Даний метод взагалі не містив ідентифікаційних оціночних критеріїв Локар Е. сумлінно констатував, що «можливі випадки, коли при його сприянні не можна розрізнити два споріднені почерки» [34, 52]. По суті графометричний метод моделював у методиці експертного дослідження роздільний аналіз та порівняльне дослідження, залишаючи оцінку результатів порівняння суб'єктивною. Питання про достатність близької подібності отриманих статистичних кривих за всіма ймовірними ознаками або їх частиною для констатації тотожності виконавця залишався відкритим.

Описані моменти, що свідчать про недостатню обґрунтованість методу для використання його як методики експертного дослідження, обумовили в подальшому його застосування лише як робочого прийому. Взагалі описаний метод до останнього часу не одержав подальшого розвитку та поширення, хоча нагально рекламувався його прихильниками. Цьому перешкоджало те, що метод при ручній техніці виконання вимірювань був занадто трудомістким. Проте графометрія, безперечно, була кроком уперед від чистого емпіризму до наукового дослідження почерку.

У Росії внесення елементів вимірювання в дослідження почерку вперше було здійснено в Київському кабінеті науково-судової експертизи. На з'їзді керівників кабінетів науково-судової експертизи, що проходив у 1915 р., С.М. Потапов виступив із доповіддю про розроблений ним спосіб дослідження почерку, в основу якого було покладено порівняння співвідношень між штрихами за лініями, утвореними їх верхніми та нижніми закінченнями в їх однакових комбінаціях. З доповіді випливало, що цей спосіб застосовувався в експертній практиці Київського кабінету науково-судової експертизи, який очолював С.М. Потапов.

Позитивною стороною зазначеного методу стала розробка деяких особливостей почерку (розмір, розгін, нахил, зв'язність тощо), які знайшли своє відображення у сучасній класифікації ознак письма. У почеркознавстві останнім часом елементи графометричного методу застосовуються в математичних методах дослідження [89].

1.4 Розвиток наукових основ судового почеркознавства

Весь багаторічний період розвитку судового почеркознавства - це процес наукового дослідження закономірностей письма та почерку на основі комплексу знань різноманітних галузей науки, в першу чергу, природничого профілю, з метою створення й удосконалення методики криміналістичної експертизи почерку.

Період розвитку та становлення наукових основ судового почеркознавства В.Ф. Орлова поділяє на три етапи: накопичення знань та досвіду; становлення теоретичних основ; експериментальні дослідження та початок математизації. При цьому вченими криміналістами виділяється період розвитку в радянські часи та сучасний період. [40.с. 48].

1. Етап накопичення знань та досвіду. Цей етап починається з 20-х років, коли з'являються перші роботи з криміналістики, і завершується в середині 30-х років з виходом у світ самостійних досліджень із судового почеркознавства. Проблеми судового почеркознавства обговорювались у статтях, посібниках та підручниках з криміналістики. У перших роботах зазнав критики каліграфічний напрям у судовому почеркознавстві. Так, вже в 1923 році в часописі «Рабоче-крестьянская милиция» з'явилася замітка про порівняння почерку, у якій звертається увага на неприпустимість «розпізнавання почерків» по Є.Ф. Бурінському, експертиза каліграфів [11, с. 28].

Криміналісти того часу прагнули розвіяти уявлення про почеркознавчу експертизу як про щось легке і доступне чи не кожній грамотній особі. Криміналіст С.М. Потапов, звертаючи увагу на важливість засвоєння співробітниками органів дізнання методу дослідження почерку, писав: «… всупереч загальновизначеній поширеній думці, даний вид дослідження найважчий та найменш доступний малодосвідченим спеціалістам в галузі почеркознавства» [66, с. 14-47].

Криміналісти цього періоду звертались до робіт зарубіжних авторів із судового почеркознавства. Були переведені на російську мову та видані книги Отоленгі й А. Осборна. Вчені-криміналісти, розглядаючи поняття письма та почерку, звертаються до автоматизації процесу письма і його значення для уявлення про почерк як об'єкт ідентифікаційного дослідження. Правда звертання носить декларативний характер, природа автоматизації процесу письма не розкривається.

Відзначається важливість врахування при дослідженні почерку темпу письма, координації рухів, стану зору та нервової системи, дається розгорнутий перелік чинників, що впливають на почерк - незручне і неправильне положення особи, яка пише, незвичний матеріал письма, психічний стан особи, розумова та фізична втома, травми голови і руки, нервові або мозкові захворювання, склероз судин тощо [62, с. 111-112].

У перших роботах зустрічається опис деяких елементів букв, окремих ознак почерку. Цікавими є і деякі методичні рекомендації, що започаткували розробку розгорнутої методики судово-почеркознавчої експертизи. Так, у замітці Валеса звертається увага на те, що «… при порівнянні почерків, перед тим, як перейти до порівняння, необхідно вивчити кожен із почерків, що досліджується, окремо та визначити його характерні особливості, не захоплюючись і не встановлюючи одразу подібність та відмінність почерків» [57, с. 29].

Спостереження і досвід давали матеріал для виділення в дослідженні окремих важливих моментів, свого роду прообразів роздільного аналізу та порівняльного дослідження. Це положення розвиває П.П. Михєєв, який розрізняє чотири моменти ідентифікаційного дослідження взагалі, у тому числі і почерку: «1) спостереження, 2) виявлення прикмет, ознак, 3) порівняння цих прикмет, 4) висновок про результати виконаного порівняння» [57, с. 48]. Це був вже початок логічної періодизації ідентифікаційного експертного дослідження.

Заслуговують на увагу рекомендації Н.Д. Вороновського щодо важливості в процесі дослідження почерку замальовок, розробок, урахування орфографічних помилок тощо. Водночас у зазначених роботах були і невірні положення, головним чином пов'язані з некритичним відношенням до окремих поглядів криміналістів. Так Н.Д. Вороновський переоцінював залежність почерку від анатомічних чинників, пов'язуючи саме з ними його індивідуальність. Багато в чому роботи мали компілятивний характер.

У цей період з'являються нові погляди на письмо та почерк, а також на судово-почеркознавчу ідентифікацію. Так у посібнику із судової фотографії, який вийшов у світ в 1926 році С.М. Потапов визначає почерк як систему звичних рухів, відображену в письмових знаках» [66, с. 102-103] і дає докладний аналіз даного поняття. При цьому він акцентує увагу на вивченні загальної побудови почерку, ознак, пов'язаних із рухами, звичок, що відображаються в малопомітних особливостях штрихів.

Запропоноване уявлення про почерк як систему рухів мало велике значення для визначення напряму розвитку судового почеркознавства. Воно орієнтувало криміналістів на вивчення цілісної, рухової природи почерку і в подальшому знайшло відображення та розвиток у багатьох роботах криміналістів, які досліджували його рухову природу з позицій природничих наук.

На той період рівень теоретичних положень та практичних рекомендацій був ще дуже низьким. Мабуть тому, а також дотримуючись думки зарубіжних криміналістів, у літературі зазначеного періоду висловлюється ідея, щодо ймовірного характеру висновків експертів, що проводять ідентифікаційне дослідження почерку; водночас говориться і про можливість категоричних висновків, а також про необхідність розгорнутого обґрунтування як категоричних, так і ймовірних висновків.

Початковий період у розвитку теорії судового почеркознавства був перехідним періодом, коли вивчались, критично переглядались і тільки після цього використовувались старі погляди та водночас зароджувались нові, що ґрунтувались на набутих знаннях, узагальненні практики виконання досліджень у розширених і щойно створених експертних закладах.

Для даного періоду характерні накопичення знань та досвіду, свого роду концентрація сил для подальшого бурхливого розвитку радянського судового почеркознавства.

2. Етап становлення теоретичних основ охоплює майже 20-річний період - із середини 30-х років до середини 50-х років. Він тісно пов'язаний з іменами найстарших радянських криміналістів - С.М. Потапова, А.І. Вінберга, Є.У. Зіцера, М.В. Терзієва, Д. Хмирова, С.І. Тихоненко, А.А. Єлисєєва, Б.М. Комаринця, Б.І. Шевченка та інших. Теоретичні положення, висунуті криміналістами на той період, відображали формування наукових основ судового почеркознавства та методики судово-почеркознавчої експертизи. Основані на суто науковому методі пізнання - матеріалістичній діалектиці, вони доповнювали один одного та створювали струнку систему знань. Ці знання були принципово новими, знаходились на більш високому науковому рівні розвитку.

Погляди криміналістів на письмо та почерк, їх ідентифікаційні властивості й ознаки, основи методики експертного дослідження висвітлювались у підручниках криміналістики, монографіях, спеціально присвячених криміналістичній експертизі письма та почерку, у численних статтях. Теоретичні положення в галузі судового почеркознавства, розроблені С.М. Потаповим, відображені в низці робіт і утворюють систему поглядів, що характеризується такими основними рисами.

В основу поняття почерку в роботі із судової фотографії було покладене уявлення про нього як про цілісну систему звичних рухів. У подальших працях він розвиває й обґрунтовує це поняття, підкреслюючи взаємозв'язок та взаємозалежність його елементів як структурного цілого. У статті «Научное почерковедение» він формулює визначення почерку як «системи взаємозалежних рухів, що співвідносяться між собою, пристосованої до відтворення письма» [66, с. 83], яке багато десятиліть вважається загальноприйнятним.

Уявлення про почерк як про систему, елементи якої перебувають в стані високої залежності, акцентувало увагу криміналістів на закономірностях, що управляють нею.

Потапов С.М. чітко сформулював тезу про те, що індивідуальність почерку є результатом впливу багатьох причин. «Різниця в умовах, при яких сприймалася й одержувала подальший розвиток техніка письма у окремих осіб, - пише С.М.Потапов, - а також індивідуальні розходження фізичних та психічних властивостей, призводять до того, що у кожної особи утворюється свій особливий почерк» [37, с. 269].

На відміну від Є.Ф. Бурінського, що пов'язував індивідуальність почерку з фізичною природою особи, та від графологів, що подавали індивідуальність почерку як наслідок своєрідності психічних якостей, С.М. Потапов правильно вважав, що у почерку відображаються результати впливу всього комплексу чинників, які беруть участь у його формуванні і є супутніми йому. Розглядаючи почерк як «особисту спроможність особи», він велике значення надає вивченню чинників, що впливають на властивості рухів при письмі.

Серед них він виділяє стійкі, такі як «загальний стан здоров'я, зір, фізіологічна будова руки, набуті практикою навички письма», та чинники, що впливають на почерк у конкретній обстановці - «бажання особи змінити почерк або надати йому будь-яких особливих якостей, і, крім того, самопочуття особи, її положення при письмі (сидячи, стоячи, лежачи), цільове призначення або зміст письма, його швидкість або повільність, якість пера, чорнил або паперу та низка інших обставин» [57, с. 84].

Потапов С.М. пов'язував почерк із письмом, а останнє з метою і змістом документа. Під почерком він розумів таку систему рухів, яка забезпечує «доцільне сполучення письмових знаків для зображення певних понять» [57, с. 112]. У цьому виявляється функціональний підхід до аналізу почерку, коли результат процесу письма розглядається в зв'язку з конкретним завданням, що стоїть перед упорядником документа, та з урахуванням умов, у яких воно виконувалось. Природно, почерк буде варіювати в залежності від характеру і змісту складеного документа, значення, що йому надає виконавець, умов і обстановки виконання цього документа.