У межах усвідомлення об'єктивних обставин О. О. Світличний виділяє два рівня усвідомлення. Перший рівень - «визначеність», варіює ступінь усвідомлення від точного знання (суб'єктивної впевненості в наявності) до невиключності (суб'єкт вважає їх можливими). Другий рівень - «достовірність», позначає відповідність усвідомлення об'єктивній реальності щодо визначеної обставини, яка охоплює діапазон від правильного, дійсного знання до помилкового, такого, що не відповідає дійсності, уявлення про цю ознаку. Сказати, що особа точно знає, - значить вказати на внутрішню впевненість особи про наявність ознаки. [23, с. 235]

За цими міркуваннями у кримінально-правовій нормі слід прямо позначити усвідомлення винним віку потерпілої особи та вказати: «особа знала або припускала, що особа не досягла шістнадцятирічного віку» або роз'яснити це положення щодо судової практики у справах про статеві злочини.

Мотиви та мета розбещення неповнолітніх не вказуються в диспозиції ст.156 КК та, відповідно, є факультативними ознаками суб'єктивної сторони цього злочину. Утім, аналізуючи роз'яснення ВСУ та узагальнення щодо судової практики у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, звернемо увагу, що «такі дії спрямовані на задоволення винною особою статевої пристрасті або на збудження у неповнолітньої особи статевого інстинкту» [10]. У літературі зазначена спрямованість розпусних дій розцінюється по-різному. Більшість дослідників визнає їх метою вчинення злочину, інші ж вважають мотивами розбещення. Якщо виходити із розуміння мети злочину як ідеального образу бажаного результату, до якого прагне злочинець, вчинюючи те чи інше злочинне діяння, а мотивом - обумовлене системою потреб, усвідомлене й оцінене спонукання, що уявляється ідеальною підставою та виправданням суспільно небезпечного діяння, то мотивами розпусних дій є передчасне збудження статевого потягу в осіб, що не досягли певного віку, або його задоволення. [23, с. 236] Метою злочину виступає саме розбещення неповнолітніх. За таким розумінням задоволення спотвореної сексуальної потреби дорослої особи з використанням неповнолітніх не спрямоване на розбещення неповнолітніх та має утворювати самостійний склад злочину. М. Мельник вважає, що винний може керуватися не лише сексуальними, а й іншими мотивами (помста близьким, подальше втягнення у проституцію тощо), у будь-якому випадку вони не впливають на кваліфікацію. [20]

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що як і всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості, розбещення неповнолітніх є злочином, який вчиняється тільки з прямим умислом, його метою виступає розбещення неповнолітніх, мотивами є задоволення винною особою особистої статевої пристрасті або збудження в неповнолітньої особи статевого інстинкту.

кримінальний розбещення неповнолітній правовий

3. Санкції та призначення покарання за розбещення неповнолітніх

Санкція кримінально-правової норми, що передбачена у ст. 156 КК, має перебувати в прямій залежності від суспільної небезпеки розбещення неповнолітніх й узгоджуватися з іншими санкціями Розділу IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості» Особливої частини КК, а також бути співрозмірною рівню соціальної значущості тих прав і свобод, які втрачає або в яких обмежується засуджений. Якщо дослідити радянський період, то побачимо, що розбещення неповнолітніх здебільшого відносилося до злочинів середньої тяжкості, що відображалося у відповідних санкціях. Санкції ст. 168 КК УСРР 1922 р. та ст. 163 КК УСРР 1927 р. встановлювали покарання у вигляді позбавлення свободи на строк до п'яти років. Як і всі попередні кримінальні кодекси, КК УРСР 1960 р. не виокремлював статеві злочини у самостійний розділ,- вони розглядалися як особлива підгрупа злочинів проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи (ст. 117-122 КК 1960 р.). Санкція ст.121 КК УРСР 1960 р. встановлювала покарання у вигляді позбавлення волі на строк до двох років. У порівнянні з іншими санкціями Глави III Особливої частини КК 1960 р. санкція за розбещення неповнолітніх була найм'якіша. Історично сформувався погляд на розбещення неповнолітніх як на найменш суспільно небезпечний злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи [22, с. 111].

Вказаний погляд знайшов своє відображення у прийнятому 5 квітня 2001р. новому Кримінальному кодексі України. Санкції ст. 156 КК передбачали у ч.1 покарання у вигляді арешту на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, а у ч. 2 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до трьох років. [5]

На сьогодні оцінка суспільної небезпеки розбещення неповнолітніх зазнала суттєвих змін. Негативні наслідки світової економічної кризи 2008-2009 рр., що спричинили погіршення соціально-економічних, морально-психологічних, кримінологічних та інших показників суспільного життя в Україні, а також глобальне поширення дитячої порнографії в мережі Інтернет, розвиток інфраструктури «секс-туризму» та інше зумовили зміну погляду законодавця на суспільну небезпеку та, відповідно, санкції за розпусні дії щодо неповнолітніх. Законом України «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» майже вдвічі посилено відповідальність за розбещення неповнолітніх [8]. Санкція ч. 1 ст. 156 КК є альтернативною та передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Санкція, крім відповідності небезпеці злочинного діяння і поширеності злочинів певного виду, має бути узгодженою із санкціями за вчинення інших, близьких за видом і характером злочинів. Вона повинна будуватися на принципах доцільності, обґрунтованості, законності, рівності громадян перед законом, вини, справедливості, гуманізму, невідворотності кримінальної відповідальності, індивідуалізації покарання та економії заходів кримінально-правового впливу. В цьому процесі має бути врахований і набутий досвід боротьби зі злочинністю, дані судової практики, результати наукових досліджень. Побудова санкції з урахуванням зазначених положень, а також дотриманню загальноприйнятих правил юридичної техніки дасть змогу на практиці уникнути ситуації, коли судами призначаються різні покарання за злочини, що за багатьма ознаками схожі. І, навпаки, коли за злочини, що не схожі ні за характером, ні за ступенем суспільної небезпеки, призначаються майже однакові вид і міра покарання.

Типовим (базовим) покаранням за «некваліфіковані» розпусні дії є обмеження волі на строк до п'яти років. Ефективність покарання у вигляді обмеження волі щодо статевого збоченця, який посягнув на статеву недоторканість малолітніх та неповнолітніх осіб, викликає у дослідників значні заперечення. Реалізація цього покарання не приводить до повного виключення можливості вчинення нового тотожного або однорідного статевого злочину щодо неповнолітнього засудженим у період його відбування.

Так, Кам'янсько-Дніпровським районним судом Запорізької області було встановлено, що ОСОБА 1 спільно з ОСОБА 2 з серпня 2012 року до початку лютого 2013 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, кожен день в спальній кімнаті за місцем проживання в нічний час при штучному освітленні, а періодично в денний час доби, в присутності малолітньої ОСОБА 3, що знаходилась в тій же спальній кімнаті на сусідньому ліжку, оголяли свої статеві органи та вступали в статевий зв'язок природним та неприродним способом. Вироком від 04.10.2013 р. ОСОБА 1 і ОСОБА 2 за ч. 2 ст. 156 КК було засуджено до п'яти років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України їх було звільнено від призначеного покарання з випробуванням строком на три роки, навіть незважаючи на те, що ОСОБА 1 був чотири рази судимий, при скоєнні злочину мав непогашені судимості і характеризувався як негативна особа. (ЄДРСР № 36010550) [27]

За прикладами судової практики майже у всіх справах суди, призначаючи покарання у вигляді обмеження волі, звільняють засуджених від відбування покарання з випробуванням.

Загалом, призначення цього покарання за вчинення розпусних дій щодо неповнолітніх, з міркувань спеціальної превенції, забезпечення статевої недоторканості малолітніх потерпілих є неприйнятним. Серед кримінальних покарань тільки позбавлення волі на певний термін в повній мірі відповідає суспільній небезпеці розбещення неповнолітніх, забезпечує спеціальну превенцію та режим статевої недоторканості неповнолітніх потерпілих. [22, с. 113]. Така позиція повністю узгоджується з вимогами Конвенції РЄ щодо захисту дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення, де зазначено, що країна-учасниця має вживати законодавчі заходи для забезпечення покарання ефективними, пропорційними та переконливими санкціями щодо правопорушень, передбачених цією Конвенцією, відповідно до ступеня тяжкості правопорушення. Ці санкції повинні включати покарання у вигляді позбавлення волі. Країна може вжити інших заходів щодо правопорушників таких, як позбавлення батьківських прав або здійснення контролю або нагляду за засудженою особою [4]. Тому типовим покаранням за вчинення розпусних дій щодо неповнолітніх осіб, за відсутності кваліфікуючих ознак, має стати позбавлення волі засудженого на строк до п'яти років. На думку багатьох вітчизняних учених негативною рисою кримінального закону є диспропорція у визначенні покарання за подібні або близькі за характером і ступенем суспільної небезпеки статеві злочини. Стосовно санкцій за розбещення неповнолітніх, то, насамперед, виникає проблема абсолютної тотожності санкцій ч. 1 і ч. 2 ст. 156 КК із санкціями ч. 1 і ч. 2 ст. 155 КК. Натомість, ці злочини мають суттєві відмінності як за характером та змістом суспільно небезпечних дій, так і за можливими суспільно небезпечними наслідками. Слід наголосити, що розбещення неповнолітніх традиційно вважається менш тяжким статевим злочином щодо неповнолітніх, аніж статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, тому санкції ч. 1 і ч. 2 ст. 156 КК мають бути менш суворими, аніж санкції ч. 1 і ч. 2 ст. 155 КК. Практика призначення кримінального покарання також засвідчує, що за вчинення розпусних дій щодо осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, суди призначали більш м'яке покарання порівняно зі вчиненням статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.

Проблема спеціальної превенції у санкціях статевих злочинів проти малолітніх осіб останнім часом набула особливої актуальності у зв'язку із упровадженням деякими зарубіжними країнами такого покарання як «хімічної стерилізації, кастрації» педофілів, що неодноразово вчинили злочинні сексуальні дії щодо малолітніх дітей.

У світі кастрація як метод покарання педофілів практикується досить давно. У 50-х роках минулого століття винайшли препарати, які блокують сексуальні потяги. Першими їх взяли на озброєння проти педофілії США, Німеччина та Великобританія.

В США сексуальні домагання дітей караються довічним ув'язненням. Однак в деяких штатах таких зловмисників каструють за допомогою гормонального препарату «Лейпропелін». Він блокує сексуальний потяг в порушників на певний час, тому злочинці вживають його постійно. У США діє закон про примусову кастрацію, який набув чинності в 1990-х роках. За цим законом «хімічна кастрація» може бути призначена суддею у випадку, якщо засуджений, вийшовши з в'язниці, здійснює рецидив сексуальних злочинів. При цьому суд не може покарати ґвалтівника хірургічною кастрацією, але останній може піти на неї добровільно. У штаті Каліфорнія «хімічна кастрація» є обов'язковою для педофілів з 1996 року. Крім того, всіх педофілів реєструють, фотографують і викладають їхні справи в Інтернет. А часом навіть на будинках з'являються таблички, які сповіщають, що тут мешкає особа, яка вчинила злочин проти дітей.