З часом в нашій країні змінювалися назви та зміст злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, удосконалювалися засоби протидії їх вчиненню, формувалося відповідне наукове підґрунтя, основними напрямами якого можна визнати дослідження наркотизму, як антисоціального явища та удосконалення кримінально-правових заходів боротьби з ним. Визнання світовою спільнотою наркотизації суспільства однією з загроз існування людства викликало потребу міжнародної протидії цим негативним суспільним явищам. Саме тому, ще у 1968 р. до України, яка перебувала у складі колишнього СРСР, надійшов з Комітету ООН багатомовний перелік наркотичних засобів, які перебували на той час під міжнародним контролем і порушення правил поводження з якими визнавалось правопорушенням. У збірці доводилося до відома кожної країни-адресата - назви препаратів разом із перекладами та перелік наркотичних засобів, які потребують належної уваги з боку держави задля недопущення їх безконтрольного обігу [235]. Дещо пізніше, у 1977 р., Організацією Об'єднаних Націй було надіслано країнам-членам Організації офіційний текст Єдиної конвенції про наркотичні засоби, прийнятої ще у 1961 р. Така діяльність була спрямована на скеровування внутрішнього законодавства країн-членів до однакового унормовування правовідносин у сфері обігу наркотичних засобів [49]. Про формування єдиного міжнародного підходу до унормування відповідної сфери свідчить і наявність в офіційному тесті міжнародного документу Протоколу 1972 р., який містить поправки та свідчить про досягнення консенсусу міжнародним співтовариством у вирішенні відповідних питань.

Проблеми протидії незаконному наркобізнесу закономірно викликали інтерес не лише практиків, переважно - представників правоохоронних органів, а й науковців, завданням яких вбачалося наповнення практичної складової боротьби зі злочинами в сфері наркобізнесу належними, достатньо обґрунтованими і придатними для використання науковими розробками. Насамперед це постало як завдання перед вченими, представниками юридичних галузей знань - кримінології, кримінального права, кримінального процесу, криміналістики й судової експертизи, а також теорії оперативно-розшукової діяльності. Окремою складовою цієї загальної проблеми стали питання доказування в кримінальному провадженні про злочини в сфері наркобізнесу.

Проблеми доказування під час досудового розслідування й судового розгляду кримінальних проваджень є багатоаспектними і такими, що підлягають різнобічному вивченню та дослідженню фахівцями як науки кримінального процесу, так і криміналістики. Варто вказати на те, що питання розмежування сфери дослідження наук криміналістики й кримінального процесуального права до цього часу є складним попри загальне визнання самостійності обох із названих наук. Ця складність зумовлена як спільністю об'єкта дослідження, яким є процес досудового розслідування й судового розгляду проваджень про злочин та пов'язаних з ним подій, так і з тим, що до сьогодні в частині визначення предмету криміналістики існують розбіжності думок науковців, оскільки в самій криміналістиці немає чіткого окреслення його меж. Так, процесуалісти зазначають, що предметом кримінально-процесуального регулювання, а отже і предметом науки кримінального процесуального права є діяльність з розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ (кримінальних проваджень - П.А.) [200, с.30]. Предметом кримінального процесуального права визнаються суспільні відносини, що виникають, існують, змінюються і закінчуються у зв'язку із здійсненням конкретного кримінального провадження - досудового розслідування і судового провадження у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Органи досудового розслідування покликані встановити обставини кримінального правопорушення та особу, яка його вчинила, доказати винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Роль суду як соціального інституту полягає у здійсненні правосуддя [167, с.29, 32]. Невід'ємною частиною зазначеної діяльності органів досудового розслідування і суду є робота з доказами, або ж доказова діяльність, закономірності якої традиційно досліджуються наукою кримінального процесу. До елементів цієї діяльності відносять збирання, перевірку й оцінку та використання доказів. Проте і криміналістикою також поряд з вивченням закономірностей виникнення й зникнення слідів злочину вивчаються закономірності збирання (куди входить виявлення, фіксація, збереження), дослідження, оцінки та використання доказів з метою доказування, що створює певні труднощі у відмежуванні її предмету від предмета науки кримінального процесу.