Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Так у Кримінальному кодексі України стаття 210 та стаття 211 встановлює кримінальну відповідальність за порушення законодавства про бюджетну систему [4].

З об'єктивної точки зору, вчинення злочину, описаного у ст. 210 КК України, можливе у чотирьох формах:

- використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню, яке ми вже розглядали вище. Для притягнення винної особи до кримінальної відповідальності бюджетні кошти мають бути витрачені у великому або особливо великому розмірі. Великим розміром визнається сума, яка в тисячу й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великим розміром - сума, яка у три тисячі й більше разів перевищує такий мінімум (примітка до ст. 210 КК України). Вказані параметри поширюються також на ст. 211 КК України;

- використання бюджетних коштів у обсягах, що перевищують затверджені межі видатків. ( Використання бюджетних коштів в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків -- це фінансування видатків у сумах, які перевищують розміри, затверджені у відповідних бюджетах, кошторисах і планах асигнувань. Особа, яка має право розпоряджатись бюджетними коштами, перевищує або загальний обсяг затверджених видатків, або обсяг видатків на конкретні заходи, передбачені у встановленому порядку (наприклад, завищуються обсяг і вартість проведених робіт. Також у випадку, коли до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет України, а Кабінет Міністрів України, здійснюючи витрати з Державного бюджету України (крім випадків, передбачених ч. 4 статей 15 та 23 БК України), перевищив 1/12 обсягу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на попередній бюджетний період, що прямо заборонено п. 2 ст. 46 БК України. Так само й розпорядник бюджетних коштів, здійснивши видатки з перевищенням межі бюджетних асигнувань, порушить вимоги п. 5 ст. 51 БК України) ;

- недотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету;

- недотримання вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів ( недотриманням вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів розуміють, зокрема, фінансування у повному обсязі одних статей видатків при одночасному зменшенні фінансування за іншими статтями або при їх повному нефінансуванні, недодержання строків фінансування видатків за окремими статтями, що призводить до виникнення і зростання заборгованості з соціальних виплат та заробітної плати, перевищення або зменшення видатків бюджету в одному кварталі (місяці) за рахунок іншого періоду бюджетного року) [16] .

Суб'єкт злочину спеціальний. Насамперед це службова особа, на яку покладено виконання, функцій розпорядника бюджетних коштів. Розпорядники бюджетних коштів -- це бюджетні установи та організації в особі їхніх керівників, уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов'язань та здійснення видатків з бюджету За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня [16].

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 210) є вчинення його: 1) в особливо великих розмірах; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб [4].

Необхідно зазначити, що чинне бюджетне законодавство на сьогодні не встановлює будь-яких вимог до пропорційного скорочення видатків або їх пропорційного фінансування. Принцип збалансованості, визначений п. 2 ст. 7 БК України, суть якого полягає в тому, що повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період, є найближчим за суттю до таких вимог, проте таким не є, оскільки не встановлює будь-яких конкретних вимог [2]. Єдиним нормативно-правовим актом, який до моменту набрання чинності Бюджетним кодексом визначав необхідність дотримання вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету й вимог щодо пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів та визначав відповідальність за їх недотримання, був Закон України „Про бюджетну систему України” від 5 грудня 1990 р. № 512-ХІІ з наступними змінами й доповненнями (статті 33, 36, 37, 39) [6]. Після прийняття Бюджетного кодексу ці положення втратили чинність і, відповідно, наведені вище форми вчинення злочину припинили своє існування.

РОЗДІЛ 2

ВИДАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АБО РОЗПОРЯДЧИХ АКТІВ, ЯКІ ЗМІНЮЮТЬ ДОХОДИ І ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ ВСУПЕРЕЧ ВСТАНОВЛЕНОМУ ЗАКОНОМ ПОРЯДКУ

1.Видання службовою особою нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, -- карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах або вчинені повторно, -- караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років [4].

Виходячи з визначення поняття „нормативно-правовий акт”, наведеного в Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів, затвердженому наказом Мін'юсту України від 25 листопада 2002 р. № 102/5 і зареєстрованому в Мін'юсті України за № 915/7203 від 25 листопада 2002 р., можна зазначити, що до актів, про які йдеться у ст. 211 КК України, належать офіційні письмові документи, прийняті чи видані уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, які спрямовані на регулювання відносин, що виникають при здійсненні бюджетного процесу, містять нормативні приписи (мають неперсоніфікований характер, розрахований на багаторазове застосування, і дія яких не вичерпується одноразовим виконанням).

Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затверджена постановою Кабміну України від 17 жовтня 1997 р. № 1153, встановлюючи в тому числі й загальні правила документування управлінської діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, в п. 2.3 визначає, що управлінська діяльність установ здійснюється шляхом видання розпорядчих документів. Так, розпорядчий документ - це акт, що видається державним органом у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань відповідно до наданої йому компетенції [8].

Необхідно зазначити, що до розпорядчих документів, про які йдеться у ст. 211, слід відносити також акти, що видаються посадовими особами органів місцевого самоврядування, оскільки ці органи є учасниками бюджетного процесу й наділені відповідними повноваженнями з прийняття таких актів. На відміну від нормативно-правового акта, розпорядчий акт поширює свою дію на конкретно визначених у ньому суб'єктів і має одноразове застосування [16; с. 628].

Деякі автори, коментуючи ст. 211 КК України, під виданням таких актів пропонують розуміти їх одноособове затвердження та затвердження рішень колективних органів відповідною службовою особою. Таке твердження не враховує повною мірою положення норм чинного законодавства [13; с. 498]. Наприклад, відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР, затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього, затвердження звіту про виконання відповідного бюджету здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, тобто безпосередньо колективним органом, а не конкретною службовою особою органу місцевого самоврядування [7]. Водночас, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 42 згаданого Закону, сільський, селищний, міський голова підписує, а не затверджує рішення ради та її виконавчого комітету. Стаття 59 вказаного закону надає право сільському, селищному, міському голові зупиняти виконання рішення сільської, селищної, міської ради в п'ятиденний строк з моменту його прийняття і вносити з обґрунтуванням зауважень на повторний розгляд відповідної ради, яка зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення [7]. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови й підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Видання нормативних актів, які змінюють доходи та видатки бюджету є спеціальним видом порушення Закону про бюджетну систему України від 5 грудня 1990 р. в редакції від 28 квітня 1995 р., яким передбачено, що бюджети всіх рівнів повинні виконуватися у тих самих обсягах, які затверджені відповідною радою [6].

Для нормативно-правових актів характерним є те, що вони мають формально визначений характер і містять приписи, обов'язкові для виконання необмеженим і персонально невизначеним колом юридичних та фізичних осіб. Це діючі постійно або протягом певного проміжку часу різноманітні постанови, правила, положення, накази (наприклад, рішення про місцевий бюджет) тощо. Розпорядчі акти поширюють свою дію на конкретно визначених у них суб'єктів і мають одноразове застосування (наприклад, прийняття одноособове головою райдержадміністрації розпорядження про виділення юридичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності безпроцентного кредиту за рахунок перевищення дохідної частини районного бюджету) [17; с.588].

Склад злочину утворює видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету у великих розмірах, тобто використання коштів державного бюджету на цілі, не передбачені Законом про Державний бюджет України або в обсягах, що перевищують межу видатків, затверджену Законом про Державний бюджет України [17; с.589].

Згадувані у ст. 211 КК нормативно-правові або розпорядчі акти можуть змінювати ставки або строки сплати до бюджетів або державних цільових фондів податків, зборів, інших обов'язкових платежів; передбачають списання заборгованості зі сплати обов'язкових платежів; запроваджують нові види обов'язкових платежів, які не передбачені законодавством; передбачають використання коштів одних статей видатків бюджету на фінансування інших; передбачають скорочення визначених бюджетом видатків на фінансування його захищених статей.

Під виданням нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, слід також розуміти активні дії, які полягають у закінченій процедурі, що може містити у собі складання, підписання і прийняття зазначених актів [13].

Видання нормативних актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч Закону, вчинюється умисно, видати нормативний акт необережно неможливо.

2.1 Об'єкт злочину. Об'єктивна сторона