Банківська система є законодавчо визначеною, чітко структурованою сукупністю різних за організаційно­правовою формою та спеціалізацією кредитно-фінансових установ, що забезпечують мобілізацію коштів та надання клієнтам різноманітних послуг з прийому вкладів, надання кредитів і проведення між ними розрахунків.

Банківська система є атрибутом функціонування кожної країни в будь-який історичний період і складає головний елемент її кредитно-грошової системи, а загалом є елементом економічного базису суспільства.

Як зазначає професор О.П. Орлюк, необхідність формування банківської системи як особливої структури в економіці країни пояснюється двома основними групами причин, що пов’язані:

‑ із необхідністю здійснення суспільного нагляду та регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків із державними та суспільними інтересами – забезпечення стабільності національної валюти і стабільної роботи всіх кредитно-фінансових посередників;

‑ з формуванням грошового ринку, забезпеченням збалансованості попиту та пропозиції на грошовому ринку і в кожному його секторі[10].

Функції банківської системи:

‑ створення (емісія) грошей і регулювання грошової маси, що забезпечується оперативною зміною банками маси грошей в обігу, через збільшення або зменшення її відповідно до зміни попиту на гроші;

‑ трансформаційна, завдяки мобілізації тимчасово вільних коштів суб’єктів підприємництва та громадян і передачі їх у формі кредиту іншим суб’єктам;

‑ стабілізаційна, шляхом забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень Закону України “Про банки і банківську діяльність”.

Як бачимо, банківська система України є дворівневою, однак відносини між НБУ і банками є особливими, адже з одного боку банки є самостійно господарюючими суб’єктами і не підпорядковуються НБУ, тоді як з другого боку – банки перебувають під постійним наглядом НБУ, починаючи від реєстрації, отримання ліцензій та щоденного функціонування. Тобто відносини НБУ та банків вибудовуються як за вертикальною так і за горизонтальною структурою, що власне і пояснює особливість банківських правовідносин, як предмета банківського права.

Національним банк України, як банк банків здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Основною функцією НБУ є забезпечення стабільності грошової одиниці України, а також сприяння дотриманню стабільності банківської системи і в межах своїх повноважень, – цінової стабільності.

Складовою банківської системи України виступають також банки, різні за організаційно-правовою формою, спеціалізацією, сферою діяльності та формою власності.

У відповідності з чинним законодавством банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банки є головною ланкою у фінансовій системі держави. Правовий статус банків і порядок здійснення банківської діяльності в Україні визначаються Конституцією України (ст. 99, 100) та Законами України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р. та “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 p.

Банки є юридичними особами, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих і розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов’язаних з їхньою оперативною діяльністю, а також стосовно вимог і вказівок, що не відповідають чинному законодавству. Банки не відповідають за зобов’язаннями держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями банків, окрім випадків, коли сторони беруть на себе таку відповідальність.

Банки в Україні за видами здійснюваних операцій можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

Банки самостійно визначають напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій, однак НБУ здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Так зокрема НБУ забороняє спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

До універсальних банків відносять ті з них, що здатні “з одних рук” виконувати широке коло різноманітних банківських операцій та послуг. Разом з тим, універсальність означає тип діяльності, що необмежена:

‑ галузями народного господарства;

‑ складом клієнтури, що обслуговується;

‑ кількістю клієнтури, що обслуговується;

‑ регіональністю.

Універсальні банки зазвичай кредитують клієнтів різних галузей, тоді як спеціалізовані – клієнтів певної галузі (підгалузі) народного господарства, групи підприємств. Ще більш помітно універсальність банку проглядається стосовно обслуговування клієнтів. Типовими для універсальних банків є випадки, коли він обслуговує як юридичних так і фізичних осіб, тоді як спеціалізований банк може обслуговувати лише фізичних осіб.

Коло операцій, що їх здійснюють універсальні банки, як правило, є досить широким, і включає в себе зазвичай окрім класичних (прийняття вкладів, надання кредитів, розрахункове обслуговування) операцій й участь на ринку цінних паперів, а також лізингова діяльність.

Діяльність універсальних банків не обмежується яким-небудь одним регіоном, оскільки такий банк є присутнім в більшості регіонів країни, має свої філії та представництва, тоді як спеціалізований банк, навпаки, носить зазвичай локальний характер.

Разом з тим, у сучасних умовах інколи досить складно розрізнити тип універсального і спеціалізованого банку. Часто, наприклад, крупні спеціалізовані іпотечні банки не обмежуються лише одним регіоном, можуть мати філії та представництва, надавати сотні послуг своїм клієнтам. А тому можна стверджувати, що в діяльності комерційних банків можна бачити ознаки як універсального, так і спеціалізованого банку.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу, а щодо спеціалізованого ощадного банку, то таким він є у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.

За спеціалізацією банки можуть бути:

Комерційні банки

ощадні

інвестиційні

іпотечні

розрахункові

Ощадні банки – здійснюють залучення тимчасово вільних коштів фізичних осіб та інших вкладів, а також надання кредитів фізичним особам.

Інвестиційні банки – спрямовують свою діяльність на залучення довгострокових коштів, у тому числі й через випуск облігацій, а також надання за рахунок цих же коштів довгострокових кредитів.

Іпотечні банки – здійснюють зазвичай довгострокове кредитування фізичних та юридичних осіб під заставу нерухомого майна.

Розрахункові (клірингові) банки – надають послуги за відкритими в них рахунками, а саме: заповнюють відомості про стан матеріальних цінностей, отримання та поставки цінних паперів, здійснення виплат та розрахунків. Законодавець передбачив обмеження для таких банків, як то: залучення коштів від населення на депозити; залучення міжбанківських кредитів для проведення власних активних операцій; перекладання на себе ризиків третіх осіб шляхом видання гарантій та поручительств, окрім випадків, пов’язаних з проведенням відповідних розрахунків за угодами, укладеними цими особами на організаційно оформлених ринках.

Залежно від методів формування статутного фонду, банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить галузевому законодавству.

Акціонерний банк – це установа, що представляє собою договірне об’єднання коштів юридичних і фізичних осіб у статутний фонд, що розділений на певну кількість акцій з метою спільної діяльності й отримання прибутку. Акціонерний банк несе відповідальність за зобов’язаннями тільки своїм майном, а акціонери відповідають за зобов’язаннями банку лише в межах акцій, що їм належать.

Банк у формі товариства з обмеженою відповідальністю – це банк, що має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчим договором. Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.

Кооперативні банки – це установи, створюється шляхом об’єднання коштів (паїв) засновників відповідно до рішення установчих зборів. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації. Перший в Україні кооперативний банк із статусом місцевого був створений у 2002 p.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до банківського законодавства.

Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України. Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

За формою власності банки в Україні є державні, зокрема Ощадний банк України та Український експортно­імпортний банк (Укрексімбанк), приватні та змішані.

Державний банк ‑ це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Він засновується за рішенням КМ України. Статут державного банку затверджується постановою КМ України.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку, тоді як органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку. До складу наглядової ради державного банку входять 14 осіб, що призначені пропорційно ВР України та Президентом України, строком на п’ять років. Члени ради банку виконують свої функції без отримання будь-якої матеріальної винагороди.