У разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 КК. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 127 КК, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК. Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (частини 1 або 2 ст. 146), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, якщо таке позбавлення волі потягло тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146) - за ч. 3 ст. 365 КК. Вчинення цих злочинів організованою групою належить кваліфікувати за сукупністю ч. 3 ст. 146 і ч. 3 ст. 365 КК (п. 12 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15).

Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з умисним знищенням або пошкодженням чужого майна без обтяжуючих обставин (ч. 1 ст. 194, ч. 1 ст. 347, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 378, ч. 1 ст. 399), кваліфікується за відповідною частиною ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за переліченими статтями про злочини проти власності не потребує. Якщо перевищення влади чи службових повноважень було поєднане з діями, відповідальність за які передбачено частинами другими зазначених статей, а також ч. 3 ст. 399 КК, вчинене винним має кваліфікуватися за сукупністю злочинів (п. 14 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15) [12, 542].

Коли службова особа перевищила владу чи службові повноваження з метою запобігти шкідливим наслідкам, більш значним, ніж фактично заподіяна шкода, та їх не можна було відвернути іншими засобами, її дії, як вчинені в стані крайньої необхідності, відповідно до ст. 39 КК не можуть бути визнані злочинними (п. 15 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Питання про відповідальність службової особи, що перевищила владу або службові повноваження на підставі наказу чи розпорядження керівника, і це потягло шкідливі наслідки, вирішується беручи до уваги вимоги ст. 41 КК (п. 16 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15).

Злочини, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 157 (перешкоджання здійсненню виборчого права), ч. 2 ст. 162 (порушення недоторканності житла), статтями 371-373 (завідомо незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності, примушування давати показання) та ч. 2 ст. 376 КК (втручання в діяльність судових органів) - це спеціальні види перевищення влади чи службових повноважень. Кваліфікація дій виконавців і співучасників цих злочинів ще й за ст. 365 КК можлива лише за наявності реальної сукупності останніх (п. 17 ППВСУ № 15 від 26 грудня 2003 p.).

Члени громадських формувань з охорони громадського порядку під час здійснення такої охорони мають спеціальні владні повноваження, а отже, виконують функції представників влади. У зв'язку з цим за наявності в їхніх діях ознак перевищення влади або службових повноважень вони притягаються до відповідальності за відповідною частиною ст. 365 КК (п. 18 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15). Військова службова особа за перевищення влади чи службових повноважень несе відповідальність за ст. 424 КК (п. 19 ППВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15) [12, 543].

Покарання за злочин: за ч. 1 ст 365 КК - виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 365 КК - позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 365 КК- позбавлення волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

РОЗДІЛ 2. Об'єкт перевищення влади або службових повноважень як злочину в сфері службової діяльності

Питання про сутність безпосереднього об'єкта перевищення влади або службових повноважень вирішується у науці кримінального права неоднозначно. Це зумовлено існуванням у теорії кримінального права різних концепцій об'єкта злочину («об'єкт злочину - суспільні відносини», «об'єкт злочину - правове благо», ціннісна концепція об'єкта злочину тощо), різних розумінь родового об'єкта злочинів у сфері службової діяльності, а також різних поглядів на співвідношення між родовим об'єктом даної групи злочинів та безпосереднім об'єктом перевищення влади.

Відтак дослідження безпосереднього об'єкта перевищення влади або службових повноважень має відбуватися з огляду на окреслені вище проблеми.

В сучасній науці кримінального права не існує однозначного розуміння даного кримінально-правового феномена. Серед найпоширеніших концепцій об'єкта злочину необхідно вирізнити такі: «об'єкт злочину - суспільні відносини» (В.Я. Тацій, А.О. Пінаєв); «об'єкт злочину - правове благо» (С.Б. Гавриш); ціннісна концепція об'єкта злочину (Є.В. Фесенко, П.С. Матишевський, П.П. Андрушко); «об'єкт злочину - правовідносини» (С.Я. Лихова). Не аналізуючи наведені вище концепції по суті, варто зазначити, що сутність об'єкта злочину може бути максимально повно розкрита за допомогою концепції «об'єкт злочину - суспільні відносини». Саме у руслі цієї концепції досліджуватимемо питання про безпосередній об'єкт перевищення влади. У зв'язку з цим нами будуть проаналізовані погляди на родовий об'єкт службових злочинів та безпосередній об'єкт перевищення влади лише тих криміналістів, які притримуються концепції «об'єкт злочину - суспільні відносини» [6, 537].

Родовий об'єкт - це група однотипних суспільних відносин, які охороняються єдиним комплексом взаємопов'язаних правових норм. Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, внаслідок чого використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальшого розміщення таких груп в Особливій частині КК. У радянській науці кримінального права (Б.В. Здравомислов, А.В. Галахова, О.Б. Сахаров та ін.), а також у сучасних українській (В.О. Навроцький, М.І. Мельник, В.І. Тютюгін, Н.О. Гуторова та ін.) та російській (О.Я. Асніс, Н.О. Єгорова, С.Г. Келіна та ін.) науці кримінального права родовий об'єкт службових злочинів у найбільш загальному вигляді визначався і визначається як суспільні відносини, що складаються у сфері діяльності тих соціальних інститутів, у яких здійснюють свою діяльність особи, що відповідно до чинного на певний період кримінального закону визнавалися суб'єктами службових злочинів. Тобто розуміння родового об'єкта службових злочинів безпосередньо пов'язується з характеристиками суб'єкта даної групи злочинів. Оскільки останні розкриваються у кримінальному законодавстві через вказівки на ті соціальні інститути, у межах яких вони функціонують, тож і в абсолютній більшості випадків визначення родового об'єкта службових злочинів здійснюється шляхом вказівки на ці інституції. Наприклад, Б.В. Здравомислов визначав об'єкт службових злочинів як «сукупність соціалістичних суспільних відносин, що становлять зміст правильної діяльності радянського державного та громадського апарату»[9, 9]. В.О. Навроцький - як «відносини у сфері діяльності та державного апарату, і апарату підприємств, установ або організацій незалежно від форм власності» [17, 56]. У цілому, такий погляд на родовий об'єкт службових злочинів можна вважати прийнятним. Однак, відмова більшості криміналістів від спроби дати «узагальнене», а не «казуїстичне» (за допомогою переліку відповідних соціальних інституцій) визначення родового об'єкта даної групи злочинів є невиправданою. Тим більше, що, на нашу думку, це стало причиною викривленого уявлення про співвідношення родового об'єкта службових злочинів з безпосередніми об'єктами окремих службових злочинів.

Отже, кроком, який забезпечить більш повне та глибоке з'ясування сутності родового об'єкта службових злочинів, має стати створення його узагальненого визначення. На нашу думку, на роль такого визначення може претендувати дефініція, яка була запропонована російським криміналістом Н.О. Єгоровою. Вона визначає об'єкт службових (за її термінологією - «управлінських») злочинів як «управлінські відносини -- відносини, що складаються у зв'язку із здійсненням владної діяльності між керуючим та керованим суб'єктами» [6, 538]. Однак, таке визначення, на нашу думку, є невиправдано широким. По-перше, у теорії управління традиційно розрізняють біологічне, технічне та соціальне управління. Оскільки об'єктом управління, на який спрямована діяльність суб'єктів службових злочинів, виступають люди, а не природа чи техніка, тому, очевидно, що родовим об'єктом службових злочинів є не будь-які відносини управління, а відносини

соціального управління. Соціальне управління -- це вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості та впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного .розв'язання завдань, що стоять перед ним. Як і технічне та біологічне управління, соціальне управління являє собою систему, що складається із суб'єкта впливу (джерела керуючого впливу), об'єкта впливу (того, на що спрямований керуючий вплив), власне керуючого впливу, за допомогою якого суб'єкт керує об'єктом, та зворотних зв'язків (інформації для суб'єкта про результативність керуючого впливу). Соціальне управління поділяється на два види: державне управління (суб'єктом управління виступає держава в особі відповідних органів) та громадське управління (суб'єктами управління виступають недержавні утворення). Водночас у теорії управління визнається, що соціальне управління може бути охарактеризоване за допомогою категорії «суспільні відносини». Відносини соціального управління у загальному вигляді являють собою суспільні відносини, в яких один із учасників (суб'єкт управління) наділений владним впливом на іншого учасника (об'єкт управління), їх предметом є організація життєдіяльності соціальних інститутів, а змістом - взаємодія між учасниками, що полягає в якісному та належному виконанні об'єктом управління покладених на нього суб'єктом управління повноважень та обов'язків, а також контролі за діяльністю об'єкта управління з боку суб'єкта управління [6, 539].

Однак, і визначення родового об'єкта службових злочинів як суспільних відносин соціального управління буде надто широким. Відносини соціального управління, очевидно, проявляються і в управлінні, яке здійснюють керівники самоорганізованих груп населення щодо членів таких груп, і в управлінні, яке здійснює керівник організованого злочинного угруповання щодо рядових членів такого угруповання. Проте, на подібні ситуації законодавець не поширив дію норм, які встановлюють кримінальну відповідальність за службові злочини. Причиною цього є те, що в наведених та інших аналогічних ситуаціях суб'єкт керуючого впливу наділяється таким впливом, власне, за згодою об'єкта керуючого впливу. У подібних ситуаціях об'єкт керуючого впливу може «звільнитися» від впливу, доклавши для цього залежно від ситуації більше або менше зусиль, а головне - таке «звільнення» не спричине для нього жодних правових наслідків. Зовсім інша ситуація має місце у ситуації з суб'єктами, зазначеними у п. 1 примітки до ст. 364 КК України. Ці суб'єкти «здобувають» керуючий вплив унаслідок особливих процедур, передбачених правовими актами (вступ на посаду), їхній керуючий вплив здійснюється у межах та в спосіб, що передбачені правовими актами (компетенція), а ухилення від подібного керуючого впливу спричиняє правові наслідки (юридичну відповідальність). Отже, родовим об'єктом службових злочинів є суспільні відносини соціального управління, в яких суб'єкти управління реалізують керуючий вплив, який надається їм у результаті особливих процедур, передбачених правовими актами, здійснюється у межах та в спосіб, передбачені правовими актами, забезпечується можливістю застосування правових наслідків за ухилення від дії такого впливу.