Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Кафедра адміністративного і кримінального права

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Кримінальне право України. Особлива частина»

на тему: «Кримінальна відповідальність за злочин, передбачений статтею 156 Кримінального кодексу України «Розбещення неповнолітніх»»

м. Дніпропетровськ - 2014 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. охорона неповнолітніх від статевих злочинів: історія та сучасні міжнародно-правові норми

1. Історичний аспект кримінально-правової охорони статевої недоторканості неповнолітніх

2. Міжнародно-правові напрямки криміналізації розбещення неповнолітніх

Розділ ІІ. СКЛАД ЗЛОЧИНУ І Кваліфікація розбещення неповнолітніх

1. Об'єктивні ознаки

2. Суб'єктивні ознаки

3. Санкції та призначення кримінального покарання за розбещення неповнолітніх

ВИСНОВКИ

Список використаних джерел та літератури

ВСТУП

Правова охорона неповнолітніх, захист їх законних прав і інтересів є пріоритетним напрямком діяльності держави. Ратифікувавши 27 лютого 1991 року Конвенцію про права дитини, Україна взяла на себе великі зобов'язання у сфері захисту прав осіб у віці до 18 років. Конвенція про права дитини вимагає від держави забезпечення всебічного захисту життя та здоров'я неповнолітніх, їх волі, статевої недоторканості та інших важливих благ. Ще в Декларації прав дитини 1959 року було зазначено, що дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження [2]. Відповідно до ст. 19 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину, а ст. 34 вказує, що держави-учасниці зобов'язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. [3]

На необхідності захисту дітей наголошують Конституція України, зокрема, ст. 51 вказує, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, а ст. 52 зазначає, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. [1] Закон України «Про охорону дитинства», зокрема, ст. 10 наголошує на тому, що «держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють». [9] Окрему главу щодо заборони вчинення розпусних дій та дій сексуального характеру за участю дітей містить Конвенція Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства (гл. VI ст. 18-23). [4]

Права неповнолітніх захищають різні галузі права: сімейне, трудове та ін., проте ледве чи не найбільш важливе місце в охороні прав неповнолітніх належить кримінальному праву, яке повинно захищати їх від найбільш небезпечних посягань - злочинів.

До обставин, що обумовлюють кримінальну заборону розбещення неповнолітніх, слід віднести:

а) суспільну небезпеку розбещення неповнолітніх;

б) значну поширеність розбещення неповнолітніх в Україні;

в) різке засудження суспільством розбещення неповнолітніх як дій, що брутально потурають загальнолюдські цінності та норми моралі;

г) історичний досвід боротьби з розбещенням неповнолітніх кримінально-правовими засобами та

д) міжнародно-правові зобов'язання держави щодо ратифікованих статутів, конвенцій, угод, які спрямовані на захист дітей та підлітків від сексуального розбещення. [21, с. 99] Кримінально-правовий та кримінологічний аспекти злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості досліджувалися у працях вітчизняних правників, зокрема Ю. В. Александрова, М. І. Бажанова, С. С. Косенко, В. О. Навроцького, О. О. Світличного, В. В. Фурси, М. І. Хавронюка, П. В. Хряпінського, С. В. Чмута та ін. Метою даної роботи є дослідження проблематики кримінальної відповідальності за розбещення неповнолітніх.

Завданнями роботи є: 

- дослідження історичного аспекту захисту статевої недоторканості неповнолітніх осіб;

- розкриття структури родового об'єкта злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості та визначення змісту основного, додаткового обов'язкового та факультативного безпосереднього об'єктів розбещення неповнолітніх;

- встановлення змісту суспільно небезпечної розпусної дії (фізичної та інтелектуальної);

- розкриття ознак суб'єкта розпусних дій; 

- характеристика форм вини розбещення неповнолітніх, ступінь усвідомлення віку неповнолітньої особи потерпілого, мета та мотиви розпусних дій; 

- аналіз санкції та практики призначення кримінального покарання за розбещення неповнолітніх.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини у сфері кримінально-правової охорони законних прав та інтересів неповнолітніх.

Предметом дослідження є кримінальна відповідальність за розбещення неповнолітніх.

Джерельну базу дослідження складають: ст. 51-52 Конституції України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний кодекс України 1960 року, Кримінальний кодекс РФ, Закон України «Про охорону дитинства», «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх», Постанова Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи», інші національні нормативні акти, а також міжнародно-правові договори та інші акти, що ратифіковані Україною, а також науково-практичні коментарі Кримінального кодексу, наукові статті, підручники та судова практика.

Структура курсової роботи відповідає меті та завданням дослідження і складається із вступу, двох розділів, п'яти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

РОЗДІЛ І. охорона неповнолітніх від статевих злочинів: історія та сучасний міжнародно-правовий норми

1. Історичний аспект кримінально-правової охорони статевої недоторканості неповнолітніх

Кримінальна заборона розпусних дій щодо особи, яка не досягла певного віку у своєму фізичному та психічному розвитку, історично обумовлена досвідом вітчизняного законодавства. Однією із перших згадок про положення дитини у суспільстві знаходимо у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям», в якому діти мали у всьому підкорятися, шанувати та поважати дорослих членів родини. Становище дитини у стародавні часи зводилося до повністю підлеглої, залежної та безправної особи. Ставлення до дитини як соціального суб'єкта із власними поглядами та міркуваннями сформувалось лише впродовж останніх століть. Церковний судебник Ярослава, початок створення якого був покладений Статутом князя Володимира Київського, будується на співвідношенні гріха і злочину. Для християнської релігії характерним є традиційний (природний) стандарт сексуальної поведінки, відхилення від якого розцінювалось як аморальне і гріховне. Будь-які дії, що не вписувались у церковні канони сексуальної поведінки, розглядувались як «святотатство, блуд».

До середини XIX століття не було прямої заборони розбещення неповнолітніх осіб. Вперше у ст. 993 Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. з'являється припис, який можна вважати первістком заборони розбещення неповнолітніх: «Особи, що мали нагляд за малолітнім чи неповнолітнім і сприяли схильності малолітніх і неповнолітніх до непотребства й інших пороків, чи збуджували їх до того своїми забавами, піддавалися ув'язненню і позбавлялися назавжди права мати за неповнолітнім нагляд. Батько або мати, викриті в звідництві своїх дітей, піддавалися віддачі в арештантський відділ». У Кримінальному уложенні 1903 р. передбачалась відповідальність і покарання «в'язницею» батьків чи осіб, які здійснюють піклування або нагляд за малолітнім, за втягнення осіб, зокрема, до аморального заняття та потурання непотребству чи іншій розпусті особи, яка не досягла 17 років. У ст. 435 вчинення любострастних дій тягло кримінальне покарання у вигляді перебування у виправному будинку чи в'язниці понад 3 роки у випадках вчинення: 1) з дитиною, яка не досягла 12 років; 2) з малолітнім від 12 до 16 років без його згоди чи навіть з його згодою, але по вживанню «на зло його безвинності».

За радянських часів всі Кримінальні кодекси, що діяли на теренах сучасної України, передбачали відповідальність за розбещення неповнолітніх. Так, в ст.168 Кримінального кодексу Української РСР 1922 р. передбачалась відповідальність за розбещення малолітніх або неповнолітніх, вчинене шляхом розпусних дій щодо них, та каралось позбавленням волі на строк до п'яти років. У Кримінальному кодексі Української РСР 1927 р. майже без змін повторювалась ця норма у ст. 163. [21, с. 101-102]

Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. дещо змінив диспозицію норми, відмовившись від поняття «малолітніх або неповнолітніх» та застосувавши віковий вимір потерпілого - «особа, яка не досягла шістнадцятирічного віку» та послабив караність розбещення, що передбачалось в ст. 121 КК як вчинення розпусних дій по відношенню до особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, і каралось позбавленням волі на строк до двох років. [6]

На сьогодні чинний Кримінальний кодекс України, прийнятий 05.04.2001 року, передбачає кримінальну відповідальність за розбещення неповнолітніх у ст. 156, а з 2008 року з огляду на суспільну небезпечність та розповсюдженість даного кримінального правопорушення санкція за нього підвищилась.

2. Міжнародно-правові напрямки криміналізації розбещення неповнолітніх

Міжнародно-правові зобов'язання України, що безпосередньо пов'язані із протидією сексуальному розбещенню неповнолітніх, зумовлені низкою документів Організації Об'єднаних Націй та Ради Європи, серед яких слід виокремити Конвенцію ООН про права дитини із Факультативним протоколом №1, Факультативний протокол до неї №2 та Конвенцію РЄ про захист дітей проти сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. В Конвенції 1989р. визначаються обов'язки держав-учасниць захищати дітей від всіх форм сексуальної експлуатації та сексуального розбещення. З цією метою вони на національному рівні приймають всі необхідні заходи для попередження: а) схиляння чи примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності; б) використання в цілях експлуатації дітей в проституції або іншій незаконній сексуальній практиці; в) використання в цілях експлуатації дітей в порнографії та порнографічних матеріалах [3].