Так, зокрема, спірним в літературі залишається питання щодо визначення моменту з якого даний злочин вважається закінченим.

Більшість вчених схиляються до того, що даний злочин вважається закінченим з моменту видання зазначеного в диспозиції ч. 1 ст. 211 КК України нормативно - правового чи розпорядчого акта, незалежно від наслідків, які перебувають за межами даного складу злочину [15]. Якщо ж, такими діями службової особи було заподіяно шкоду державним чи громадським інтересам або охоронюваним законом правам та інтересам окремих фізичних чи юридичних осіб, то такі дії повинні кваліфікуватися залежно від розміру заподіяної шкоди за ст. 364 чи ст. 365 КК України. У випадку коли службова особа видала такий акт, але порушення бюджетного законодавства не сталося з незалежних від її волі причин, то має місце лише замах на вчинення злочину. На практиці можуть траплятися випадки, коли службова особа видає декілька нормативно - правових та розпорядчих актів, що порушують бюджетне законодавство, але кожен акт окремо спрямований на використання бюджетних коштів розмір яких не становить великого розміру. Такий розмір бюджетних коштів може утворюватися за сукупністю діянь, тобто якщо видання таких актів охоплюється єдиним умислом, а в діях службової особи є наявні ознаки продовжуваного злочину, то в такому разі дії особи слід кваліфікувати, як замах на вчинення злочину передбаченого статтею 211 КК України, а при наявності необхідних ознак та достатнього розміру бюджетних коштів, як закінчений злочин передбачений цією ж статтею кримінального кодексу України.

Така позиція вчених видається вірною. Але інша категорія науковців, до вищезазначених критеріїв, додатково відносить і момент набрання даними нормативно - правовими та розпорядчими актами законної сили. Так, зокрема, в поняття “видання” вони вкладають наступні етапи: процес підготовки такого акту тобто його створення, а саме розробка проекту акту, його оформлення та надання обов'язковості нормативно - правовому та розпорядчому акту, строк дії якого минув чи ще не настав, тобто набрання ним законної сили. Цей момент може проявлятись, наприклад, в доведенні такого акту до відома виконавців, його опублікування чи реєстрація [18].

Основна відмінність даних точок зору полягає в визнанні обов'язковим моментом для визнання даного злочину закінченим, набрання таким актом законної сили. Питання щодо моменту набрання нормативно - правовим або розпорядчим актом законної сили вирішується Конституцією України, окремими нормативними актами та Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно - правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 року. Якщо ж нормативно - правовий або розпорядчий акт, який змінює доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, був підписаний службовою особою, але не набрав чинності, то має місце замах на вчинення злочину, передбаченого ст. 211 КК України. У зв'язку з цим, даний злочин може визнаватись закінченим лише з моменту набрання таким актом законної сили, незалежно від того чи настали, суспільно - небезпечні наслідки чи ні [12].

Така позиція, як видається, має право на існування. Так, зокрема виникає такої проблеми у випадку, коли момент видання, а саме, підписання чи затвердження службовою особою нормативно - правового або розпорядчого акту та момент набрання ним законної сили збігаються. В такому випадку даний злочин визнається закінченим з моменту набрання ним законної сили, тобто з моменту його підписання чи затвердження. А як поступати в такій ситуації, коли в самому акті зазначено, що він вступає в силу з якогось певного визначеного моменту, причому через деякий час після його підписання чи затвердження? Оскільки в юридичній природі, в правовому полі України такого акту юридично ще немає і ніяких юридичних наслідків до моменту його вступу в законну силу не настає, тому що він на даний момент не породжує жодних правовідносин, а значить і ніяких дій керуючись ним вчиняти неможливо. Службова особа, яка підписала чи затвердила такий акт в будь-який момент може прийняти рішення, яким взагалі відмінить такий акт. Тобто буде мати місце ситуація, коли нормативно-правовий або розпорядчий акт, який ще не вступив в законну силу буде скасовано, а значить в правовому полі України, в її правовій системі такого акту взагалі не існувало, оскільки він не породив жодних правовідносин. Зважаючи на таке, позиція, щодо впливу на визначення моменту з якого злочин, передбачений ст. 211 КК України, моменту набрання таким актом законної сили очевидно, видається слушною.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що для усунення протиріч, стосовно визначення моменту з якого даний злочин буде вважатись закінченим, що можуть виникнути на практиці, в ст. 211 КК України необхідно внести зміни та доповнити положенням про те, що даний злочин буде закінченим з моменту коли акти, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, набрали законної сили, і лише в такому разі, питання пов'язані з даною проблемою, на практиці будуть знаходити однакове вирішення та визнаватись закінченим злочином, а в протилежному випадку, буде мати місце замах на злочин передбачений ст. 211 Кримінального кодексу України.

ВИСНОВКИ

В сучасних умовах важливе значення набуває оптимальне наповнення та використання бюджетних коштів. Проте в процесі формування бюджетних коштів розподілу витрат виникають правопорушення пов'язані з неправомірним використанням коштів, використання службоого становища для шахрайства з фінансовими ресурсами, а також використання бюджетних коштів не за призначенням, порушення бюджетного законодавства контролюючими органами. Проте проблема порушення бюджетного законодавства має менше значення, ніж регулювання порядку притягнення до відповідальності за бюджетні правопорушення.

Користуючись положеннями Бюджетного кодексу знаємо, що за правопорушення в бюджетній сфері застосовуються адміністративні, кримінальні та дисциплінароні стягнення. Проте в цьому ж кодексі не міститься детальної інформації про те, як застосовуються санкції і виникає необхідність регулювання цього питання нормами інших інститутів права.

На підставі проведеня дослідження можна зробити наступні висновки:

По-перше, даючи визначення бюджетному правопорушенню в кодексі не визначаються його види. Детально не врегульоване питання суб'єктів бюджетних правопорушень, а порядок накладання санкцій та їх оскарження за правопорушення в бюджетній сфері регулюється не систематизованою кількістю нормативних актів, що ускладнює їх використання, тому визначення, що дається Бюджетним кодексом, про те, що бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасником бюджетного процесу встановленого даним кодексом та іншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Крім того, бюджетне правопорушення характеризується низкою загально-обов'язкових ознак.

Сюди відносяться наступні:

1. суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов'язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси;

2. правопорушення є винним діянням. Тобто, це психічне відношення особи до власного поводження і його результатів, у якому виражене негативне чи легковажне відношення до права, до інтересів суспільства і держави, до прав і свобод інших осіб;

3. наявність шкоди є необхідною соціальною ознакою всякого правопорушення, що обумовлює всі правопорушення як суспільно небезпечні діяння;

4. важливою юридичною ознакою бюджетного правопорушення є його протиправність.

Бюджетне правопорушення має свій склад, а саме суб'єкт правопорушення, об'єкт правопорушення, суб'єктивна сторона, об'єктивна сторона.

По-друге, щодо видів стягнень за бюджетні правопорушення в роботі було запропоновано поділ їх за декількома критеріями. Одним з таких критеріїв є поділ їх в залежності від стадії бюджетного процесу: правопорушення, що вчиняються на стадії складання проекту бюджету; правопорушення, що вчиняються на стадії прийняття закону про державний бюджет; правопорушення, що вчиняються на стадії виконання бюджету; правопорушення, що вчиняються на стадії складання звіту про виконання бюджету.

Крім того, як показали дослідження стягення, що застосовуються за бюджетні правопорушення мають різну природу. А саме правопорушники можуть бути притягнуті до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та цивільно - правової відповідальності. А отже, процес застосування стягнень відрізняється один від одного.

По-третє, в результаті дослідження розглянула положення кримінального та кримінально-процесуального кодексу, які регулюють порядок притягнення правопорушників до кримінальної відповідальності, а також порядок застосування стягнень до осіб, які вчинили злочин у сфері бюджетних правовідносин; переглянула статті кодексу про адміністративні правопорушення стосовно порядку накладання стягнень та деякі інші нормативні акти, змістом яких є порядок застосування санкцій за бюджетні правопорушення і даний порядок має адміністративний характер. При чому необхідно звернути увагу на положення бюджетного кодексу України. І знову ж таки необхідно наголосити, що викладене в роботі, було зроблено на підставі чинного процесуального законодавства, яке регулює відповідальність за правопорушення в різних сферах, і тому порядок притягнення має вигляд загального характеру.

Якщо в діях особи не має ознак злочину, то особу може бути притягнуто до адміністративної відповідальноситі. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Якщо при вчинені бюджетного правопорушення особа Дисциплінарні проступки - це суспільно небезпечні вчинки, які заподіюють шкоду внутрішньому порядку діяльності підприємств, установ, організацій і тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. Накладання дисциплінарних стягнень регламентоване трудовим законодавством. Відповідно межі дисциплінарних покарань не виходять за межі чинного трудового права.

Щодо оскарження стягнень рішень про застосування стягнень, то порядок оскарження цих рішень передбачений тимиж нормативними актами, що і регулюють порядок накладання. Сюди ми відносимо Кримінально-процесуальний кодекс, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси.

Слід зазначити, що в даній роботі було розглянуто основні положення категорії такого злочину як видання нормативних актів, які змінюють доходи та видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку, з'ясовано причини його виникнення.

1. Злочини і інші правопорушення негативно впливають на розвиток суспільства. Злочинність і інші правопорушення об'єктивно гальмують поступовий розвиток нашого суспільства, подальше вдосконалення суспільних відносин. Злочинність та її прояви як діяльності, спрямована на протизаконне задоволення потреб певної частини суспільства за рахунок інтересів більшості його членів.

Правопорушення, взяті в сукупності на відповідному відрізку часу і конкретному суспільстві, завжди відрізняються значною різноманітністю як за ступенем суспільної шкідливості, так і за психологічними, соціальними і юридичними ознаками. Але разом з тим в походженні, причинах і подальшій історичній долі вони мають загальні риси, що дало можливість вивчити не тільки окремі види правопорушень, але і всю їх сукупність, проаналізувати причини і умови, які сприяють їх здійсненню, розробити системи заходів боротьби з ними. Викорінення злочинності - це більш складне завдання, ніж викорінення всіх інших правопорушень;