Що ж до таких дій, як розкрадання майна, ґвалтування тощо, які не дозволено виконувати нікому, то вони кваліфікуються або за сукупністю статей, що передбачають таке діяння (скажімо, ст. 861 чи 117) і ст. 365 або лише за ст. КК України, яка передбачає таке діяння (скажімо, ст. 168). У цих випадках йдеться про те, що особа бажає використовувати та використовує своє посадове становище всупереч інтересам служби, а не про те, що вона хоче вийти за досить абстрактні межі своїх повноважень. За ст. 365 КК як зловживання владою або посадовим становищем повинні кваліфікуватися також дії посадових осіб, які дозволяють підлеглим розкрадання, вимагання хабарів, ґвалтування тощо, але у даних випадках за сукупністю ст. 19 і, наприклад, ст. 861 (19 і 168, 19 і 117) як підмовництво до цих злочинів.

Наведемо такий приклад. У 2005 p., зокрема, за ч. 1 ст. 365 КК України було засуджено Н. Маючи звання лейтенанта внутрішньої служби і виконуючи обов'язки інспектора оперативної частини, він придбав і проніс у ВТУ горілку і коньяк для засудженого Л., неодноразово придбавав через Л. незаконно виготовлені засудженими ножі, запальнички тощо, за що розраховувався спиртними напоями, які розпивав разом із засудженими.

Подібні дії, що порушували Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, не мала права виконувати жодна посадова особа. Лише окремі з них, але тільки в особливих випадках (наприклад, в оперативних інтересах), з особливого дозволу відповідного начальника І за особливим порядком проведення (оформлення необхідних документів, здійснення контролю за ходом операції) могли бути виконані. Але зазначених умов не було. Якщо йти за логікою Пленуму Верховного Суду України, цей приклад демонструє типове перевищення посадових повноважень. Але в збірнику "Практика судів України в кримінальних справах (Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2005. - № 15. - С. 168-169) він пропонується читачам як приклад кваліфікації за ст. 364 КК України [22, 32].

Якщо згадати російське "Уложение о наказаниях уголовных и исправительных" 1845 р., то в ньому термін "зловживання" використовувався як загальний, що характеризував будь-яке "превышение власти и протизаконное оной бездействие". Візьмемо приклад Німеччини. Параграфом 340 Кримінального кодексу ФНР передбачено відповідальність посадової особи за заподіяння тілесних ушкоджень фізичним особам під час виконання нею службових обов'язків або у зв'язку з такими обов'язками. Багатьма іншими статтями встановлена відповідальність за спеціальні види зловживань посадовим становищем. Але такої загальної норми, яка передбачена ст. 364 КК України, в Кримінальному кодексі Німеччини немає.

Проаналізуємо також кримінальні закони інших країн. Статтею 323 Кримінального кодексу Італії передбачено відповідальність за зловживання посадовим становищем. Згідно з цією статтею посадова особа несе відповідальність, якщо зловживання посадовим становищем вчинюється нею з метою отримання для себе або для інших осіб вигід майнового чи немайно-вого характеру або з метою заподіяння незаконної шкоди третім особам. Статтями 328 і 332 КК Італії передбачені окремі склади бездіяльності влади. Так, наприклад, кримінальній відповідальності підлягає посадова особа, яка необгрунтовано не виконує службових дій, котрі з метою здійснення правосуддя, охорони громадського порядку, громадської безпеки чи додержання правил гігієни і санітарії повинні були бути виконані негайно. Крім того, посадовими злочинами, згідно з КК Італії, вважаються незаконне використання винаходів, розголошення та використання службових секретів, порушення недоторканності житла та порушення таємниці листування.

В Кримінальному кодексі Франції зловживання владою поділено на два види: 1) зловживання владою, спрямоване проти управління; 2) зловживання владою щодо приватних осіб. До першого, яке є ще більш неконкретним, ніж передбачене ст. 364 КК України, належать будь-які дії представників державної влади, якими було порушено здійснення закону. Проте відповідно до норм КК Франції 1810 р. цей склад злочину передбачав конкретні дії: посадова особа несла відповідальність, якщо вона вимагала, або наказувала, або примушувала вимагати чи наказувати, щоб була застосована публічна сила з метою протидії виконанню закону, або збору законного податку, або виконанню судової постанови, або наказу, або будь-якого іншого розпорядження законної влади [22, 33].