Зміст

Вступ

1. Аналіз міжнародної та національної нормативно-правової бази стосовно легалізації документів

1.1 Дослідження міжнародних та національно-правових норм як джерел правової регламентації легалізації документів для дії за кордоном

1.2 Роль двосторонніх договорів про правову допомогу у правозастосовчому аспекті щодо скасування вимоги легалізації документів для дії за кордоном

2. Організаційні структури щодо легалізації документів

2.1 Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном

2.2 Апостиляція

2.3 Нострифікація

3. Основні напрямки вдосконалення процедури взаємної легалізації документів

3.1 Електронний апостиль - альтернативний спосіб легалізації документів для дії за кордоном

3.2 Напрямки вдосконалення національних нормативних актів щодо процедур та критеріїв оцінки і визнання кваліфікацій

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Однією з умов побудови в Україні правової, соціально орієнтованої держави є її відкритість для світового співтовариства, що визначає важливість процесів практичного функціонування правових інститутів та європейських стандартів в різних сферах правового регулювання. Із збільшенням обсягу міжнародних еміграційних, трудових, навчальних процесів все більшого значення набувають проблеми наближеного до європейських стандартів врегулювання цивільно-правових та сімейно-правових взаємовідносин. Фахівці наголошують, що із розвитком міжнародних відносин України виникає дедалі більша потреба в оформленні документів, які повинні діяти за кордоном. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема законодавчого врегулювання, вироблення та удосконалення відповідних правозастосовчих механізмів легалізації документів для їх використання за кордоном та визнання документів іноземних держав на території України.

Останнім часом у правовій науці та практиці склалися сприятливі умови для вивчення проблеми легалізації документів для дії за кордоном. Практична актуальність цієї теми пов'язана із здійсненням адміністративної реформи в Україні, що орієнтована на захист інтересів особистості, зниження бюрократизації та підвищення прозорості реалізації правових процедур.

Розвиток міжнародного співробітництва держав та його зміцнення у сучасному світі, утворення різного роду державних союзів та тенденція до їх відкритості стимулюють необхідність створення єдиного документообігу, визнання юридично значущого документа, виданого на території однієї держави діючого в повному обсязі на території іншої держави. Однак особливості документообігу різних країн ускладнюють досягнення цієї мети.

У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема легалізації документів, яку необхідно розглядати в загальнотеоретичному аспекті. Уніфікація на міжнародному рівні документообігу буде сприяти становленню міжнародного правопорядку і розповсюдженню міжнародних цінностей. Невипадково ст. 9 Конституції України закріплює, що загальноприйняті норми і принципи міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи і якщо міжнародним договором України встановлені інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору. Тому важливим моментом при оцінці сучасного українського законодавства виступає його відповідність світовим стандартам.

Проблема легалізації документів розглядалась з позицій як міжнародного так і адміністративного права. Тема легалізації документів для дії за кордоном не є новою для сучасної правової теорії та практики, оскільки окремі її аспекти отримали фрагментарне висвітлення у наукових працях Г.В. Галущенка, Д. Терлецького, І.І., Дахно, В.К. Радзієвського, В.В. Попкова, О.М. Криштопи, Д.М. Курдельчука, Г.А. Цірат, Цьому питанню присвячено також декілька ґрунтовних праць російських правознавців, наприклад П.А. Кінсовського та А.М. Єльцова. Проте майже відсутні наукові роботи, в яких вивчалися б особливості та проблемні моменти консульської легалізації документів для дії за кордоном. Зважаючи на те, що всі згадані науковці наголошують на існуванні суттєвої необхідності вдосконалення застарілої правової бази у сфері легалізації документів, зокрема, необхідності чіткого детального поетапного регламентування процедури консульської легалізації, порядку отримання консультацій, причин відмови, порядку оскарження, це питання потребує поглибленого цілісного вивчення у рамках одного дослідження. Адже стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Теоретико-нормативну основу роботи склали монографії, публікації в наукових журналах, а також дисертаційні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячені різним галузевим аспектам досліджуваної проблеми. Велику користь для даної роботи надали роботи Л.С. Фединяк, В.А. Бігун, Ю.В. Черняк, І.І. Лукашук та інших науковців.

У ході роботи проаналізовано велику кількість міжнародних конвенцій, нормативно-правових актів України, правозастосовчих актів.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з уніфікацією світового документообігу.

В якості предмета дослідження розглянуто суспільні відносини, що стосуються процедури надання юридичної сили документам, призначених для дії за кордоном.

Метою даної дипломної роботи є узагальнення теоретичних та практичних питань легалізації документів.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішення наступних завдань: визначити поняття та сутність легалізації документів; проаналізувати існуючі класифікації легалізації; дослідити різні способи легалізації документів; розглянути сутність, концептуальні основи та особливості консульської легалізації; охарактеризувати проставлення апостиля як спрощену процедуру легалізації документів; проаналізувати комплекс національно-правових та міжнародно-правових документів, що складають нормативний базис діяльності уповноважених органів в цій сфері; виявити специфічні особливості нострифікації наукових ступенів та процедури підтвердження квалвфікації; визначити роль договорів про правову допомогу у правозастосовчому аспекті щодо скасування вимоги легалізації документів для дії за кордоном.

Методологічну основу дипломної роботи склали філософські, загальнонаукові, приватнонаукові методи (діалектика, методи порівняння, аналізу та синтезу, аксіоматичний та емпіричний методи, метафізика).

Розкриття предмету дослідження, досягнення мети, за допомогою поставлених задач, зумовило використання широкого спектру методів загальнонаукового та приватнонаукового характеру.

Аксіоматичний методу дало можливість прийняття деяких стверджень без доведень, тобто як аксіому раніше визнану.

Використання метафізики, в якості одного із методів пізнання, дозволило зафіксувати стан наукової думки на різних розглянутих етапах.

Діалектичний метод сприяв виявленню специфічних особливостей різних видів і способів легалізації, послідовність у підходах к вивченню її поняття, а також до визначення перспектив її подальшого розвитку.

Загальнонаукові методи пізнання сприяли створенню уявлення про досліджуване явище. Так, зокрема, були використані: метод порівняння (при зіставленні різних способів легалізації документів у різних країнах, поняття легалізації з іншими поняттями, видів легалізації), методи аналізу та синтезу (дозволили зіставити різні визначення "документ", "легалізація", визначити сферу їх застосування тощо); системний метод (сприяв з'ясуванню ознак легалізації) тощо.

1. Аналіз міжнародної та національної нормативно-правової бази стосовно легалізації документів

1.1 Дослідження міжнародних та національно-правових норм як джерел правової регламентації легалізації документів для дії за кордоном

Своє правове виявлення легалізація документів для дії за кордоном знаходить у конкретній нормативно-визначеній процедурі, що складається із взаємопогоджених упорядкованих стадій, оскільки цей процес є формою правозастосування. Правовий механізм нормативної регламентації процедури легалізації документів в Україні для використання на території іноземних держав становлять національні норми, що містяться у кодифікованих актах, законах і відомчих посадових інструкціях, та міжнародні договори щодо дійсності конкретних видів офіційних документів на території країн учасниць договору.

Відповідно до міжнародних норм та чинного законодавства України, підтвердження чинності документів та підписів, печаток, що їх скріплюють відбувається за таких умов: консульська легалізація, апостиляція, укладання міжнародних угод щодо скасування умов легалізації офіційних документів. Загальні засади необхідності підтвердження дійсності та юридичної сили документа, виданого в іноземній державі, визначено у статті 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" від 23 червня 2005 р., де зазначається, що документи, видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором. Таке ж ставлення в зарубіжних державах до українських документів. Отже, вибір правової процедури легалізації конкретного документа перебуває у прямій залежності від наявності міжнародного договору, норми якого регулюють певну сферу документообігу між конкретними країнами. За загальними правилами, у випадку відсутності міжнародного договору документи, що складені на території однієї країни, можуть бути визнані на території іншої країни за умови їх консульської легалізації. Другий закріплений нормативно-правовими актами спосіб легалізації документів для дії за кордоном - проставлення штампа "Apostille" на підставі норм Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації офіційних документів, 1961 року (далі - Конвенція про апостиль) .

Відповідно до Юридичної енциклопедії, консульська легалізація - це встановлення і засвідчення дійсності підпису на документах, відповідності їх законам держави перебування консула. Консул легалізує документи, складені за участю владних органів консульського округу або такі, що виходять від цих органів. Існує також практика консульської легалізації документів, складених у державі, яку представляє консул, і призначених для пред'явлення у державі перебування .