У криміналістичній літературі пропонується використовувати також метод сітьового планування розслідування (СПР). Суть даного методу полягає в побудові графіка, що містить перелік дій слідчого (у заданій послідовності) з урахуванням часу, приблизно необхідного для їхнього проведення. Р. С. Бєлкін зазначає, що фактично всі криміналісти, які підтримують ідею використання цього метода планування, вважають за необхідне для складання сітьових графіків у складних випадках (а для простих, за їх визнанням, СПР використовувати недоцільно) запрошувати спеціалістів, обґрунтовано вважаючи, що слідчому самому не справитися з цією роботою [8, c. 720].

Процес сітьового планування розслідування по кримінальних справах складається з таких етапів: 1) складання повного переліку робіт (слідчих або інших дій); 2) складання сітьового графіка (СГ). При цьому роботи (дії і заходи) звичайно зображуються стрілками, а моменти початку і закінчення робіт - кружками; 3) аналіз сітьового графіка з метою встановлення критичного шляху (найдовшого потоку подій і робіт) і виділення найважливіших робіт на цьому шляху; 4) оптимізація сітьового графіка, тобто його перебудова і максимальне ущільнення часу для визначення найкращого варіанта проведення робіт, що лежать на критичному шляху.

На думку О. Я. Баєва, планування по багатоепізодних і (або) групових справах найчастіше повинно втілитися й у так званих допоміжних видах планів. До них належать, наприклад, схеми злочинних зв'язків по досліджуваній справі і матриці (таблиці), що складаються з різних підстав [17, c. 145]. Ці плани набувають особливої актуальності при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами. Таке становище пов'язане з множинністю епізодів злочинної діяльності і значною кількістю учасників злочину. Тому доцільним є упорядкування матриці участі кожного члена злочинної групи в тому або іншому епізоді її злочинної діяльності. Дане планування сприяє встановленню індивідуальної ролі кожного учасника злочинного угруповання стосовно конкретного епізоду злочинної діяльності.

Для планування розслідування злочинів важливого значення набувають так звані типові версії (їх система). На думку В. М. Левкова призначення типологічних версій - в озброєнні осіб, котрі здійснюють розслідування орієнтирами високого рівня на його початковому етапі. Внаслідок того, що досвід має позитивну чи негативну функцію, котра визначається стереотипністю мислення, найдоцільніше в практичній діяльності використати системи типових версій (порівняно до типічних), оскільки вони мають більший ступінь відтворення дійсності, тому що основані на частоті окремих ознак елементів криміналістичної характеристики злочинів певного виду [16, c. 9].

Підставою для висування версії про вчинення злочину організованою групою служать дані про груповий характер злочину (наявність не менше трьох учасників); про підготовку і планування дій по вчиненню і приховуванню злочину (невипадковий вибір об'єкта посягання, продуманість діяння за механізмом його вчинення, наявність єдиного плану дій злочинців тощо); про оснащеність або озброєність злочинців (використання сучасних технічних засобів, транспорту, інформаційних технологій, вогнепальної зброї і т. п.); про розподіл функцій між учасниками, про певну рольову диференціацію й узгодженість дій у процесі вчинення злочину та ін.

У процесі розслідування злочинів, що вчиняються організованою групою, повинна бути висунута ціла система версій, що підлягає подальшій перевірці. До цієї системи, на думку В.М. Варцаби, можуть бути віднесені припущення: 1) про специфічний суб'єкт злочину - вчинення злочину організованою злочинною групою (або злочинною організацією); 2) про взаємодію організованої злочинної групи з іншими злочинними формуваннями, про конфліктність їхніх стосунків, сутички, входження до злочинної організації, співробітництво з міжнародними злочинними організаціями та ін.; 3) про організаторів (лідерів) злочинного угруповання; 4) про базову спрямованість і причетність до різного роду злочинів; 5) про корупційні зв'язки злочинної групи або їхню відсутність; 6) про тривалість існування злочинної групи; 7) про територіальну поширеність діянь злочинного формування; 8) про наявність або відсутність жорсткої дисципліни всередині організованої злочинної групи; 9) про наявність злочинного "почерку", використання типових способів учинення злочинів; 10) про мотиви вчинення злочинів даною групою; 11) про розподіл рольових обов'язків у групі, чітку ієрархію тощо [12, c. 75].

При розслідуванні злочинів, що вчиняються ОЗГ, важливо висунути версії відносно лідерів злочинної групи. Такі версії важливі не лише для встановлення ролі кожного учасника злочину, але і виявлення керівників і організаторів групи, обрання відповідної тактики проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Так, версії про те, хто є організатором групового злочину, будуються на підставі: глибокого дослідження міжособистісних стосунків у злочинній групі; вивчення спільного проведення часу членами злочинної групи; з'ясовування факту, хто з них є лідером у побуті та ін.; вивчення психічних властивостей і особистісних якостей співучасників, виявлення тих, хто має сильну волю, рішучість, вміє підпорядкувати собі людей, фізично сильних і добре розвинених; установлення фактів, коли після викриття й арешту злочинної групи один з обвинувачених виявляє особливу активність для вироблення єдиної лінії поведінки на слідстві, вимагає від інших співучасників дачі вигідних для нього пояснень; показань потерпілих, свідків, учасників злочину про керівництво діями останніх конкретною особою; даних про організатора, отриманих у результаті проведення органами дізнання оперативно-розшукових заходів [10, c. 91].

Важливе значення на початковому етапі розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, належить огляду місця події. Це найбільш складна процесуальна дія, яка відповідно до ст. 190 КПК проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи.

Місце події містить значну інформацію про подію злочину й осіб, що його вчинили. Воно являє собою фрагмент об'єктивно існуючої події, де відбиті її окремі сторони, моменти. Більшою або меншою мірою воно містить об'єктивну інформацію про подію злочину, виражену в зміні обстановки, слідах перебування злочинця, слідах його дій, їхніх наслідках, намірах злочинця та інших даних, що дозволяють побудувати уявну або частково матеріальну модель злочину, його обставин. Кожний злочин призводить до певних змін матеріальної обстановки, відображається у свідомості людей. Зміни в обстановці місця події можуть бути виявлені, зафіксовані, досліджені і використані як докази.

Так, 23 травня 2006 р. до чергової частини Сакського міськвідділу міліції надійшло повідомлення про вбивство трьох осіб на території однієї місцевої будівельної організації. Слідчо-оперативна група, яка прибула на місце події, встановила, що на території бази АТ "Моноліт", розташованій у м. Саки, в автомашині марки "Понтіак Гранд АС" та біля неї знаходяться трупи мешканців міста, членів місцевого кримінального угруповання С., П. і Б. з вогнепальними пораненнями (на трупах знайдено від 13 до 30 вхідних та вихідних кульових поранень). Біля машини "віялом" розкидані стріляні гільзи набоїв 5,45 мм у кількості 61 шт. З урахуванням місця знаходження гільз було визначене місце, з якого проводилася стрільба - недобудований бокс гаража. Там слідчим була знайдена і вилучена кришка ("клапан") від пачки цигарок "Мальборо", а з тильного боку гаража - слід протектора коліс мотоцикла [27].

Огляд місця події дозволяє отримати дані про кількість правопорушників, що діяли при вчиненні злочину. Як вірно зазначає В.М. Варцаба можливість встановлення одним або кількома особами було вчинено злочин, визначається такими обставинами: 1) вчинення деяких злочинів передбачає участь кількох осіб; 2) застосування цілого ряду прийомів, способів вчинення злочину свідчить про своєрідний розподіл функцій між його учасниками; 3) вчинення деяких злочинів з використанням певних способів вимагає фізичних зусиль або професійних прийомів, які є неможливими для однієї людини; 4) вчинення деяких злочинів пов'язано з необхідністю для злочинців подолати опір з боку потерпілих чи осіб, що охороняють об'єкт посягання; 5) про участь однієї або декількох осіб у вчиненні злочину можна судити також і за кількістю і характером залишених слідів [11, c. 76].

Аналогічні переліки містяться в різних криміналістичних джерелах. Так, В. П. Колмаков пропонує вирішення під час огляду місця події таких типових завдань: 1) чи мав місце злочин у даному випадку або такого не було; 2) чи вчинено злочин там, де оглядається місце події, або він вчинений в іншому місці; 3) які шляхи проникнення на місце події осіб, що брали участь у досліджуваній події, шляхи їх відходу, які транспортні засоби були використані для прибуття до місця події, куди ведуть сліди, за якими можна організувати погоню за особами, що діяли на місці злочину; 4) скільки було осіб на місці події, їх типові ознаки і хто саме; 5) які цілі переслідували учасники події (мотиви їх дій); 6) протягом якого часу перебували учасники події, наприклад злочинець і потерпілий, на місці події; 7) який пункт оглядуваної території або приміщення є власне місцем події, в якому становищі перебували злочинець і потерпілий у момент нанесення останньому тілесних ушкоджень; 8) які побічні дії, крім основних, по досягненню злочинної мети вчинені на місці події (наприклад, чи не застосовував злочинець будь-яких дій по приховуванню злочину або фальсифікації слідів); 9) які предмети залишив злочинець на місці події: знаряддя злочину, предмети одягу, дрібні речі; 10) які сліди з місця події могли залишитися на тілі злочинця, на його одязі, знаряддях заподіяння смерті, узятих ним цінностях та інших предметах [24, c. 7].

В.О. Коновалова зазначає, що у процесі огляду місця події слідчим можуть бути з'ясовані питання, які мають значення для визначення шляхів розслідування, а саме: 1) характер події, що мала місце; 2) чи на місці огляду відбувся злочин; 3) шляхи проникнення злочинців на місце і шляхи їх відходу (особливо це важливо для розшуку злочинців і слідів); 4) скільки було злочинців на місці злочину і чи знайома їм обстановка; 5) час вчинення злочину; 6) який час злочинці перебували на місці; 7) як пересувались злочинці на місці події, яких предметів вони торкалися; 8) якими знаряддями або засобами діяли злочинці; 9) яку мету переслідували злочинці, чи досягли вони її; 10) які сліди залишені злочинцями на місці події, які сліди залишились на них та їхньому одязі; 11) хто і звідки міг бачити те, що відбувалося на місці події [17, c. 29]. В. О. Образцов пише, що при дослідженні місця події можуть бути зібрані дані, котрі на рівні передбачуваного, а то й категоричного висновку дають підстави судити про таке: чи вчинено злочин, якщо так, якого виду; чи є дане місце місцем вчинення злочину; на яких підставах, з якою метою, коли вчинено злочин; якими є механізм і спосіб вчиненого, які дії вчинив злочинець, до яких наслідків вони призвели; чи є який-небудь докримінальний зв'язок між злочинцем та його жертвою, чи оборонявся потерпілий; що викрадено, знищено, пошкоджено; які предмети використовувалися як знаряддя злочину, чи мав злочинець транспортні засоби; які сліди на тілі, одязі, взутті, інших речах злочинця могли утворитися; у якому напрямку він зник з місця події; хто міг стати очевидцем вчиненого, прибуття і зникнення злочинця.

Таким чином, огляд місця події є невідкладною та першочерговою слідчою дію при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями.