використання землі. В цей час навіть мало місце виготовлення планів і карт (хоч і надзвичайно примітивних), розроблялися проекти меліорації земель тощо.

Особливістю управління земельними ресурсами тих часів було всебічне врахування природних умов при організації розміщення поселень. Це супроводжувалось розширенням площі орних земель. Однак з ростом населення на теренах України почали ставитись і нові вимоги до системи управління земельними ресурсами. Скорочення площі орних земель на душу населення стало поштовхом для освоєння менш продуктивних земель. З початку VIІ ст. широкого поширення набули трипільні сівозміни. У системі управління земельними ресурсами протягом V-VII ст. значна увага приділялась формуванню сільських територіальних громад під назвою «верв». Такі громади являли собою сукупність самостійних родин - дворищ, об'єднаних сусідством та економічними зв'язками. Земельні відносини того часу характеризувалися поступовим утвердженням довічного спадкоємного володіння землею, яке давало право користуватися нею на власний розсуд, без права продажу і передачі в оренду. У системі управління земельними відносинами почала формуватися система сплати податку за використання земель.