Подібне розуміння родового об'єкта службових злочинів дозволяє уникнути ситуації, коли уявлення про нього, власне, «виводяться» з характеристик суб'єкта службових злочинів.

Дослідивши родовий об'єкт службових злочинів, варто перейти до розгляду безпосереднього об'єкта перевищення влади. Під безпосереднім об'єктом у теорії кримінального права розуміється суспільне відношення, якому заподіюється шкода у кожному випадку вчинення злочину певного виду та для охорони якого створюється конкретна кримінально-правова норма. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину.

У теорії кримінального права відсутнє єдине розуміння сутності безпосереднього об'єкта перевищення влади, зокрема, та безпосередніх об'єктів окремих службових злочинів, у цілому. Не в останню чергу це зумовлене неоднозначним розумінням співвідношення між родовим об'єктом службових злочинів та безпосередніми об'єктами окремих службових злочинів. Слід навести ряд найпоширеніших точок зору на цю проблему.

Одним із перших свою точку зору висловив Б.С. Утєвський, який зазначив, що загальний об'єкт у посадових злочинів єдиний, а безпосередні об'єкти злочинів, що належить до даної групи, характеризуються різноманітністю та можуть лежати зовсім в іншій площині, ніж загальний об'єкт.

В.Ф. Кириченко вважав, що безпосередніми об'єктами службових злочинів є окремі види службових відносин, які входять до спеціального (родового) об'єкта даної групи злочинів, і при цьому додавав, що безпосередні об'єкти загальних службових злочинів (до яких він відносив і перевищення влади) не можуть бути встановлені безпосередньо з тексту закону, а лише у результаті аналізу особливостей конкретного службового злочину [6, 540].

Оригінальну позицію зайняв О.Б. Сахаров, який зазначав, що для певних груп злочинів (у тому числі й для службових) співвідношення родового та безпосереднього об'єкта як частини та цілого є хибним, оскільки для таких груп злочинів характерне співпадіння родового та безпосереднього об'єктів; він також окремо вирізнив конкретний об'єкт службових злочинів, тобто «суспільні iнтереси, які рівною мірою можуть бути порушені будь-яким із посадових злочинів залежно від конкретних обставин справи».

М.Д. Лисов, принципово не погоджуючись з ототожненням об'єкта злочинів у сфері службової діяльності та безпосередніх об'єктів службових злочинів окремих видів, вважав, що безпосередніми об'єктами службових злочинів є різноманітні види державної дисципліни.

Б.В. Здравомислов вважав, що безпосереднім об'єктом службових злочинів є «ті конкретні суспільні відносини, що становлять зміст нормальної роботи окремої ланки державного або громадського апарату або окремих організацій, установ чи підприємств» [9, 12].

Не можна, також, проігнорувати позицію групи вчених (О.Я. Светлов, Б. Ярославський, М.І. Хавронюк), які намагалися визначати безпосередні об'єкти службових злочинів через вказівку на окремі аспекти діяльності службових осіб (конкретніше - на ті обов'язки, які порушуються при вчиненні службового злочину того або іншого виду, або на порядок їхнього виконання).

Варто розглянути аналіз існуючих у теорії кримінального права поглядів на безпосередні об'єкти окремих службових злочинів з позиції, яку підтримують О.Я. Светлов, Б. Ярославський, М.І. Хавронюк. Очевидно, що погляди цих криміналістів не позбавлені сенсу. Вони намагаються відшукати те специфічне, на що посягають окремі види службових злочинів. Цілком зрозуміло, що цю специфічність можна угледіти у змісті тих обов'язків, що покладаються на службових осіб або окремих засадах діяльності службових осіб. Водночас ці спроби, на нашу думку, не позбавлені суперечності. Усі зазначені вище вчені дотримуються концепції «об'єкт злочину -- суспільні відносини», однак, певні обов'язки службової особи, порядок їхньої реалізації або нормативно встановлена спрямованість управлінських функцій не є суспільними відносинами. Очевидно, некоректно вживати поняття «суспільні відносини» щодо обов'язку службової особи діяти в інтересах служби чи діяти у межах наданих їй повноважень. Усі зазначені «предмети» злочинного впливу знаходяться всередині одного відношення» [6, 542].

Розглядаючи інші зазначені вище підходи, треба звернути увагу на те, що переважна частина з них (В.Ф. Кириченко, М.Д. Лисов, Б.В. Здравомислов) ставить сутність безпосереднього об'єкта злочину в залежність від конкретних обставин справи. Внаслідок цього безпосередні об'єкти окремих різновидів службових злочинів набувають «мінливого» характеру. На нашу думку, ця тенденція зумовлена двома обставинами. По-перше, визначенням родового об'єкта службових злочинів через призму положень кримінального закону, які характеризують суб'єкта даної групи злочинів. По-друге, намаганням витримати загальноприйняте у теорії кримінального права співвідношення між родовим та безпосереднім об'єктами як між цілим та частиною. Цей підхід є необгрунтованим.

Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною обов'язковою ознакою будь-якого складу злочину. Ознаки складу злочину - це змістовні характеристики, що наповнюють конкретним змістом юридичні факти та зв'язки між ними у межах специфічної конструкції юридичного складу злочину певного виду. Вони мають бути притаманними всім злочинам даного виду з урахуванням можливої альтернативності елементів та ознак складу злочину. Підхід, який ставить сутність безпосереднього об'єкта службового злочину певного виду в залежність від конкретних обставин справи, позбавляє безпосередній об'єкт злочину ролі обов'язкової ознаки складу злочину та зводить його до ролі фактичної обставини справи. Однак ознаки складу злочину та фактичні обставини справи мають різну природу. Ознаки, що містяться в кримінально-правовій нормі, є узагальненими, лежать на більш високому рівні абстракції, ніж ознаки одиничного явища - конкретного злочину26. Відтак, цей підхід є некоректним з точки зору існуючого в теорії кримінального права вчення про склад злочину.

Окрім того, підхід, що ставить сутність безпосередніх об'єктів службових злочинів у залежність від фактичних обставин справи, є некоректним ще з однієї причини. Як зазначалося вище, він виглядає спробою штучно представити співвідношення між родовим та безпосередніми об'єктами службових злочинів як співвідношення цілого та частин. Тобто, якщо службовий злочин завдає шкоду певному підприємству, то за логікою, наприклад, Б.В. Здравомислова, безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, які становлять зміст діяльності цього підприємства, а родовим об'єктом усіх службових злочинів є суспільні відносини, що становлять зміст діяльності державного та громадського апарату, всіх підприємств, установ та організацій. Отже, співвідношення частини та цілого нібито витримане. Проте, родовий об'єкт службових злочинів не може бути визначений як сукупність окремих типів суспільних відносин. Визначення родового об'єкта цієї групи злочинів через призму положень законодавства, які характеризують їхнього суб'єкта, наштовхує на думку, що в даному випадку родовий об'єкт утворюють суспільні відносини у сфері діяльності державного апарату, суспільні діяльності у сфері діяльності самоврядного апарату, суспільні відносини у сфері діяльності підприємств, установ та організацій. Однак, з точки зору філософського вчення про суспільні відносини, у даному випадку слід говорити не про окремі, самостійні типи суспільних відносин, а про окремі форми тих відносин соціального управління, які є родовим об'єктом службових злочинів. У філософії форми розглядаються як «єдність загального - того, що об'єднує їх у даний тип, та особливого - того, що розрізняє їх у межах даного типу» [9, 13].

Відтак, родовий об'єкт службових злочинів утворює лише один тип суспільних відносин, який був визначений нами на початку нашого дослідження. Виходячи з цього, єдиним відношенням, у якому можуть перебувати родовий об'єкт службових злочинів та безпосередні об'єкти окремих службових злочинів, є співвідношення тотожності.

РОЗДІЛ 3. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень»

Одним з найскладніших та таких, що викликають у практиці правоохоронних органів найсерйозніші сумніви та суперечки, є питання про розмежування складів злочинів "зловживання владою або посадовим становищем" та "перевищення влади або посадових повноважень".

Щоб уникнути цього, провідні науковці свого часу пропонували кілька шляхів, які були взяті на озброєння судовою практикою. Верховний Суд України узагальнив деякі пропозиції і в п. 5 своєї постанови від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику в справах про перевищення влади або службових повноважень" дав такі рекомендації: "Як перевищення влади або службових повноважень кваліфікується: а) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи даного відомства чи службової особи іншого відомства; б) вчинення дій одноособово, тоді як вони могли бути здійснені лише колегіально; в) вчинення дій, які дозволяються, тільки в особливих випадках, а особливого дозволу і з особливим порядком проведення -- за відсутності цих умов; г) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти" [5, 20].

Проте сумніви та суперечки з приводу розмежування зазначених складів злочинів з прийняттям цієї постанови не закінчились, оскільки роз'яснення Пленуму Верховного Суду України також мають, на нашу думку, суттєві недоліки.

По-перше. В кожному відомстві є велика кількість посадових осіб, а конкретна посадова особа одного й того ж відомства має свою компетенцію, тобто коло повноважень. Якщо, наприклад, начальник відділу ДАЇ вчинить дії, які є компетенцією начальника відділу по боротьбі з організованою злочинністю, необхідно розглядати їх за певних умов як перевищення посадових повноважень. Але обидва зазначені начальники є посадовими особами одного відомства -- МВС. Тобто, взагалі треба казати не про вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої посадової особи даного відомств чи посадової особи іншого відомства, а про вчинення дій, які є компетенцією будь-якої іншої посадової особи.

По-друге. З постанови Пленуму Верховного Суду України не зовсім зрозуміло, чи повинні бути відсутні всі три умови, зазначені в підпункті "в" п. 5 (тобто наявність особливого випадку, особливого дозволу і порушення особливого порядку проведення), чи достатньо однієї з них. Тому цей підпункт бажано сформулювати інакше, наприклад, так: "в) вчинення дій, які входять до компетенції посадової особи, але за наявності особливих умов чи з особливим порядком проведення, -- за відсутності таких умов чи з недотриманням такого порядку".

По-третє. Наявність у п. 5 підпункту "г" виглядає взагалі як нонсенс. Що означає формулювання "вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти"? Зрозуміло, що ніхто не має права розкрадати майно, вимагати хабарі, ґвалтувати жінку, застосовувати тортури, ображати особисту гідність потерпілого тощо або дозволяти такі дії іншим особам. Це не входить до компетенції жодної особи.

Для того щоб думка Пленуму Верховного Суду України мала зрозумілий усім зміст, її треба викласти конкретніше. Наприклад, підпункт «г» з постанови викреслити; замість цього доповнити п. 5 реченням такого змісту: «Як перевищення влади або посадових повноважень кваліфікується також насильство, застосування зброї або болісні дії і дії, що ображають особисту гідність потерпілого, якщо вони вчинені без відповідних особливих умов або порядку, передбачених законом чи іншими нормативними актами України». Наприклад, ст. 12-15 Закону "Про міліцію" передбачено умови і межі застосування насильства до громадян. У процесі такого насильства доже бути принижено особисту гідність obq-би. Але якщо дії представника влади відповідають вимогам закону, кримінальна відповідальність виключається [22, 31].